У просторі креативної спільноти IZONE п’ять резидентів та резиденток проєкту Coming Out of Isolation 2.0 розповіли про відеопроєкти, над якими зараз працюють. Усі вони отримають грант у розмірі 50 тисяч гривень на реалізацію своїх ідей.
Мистецька резиденція Coming Out of Isolation 2.0 проходить уже вдруге. Її мета — сприяти подоланню дискримінації, ксенофобії та упередженого ставлення до представників і представниць ЛГБТ+ спільноти в Україні. Організатори проєкту — Фонд ІЗОЛЯЦІЯ та ГО «КиївПрайд» за підтримки Human Rights Fund 2019.
Цього року участь у резиденції беруть п’ятеро художників і художниць — Яна Бачинська (Львів), Євген Коршунов (Бровари), Олена Сіятовська (Київ-Дніпро), AntiGonna (Вінниця-Одеса) та Віталій Гавура (Херсон-Київ).
«Це продовження проєкту, який ІЗОЛЯЦІЯ разом із КиївПрайдом вже робила кілька років тому. Це так само була резиденція, але відбувалася вона без обмеження медіумів. Тоді ми працювали із трьома художниками, які робили свої проєкти в дуже різних жанрах. Цього разу ми вирішили проекспериментувати в одному для всіх учасників і учасниць медіумі, а саме — відео», — розповідає Катерина Філюк, кураторка фонду ІЗОЛЯЦІЯ.
Протягом п’яти тижнів учасники й учасниці програми працювали над ідеями відеопроєктів, що висвітлюють різні аспекти життя ЛГБТ+ людей.
«Нашим основним критерієм у відборі учасників і учасниць резиденції був їхній досвід і підхід до роботи з відео як медіумом. Під час подачі заявок ми не ставили жодних обмежень стосовно попереднього звернення у художній практиці до ЛГБТ+ тематики, оскільки у цьому проєкті вважаємо необхідним говорити з перспективи захисту прав людини, різноманіття ідентичностей та ґендерної флюїдності, — коментує Олександра Погребняк, молодша кураторка фонду ІЗОЛЯЦІЯ та програмна координаторка проєкту Coming Out of Isolation 2.0. — Резиденція складалась із двох блоків: занять під менторством художниці Аліни Клейтман та освітньої програми, на яку були запрошені такі лектори і лекторки, як Ута Кільтер, Оксана Казьміна, Пьотр Армяновський, Кирилл Преображенський та інші».
«Усі проєкти будуть цікавими, і мене радує їхня різноплановість. І хоча я знаю ці відеороботи з самого початку, все одно зараз важко уявити, як це буде виглядати на фініші, — все залежить вiд того, яку естетику оберуть автори», — розповідає менторка проєкту, художниця Аліна Клейтман.
Серед експертів та експерток, які взяли участь у обговоренні представлених проєктів були квір-активістка та програмна координаторка ГО «КиївПрайд» Марина Герц, програмний координатор КМКФ «Молодість» Богдан Жук, кураторка Фонду ІЗОЛЯЦІЯ Катерина Філюк та художник Микола Рідний.
Про свої проєкти розповідають самі учасники та учасниці резиденції.
Олена Сіятовська: «Мені хотілося сфокусуватися на окремій людині»
Художниця, працює з новими медіа, перформансом, інсталяцією та графікою. Її основний інтерес ― теми соціальних відносин, культури споживання та процесів пострадянських перетворень.
― Мій проєкт ― це документальна історія про 20-річну дівчину-трансґендерку Мішель, яка нещодавно переїхала до Києва із селища Олесько у Львівській області. Ми повільно занурюємося в реальність і побут героїні. Історії шкільних і студентських років періодично спливають у спогадах, тісно переплітаючись із повсякденною реальністю. Тобто, ми дуже близько спостерігаємо за героїнею зараз, за її життям у Києві. Але разом із нею можемо повертатися і в минуле, щоби зрозуміти, де саме почалася ця історія.
Мета мого проєкту — показати портрет окремої людини. Для мене у роботі з ЛГБТ+ важливо виділити саме індивідів, історії яких можуть бути дуже різними у різних спільнотах. Я фокусуюсь на особистості та розповідаю її історію, бо саме так, на мою думку, можна побачити якісь тонкі моменти, які, можливо, не видно при узагальненні.
Читайте також: "Простір та трансгендерність: як зміна гендерної експресії впливає на життєвий простір"
Працюючи над сценарієм, я відштовхувалася від того, що мені розповідала Мішель, я не намагалася влаштовувати якихось спеціальних ситуацій. Хоча ми вже у дружніх стосунках із героїнею, я не планую вводити себе в цю історію, це радше буде спостереження зі сторони.
Акцент планую зробити на її дорослішанні та становленні. Цікаво розповісти про те, як усе починалося, як її рідне містечко вплинуло на формування її особистості. Але не менш цікаво дослідити та розповісти про цей новий шлях Мішель у Києві, як усе це стало можливим у її житті.
