Фестиваль нової музики та соціальних інновацій «Plan B» у Харкові мав відбутися минулого тижня. Але епідемія та карантин змусили організаторів змінити плани та перенести його на жовтень, як це відбулося з більшістю культурних подій цієї весни.
Ми поспілкувалися з директоркою фесту Аліною Ханбабаєвою про те, як фестивалі можуть провокувати зміни в суспільстві, чого вартує перенести велику подію на кілька місяців, і яким може бути game changing у Харкові.
– Розкажіть про появу фестивалю – з чого все почалося, як з’явилась ідея? Чому саме в Харкові і чому «Plan B»?
– Працюючи із соціокультурними ініціативами, ми помітили, що в різних куточках країни є багато людей, які роблять цікаві проєкти, але не знають один одного. Нам закортіло зібрати їх в одному місці, познайомити, створити простір, де люди будуть обмінюватися досвідом, куди приїжджатимуть не для того, щоби розповісти про свою ідеальність, а щоби сказати: «Ви теж це можете», «Я розповім про те, що допоможе вам зробити це самим і не повторити моїх помилок», а також «Усі помиляються, ніхто не ідеальний». Наш фестиваль говорить про серйозні речі «із простим обличчям».
План такий: люди знайомляться на конференції Plan B Day і продовжують спілкування під час нічної музичної програми Plan B Night. Ця частина не менш важлива. Якщо умовно назвати «планом А» виконавців, про яких усі знають, які вже грають на всіх майданчиках і фестивалях, то ми пропонуємо «план В» — цікавих, сміливих артистів, які роблять щось круте і нове для України.
Ми проводимо фестиваль у Харкові, бо ми тут живемо. Він достатньо малий, щоби почуватися тут затишно, але водночас не дає нудьгувати. Тут безліч цікавих людей, потужних соціальних і культурних ініціатив, але і повна безвихідь в політичному сенсі. Харків – це студентське місто, тому тут щороку приплив «свіжої крові».
Про місто за його межами мало що знають, вважають його сірим і думають, що тут нічого не відбувається. Але насправді це не так, і нам хочеться відкрити усім справжній Харків, що вирує крутими проєктами та цікавими подіями. Мені також хочеться змінювати культурний ландшафт міста, створювати те, чого мені не вистачає, щоб у мене та інших було більше можливостей та причин тут лишатися.
У Харкові справді багато цікавого: міжнародний фестиваль класичної музики Kharkiv Music Fest, фестиваль про право на місто Parade fest, Rap.ua, Impulse fest, міжнародне трієнале екоплаката 4th Block, Харківська школа архітектури, спільнота «Культура Звуку», що розвиває електронну музику, театр «Нєфть», галерея Come In та видавництво Ist.Publising, безліч низових ініціатив: освітніх, культурних, екологічних.
– Можна уявити, що створювати фестиваль такого масштабу непросто. Скільки ресурсів потребує його підготовка, як фестивалю вдається підтримувати свою життєдіяльність, а його організаторам – рятуватися від вигорання?
– Підготовка до фестивалю як газ: займає весь наданий обсяг. Можна зробити фестиваль за 2 місяці й ледь не померти. Колись ми так і робили, але чим більше працюємо та вчимося, тим більш структурованими стають процеси в організації, тому зараз намагаємося починати роботу заздалегідь. До перенесення вся команди працювала над фестивалем десь три місяці. Частина команди, що займається стратегуванням, пошуком грошей, адміністративними питаннями — десь півроку. Зараз маємо півроку на підготовку фестивалю, але водночас будемо працювати над пошуком фінансування та реалізацією запланованих на літо онлайн та офлайн подій.
Майже кожен у команді вже має досвід роботи на фестивалях, тому всі знають: це дуже інтенсивний процес, усі втомлюються, іноді можуть виникати конфлікти. Ми до цього готові. Головне – розділяти робочі стосунки та особисті: у вас по роботі зараз конфлікт, але це не означає, що твій опонент – погана людина. Зараз помітно, що ми намагаємося берегти один одного та наші дружні стосунки: не писати по вихідним, поки це можливо, підтримувати одне одного, нагадувати, чому ми всі взагалі зібралися разом. Незадовго до карантину у нас з’явилася класна традиція влаштовувати спільні сніданки або вечері. Із нетерпінням чекаю, коли можна буде її відновити.
– Розкажіть про ситуації, що найбільше запам’яталися з минулих разів?
– У нас їх дуже багато, різного масштабу. Колись спікер не зміг прилетіти на фестиваль, бо в його країні почався військовий переворот (дивилися його відеозвернення всім залом), партнери не зробили відео для вечірки, і ми всю ніч транслювали на екран за діджеями відео з собакою бабусі Каті Переверзєвої (редакторки онлайн-видання про культуру ЛЮК, – Ред.), бо це було єдине, що знайшлося у неї в телефоні.
Або ми два місяці домовлялися про проведення концерту в соляній шахті у Соледарі, а за тиждень до події у підприємства заарештували рахунки. Довелося провести вечірку в Бахмуті у клубі Бананас. Але є й хороші спогади: наприклад, виступи The Bug, Electro Guzzy, рейв у легендарній кав’ярні «Кристал», легендарне афтепаті за участі Спасибо Пожалуйста Досвидания Trash Band.
– Фестиваль перенесено на жовтень. Як вам далося це рішення? Що взагалі відчуває організатор, коли доводиться на кілька місяців відкладати подію такого масштабу?
– Фестивалі, та й культурні події загалом – дуже нестабільна сфера. Ти маєш постійно бути готовим до змін, швидко реагувати, бути готовим розібрати цей пазл та зібрати його знову вже в іншій конфігурації. Рішення далося спокійно, можливо, вплинуло те, що одного разу ми вже переносили фестиваль через форс-мажорні обставини. «Plan В» – міжнародна подія, тому ми постійно стежимо за тим, що відбувається у світі, це допомагає зрозуміти, до чого готуватися, і вчасно реагувати.
Усі учасники процесу (команда, артисти, спікери, власники локацій, підрядники, донори) поставилися із розумінням. Усі так і кажуть: «В одному човні пливемо», і всі хочуть зберегти стосунки та вийти із ситуації з мінімальними втратами. Зараз ми працюємо, щоби зберегти робочі місця для членів нашої команди та відновити фінансовий баланс – частину коштів на фестиваль ми вже витратили, саме час шукати нові.
Основну подію ми перенесли на жовтень, заплановані літні події ми продовжуємо готувати, але усвідомлюємо, що ситуація може змінюватися, і нам доведеться змінювати стратегію та переплановувати події. Крім того, готуємося до запуску онлайн-формату.
– Які акценти будуть у цьогорічній програмі?
– Ми, звісно, спостерігаємо, як стрімко змінюється зараз світ, як суспільства реагують на ці зміни, як реагують на виклики, спровоковані пандемією, які ініціативи та проєкти з’являються. Думаю, найближчі місяці принесуть нам багато цікавих кейсів. Також цього року ми приділили багато часу маркетинговому дослідженню, щоб дізнатися, чого не вистачає нашій аудиторії, хто до нас приходить і що в них болить.
Переконалися – людині потрібна людина. Чи це новачки, які хочуть потрапити в культурний двіж, але не знають, із чого почати, чи досвідчені фахівці, які одночасно ведуть кілька проєктів. Усім потрібні користь та натхнення від знайомств. Не просто пачка візиток та +10 друзів у фейсбуці, а люди, які справді готові щось робити разом. Тому ми хочемо знайомити людей на фестивалі, викрутити нетворкінг на максимум.
– Ви позиціонуєте себе як фестиваль нової музики та соціальних інновацій. У вашому розумінні, що таке соціальні інновації?
– Це те, що робить життя звичайних людей кращим. Їх створюють люди та ініціативи, що використовують нестандартні підходи до вирішення актуальних суспільних проблем, шукають відповіді на потреби міста і країни. Коли зоозахисна ініціатива комунікує з аудиторією, зокрема через церкву, говорячи про спільні цінності та гуманне ставлення до живих істот, це 100% соціальна інновація. Заснувати ресторан, у якому на кухні працюють люди з ментальною інвалідністю, – це теж соціальна інновація. Є менш яскраві приклади, але головне тут те, що люди за власним бажанням ініціюють зміни у спільноті, роблять щось нове для свого міста та регіону.
– Якщо Plan B – це про game changing, які зміни він уже запустив за час свого існування, і що ви розраховуєте побачити у найближчому майбутньому?