Яна Бачинська: «Це послання з далекого майбутнього, в якому вже настала квір-утопія»
Молодий художник зі Львова, живе та працює у Львові, Києві, Катовіцах. У своїй творчості досліджує невідповідність належного та наявного за допомогою відео, інсталяції, рідше перформансу та рисунку.
— Мій проєкт — це історія про групу друзів-диваків, які проживають у спільному просторі. Їхня повсякденність – це аудіальні галюцинації, що є посланнями з майбутнього, в якому настала квір-утопія. Ці голоси викликають реакцію, яку виконавці розуміють як пряму дію для досягнення інклюзивного майбутнього, а глядач – як художній жест.
Таких аудіозаписів є близько десяти, всі вони належать експертам, які описують цю квір-утопію з різних позицій і сфер, таких як економіка, архітектура, релігія, материнство, біохімія, політика, література тощо.
Усе це відбувається у приватному одноповерховому будинку з інтер’єром «після бабці». За ним є город, далі — цілий Чернігів із полями, лісами й індустріальними об’єктами. У цілому візуальність фільму, тобто реквізит, одяг, оточення, витримано в каноні пострадянського замилування занепадом. Варто сказати, що персонажі, які чують ці голоси, перебувають у страшному контрасті з навколишньою дійсністю, це конфлікт наявного та належного.
Акції персонажів переважно відбуваються в будинку, але часом вони виходять назовні, і тоді це є інтервенцією в тіло міста. Можна сказати, що учасники проєкту мають певний план монументальної пропаганди і радісно його виконують.
Кількість залучених варіюється. По суті, це є резиденція в резиденції, оскільки протягом другої половини березня і частини квітня ми справді будемо проживати в тому будинку в стабільній кількості п’яти осіб. Також до нас приїжджатимуть друзі на вихідні та протягом тижня. Загалом це буде процесуальний проєкт, оскільки йдеться про співтворчість, відповідно, тут не може бути готового сценарію. Більшість людей, які братимуть участь, — це художники, які мають свої окремі художні практики. Не всі учасники наразі знайомі між собою і вперше зустрінуться в тому будинку.
У цьому проєкті я використовую такий інструмент як архів майбутнього; він добре підходить для розв’язання соціальних чи колективних проблем. Тема, з якою ми працюємо на резиденції, є саме такою проблемою, тож це адекватний інструмент для роботи над фільмом.
Усе викликає зміни. Немає речей у цьому світі, які лишаються без наслідків. Очевидно, що мистецтво не є тією галуззю, на відміну від політики, скажімо, де одним рішенням чи дією можна щось змінити вже наступної миті. Мистецтво є сферою, що діє складніше, довше. Дуже часто ти можеш не побачити результатів за життя, але, очевидно, вони будуть. І про це можна говорити, озираючись на минуле і розуміючи, як це працювало протягом усього існування людства.
Як тільки мій проєкт і проєкти моїх колег будуть реалізовані, це щонайменше свідчитиме про те, що в Україні стало на п’ять квір-фільмів більше. І це суттєво, оскільки у нас це не є занадто розповсюдженою практикою. Сама наявність фільму і його демонстрація — прекрасний знак.
Віталій Гавура: «Виявилося, що ромське середовище дуже гомофобне»
Режисер, сценарист
— Мій проєкт — ігровий короткометражний фільм із робочою назвою «Чачьо». Минулого року я знімав документальну стрічку в ромському поселенні на Закарпатті. Тоді я дізнався трохи більше про їхню культуру, про те, чим взагалі живуть ці люди, зруйнував для себе якісь стереотипи. Виявилося, що ромське середовище дуже гомофобне. Для мене це стало несподіванкою, тому що в моїй уяві роми — вільні люди без меж і рамок.
Я почав цікавитися, як про це говорять у медійному просторі України, які є випадки, що взагалі там відбувається. З’ясував, що про це публічно не говорять ані серед ромів, ані серед активістів. Але в особистих розмовах хтось щось чув, хтось про когось щось знає, нібито десь був якийсь гей чи лесбійка, з якими зрештою трапилися не дуже добрі речі.
Читайте також: Говорит художница: Мария Куликовская, «Моя кожа – мое дело»
Якщо в родині ромів є ЛГБТ+ і про це хтось дізнається, то сорому та ганьбі піддається вся родина. Таких людей можуть вигнати з громади, навіть піддати так званому ромському суду, їх переслідують, б’ють, а в деяких випадках і вбивають. І мені захотілося про це висловитися, я почав спілкуватися з відкритими ромами-геями з інших країн — із Чехії, Румунії, Угорщини. На основі цих особистих історій я створив свій сценарій.
Кастинг вже відбувся, дехто з героїв — роми, дехто — ні, усі вони знають про сюжет, що головний герой у стрічці — гей. Хотілося б, щоби цей фільм зрештою запустив дискурс у ЗМІ, серед активістів, серед правозахисників. Ця тема не обговорюється, але ЛГБТ+ люди серед ромів є, і їм живеться нелегко. Хочеться, щоб їх перестали ігнорувати.
Євген Коршунов: «Культурними та історичними надбаннями можуть користуватися всі»
Художник, працює в різних медіа: графіка, живопис, відео, ленд-арт, фото
— Я працюю над фільмом із робочою назвою «Головна Фортеця Січі». Це короткометражний ігровий музичний гей-бурлеск. Він має як прописаний сценарій, так і процесуальні моменти, що відбудуться спонтанно під час зйомок. Приблизний хронометраж — 15-20 хвилин.
Загальна атмосфера фільму, як я зараз бачу, — це сіре непривітне освітлення у просторі якогось індустріального об’єкту, проте ближче до фіналу станеться потужний спалах бравурної святковості. Серед акторів — відомі художники та художниці, приблизно 10 осіб. Головний герой — це культовий квір-модельєр Михайло Коптєв. Він також розробляє колекцію костюмів для фільму.
Чому козаки? Тема козацтва — це важлива частина нашого культурного та історичного надбання. У мене були певні спостереження та висновки стосовно взаємодії традицій і сучасних поглядів. Тому я вирішив теж зробити свій внесок та якоюсь мірою цю тему переосмислити та реконструювати.
Я для себе виокремив аспекти, які варто винести в окремий дискурс. Наприклад, не варто заперечувати, що гомосексуальність поміж козаків теж була. Я впевнений, що колективну традицію і память не варто ізолювати від осіб в залежності від їхньої статі, ґендеру та сексуальних уподобань.
Я думаю, що загалом українці дуже дружні до ЛГБТ+ людей, просто є окремі упереджені люди. Одразу якихось фундаментальних змін не буде. Але такі фільми — це цеглинки у будинку розуміння та сприйняття одне одного.
AntiGonna (Оксана Андрєєва): «Посилений біль часом є новим кроком у розвитку»
Квір-художниця, фільммейкер, актриса та треш-модель
— Мій проєкт має робочу назву «Luсid skin», тобто «Прозора шкіра». Це 8-хвилинний фільм із анімаційними вставками про художника, який наносить самоушкодження. Так він карає себе за чоловічу ідентичність, за все патріархальне, що у ньому є. Після задокументованого сеансу селфхарму він у жіночій сукні та макіяжі йде на квір-вечірку, де занурюється в ілюзію безпеки та свободи. Але потім його жорстко повертають у реальний світ, а фантазм покарання, що переслідував його, нарешті втілюється в життя.
Хотілося би показати, що саме цей досвід стає нього моментом справжнього переродження: герой звільняється від пережитого болю та травми, а також подій минулого, що змушували його вчиняти самоушкодження. Посилений біль часом є новим кроком у розвитку.
Ідея цього фільму у мене була вже досить давно. Це досвід одного художника, чию особу я хочу розкрити у фільмі. Мені дуже близька ця тема, дуже сподобалася його розповідь та слова, якими він цей досвід описав.
У своїй роботі я використаю авторські фотографії художника, про якого зніматиму фільм, а також репродукції середньовічного живопису, які стосуються покарань і тортур. Вони теж будуть пояснювати та підкреслювати естетику фільму. Буде ще авторський текст, який допоможе зрозуміти певні нюанси.
Коментує кураторка Катерина Філюк:
Осмислюючи свій кураторський досвід та підхід, розумію, що мене більше цікавлять проекти з соціальним впливом. Роль сучасного мистецтва визначаю одночасно як майданчик для критичних запитів і висловлювань, своєрідне дзеркало для суспільства, а також як експериментальну платформу, де можна уявити та протестувати нові підходи. Проект Coming Out of Isolation ідеально підходить під це визначення, адже це розмова про права людини незалежно від її гендерної ідентичності, розмова, яка точиться на території мистецтва і залучає всі доступні мистецтву інструменти.
Як художня інституція ми прекрасно розуміємо, що не зможемо вирішити проблему [гомо- та трансфобії в Україні, ред.], однак доступними нам способами можемо провокувати дискусію, адже багато дійсно жахливих речей відбуваються за мовчазної згоди суспільства, бо всі відвертають погляд та воліють не знати і не говорити. Наша мета — інформування, створення умов для діалогу, критичне запитування. Це маленькі кроки, це, можливо, вплив на не супер велику аудиторію, але у підсумку з маленьких справ складаються нові звершення.
До кінця травня учасники та учасниці резиденції завершать свої відеороботи. Протягом літа-осені 2020 року вони будуть показані у регіонах України та включені до програм Гуртобуса і київського ПрайдМісяця. Також їх подаватимуть на міжнародні кінофестивалі.
Спілкувалася Дарина Сулимовська
Читайте також: "Плоть и камень: телесность в архитектуре"