– Це важко вимірювати. І складно про це розповідати. Наприклад, люди зустрілися на фестивалі і зробили проєкт разом. Приємно було би сказати, що це завдяки нам, але ідея, спілкування, реалізація – це все заслуга творців проєкту. Або ж ми вперше привезли гурт до Харкова, а потім бачимо його на інших міських фестивалях. Це ми відкрили його для Харкова? Чи просто передбачили те, що гурт стане більш популярним?
Зрештою, це не так уже й важливо. Головне, що зміни відбуваються, правда? Ми запитуємо учасників минулорічного Idea Boot Camp про їхній досвід, і майже всі команди відзначають, що досі спілкуються та співпрацюють із тими, кого зустріли на фестивалі.
Ми навмисне не робимо конференцію на якусь одну тему, наприклад, «музичні фестивалі» або «екологія». Ми хочемо міксувати людей із різних країн, міст, сфер, ініціатив, напрямків і бачити, до чого це призведе. Тому що найкрутіші колаборації — це неочікувані, на перетині тем і методик, погляд із нестандартного ракурсу.
Ми прагнемо, щоби люди стали активнішими, брали відповідальність на себе, не боялися самостійно створювати те, чого їм не вистачає в навколишньому світі, шукали спільну мову замість того, щоби засуджувати і конкурувати. Можливо, це найкраще, що ми можемо зробити: зміцнювати ком’юніті змінотворців, надихати, давати дієві інструменти для навчання і розвитку.
– Якби ви могли прямо зараз змінити в Харкові будь-що, що б це було?
– Хотіла би, щоби містяни знали свої права та інструменти впливу на владу. У Харкові десятки мільйонів гривень вкладаються у недолугу реконструкцію парків, побудову зоопарку, громадські туалети з акваріумами та музикою, новорічні гірлянди тощо. А в цей час у художньому музеї протікає дах і обвалюються балкони, історичний музей пліснявіє, архітектурну спадщину знищують, хворі на діабет лишаються без інсуліну, громадський транспорт у жахливому стані, під час епідемії лікарі лишаються без засобів захисту. Я би хотіла, щоби ми навчилися об’єднуватися та впливати на ці процеси. Зрештою так і має бути в зрілому суспільстві.
Також було би чудово, якби просто зараз із будинків зникла потворна реклама та балкони. Харків дуже гарний, але за надбудовами на стінах його не видно. Треба зробити так, щоби публічний простір належав людям і змінювався з урахуванням їхніх потреб. Щоби люди відчували, що це місто – для них. Щоб культурні проєкти можна було робити завдяки, а не всупереч усьому.
– А що, на ваш погляд, змінилося в українському соціумі та культурі в останні роки безвідносно фестивалю? Чи є якийсь загальний вектор, і як ви його оцінюєте?
– Війна, як це не сумно, стала каталізатором змін у суспільстві. Починаючи з 2014 року в країні з’явилося багато громадських ініціатив: від військових волонтерських до культурних. Кілька років ми спостерігали активізацію у музичній сфері, театр заговорив із глядачем про важливе, українське кіно нарешті не соромно дивитися. У 2017 році з’явився Український культурний фонд, що підтримує багато гідних ініціатив.
Але українські соціальні ініціативи та культура усе ще існують не завдяки, а всупереч. За ці роки закрилося багато проєктів, люди «вигорають» та елементарно втомлюються. Без постійної підтримки з боку держави важко побудувати стабільні системи. Але зараз бачимо, що пандемія стає черговим викликом для суспільства, яке знов пожвавлюється та об’єднується навколо боротьби зі спільним лихом.
– На ваш погляд, наскільки сильно епідемія може змінити українське суспільство та світ у цілому? Чи можна побачити якісь позитивні можливості у цій кризі?
– Мені здається, що наше суспільство вже тривалий час переживає кризу довіри до державних інституцій та один до одного, і ситуація з епідемією, ймовірно, цю кризу поглибить. Люди точно будуть обережнішими, деякий час оминатимуть масові зібрання.
З іншого боку, криза вже стає приводом для консолідації зусиль у професійних спільнотах, стає зрозуміло, що з загальними проблемами можна впоратися тільки разом. Зараз, наприклад, наші партнери з Kyiv Music Days об’єднують та проводять «перепис» акторів концертної індустрії (менеджменту артистів, організаторів, прокатників, квиткових операторів тощо), щоби разом шукати вирішення спільних проблем і впливати на ситуацію.
Можливо, ця криза також додасть шансів українським артистам, адже для багатьох організаторів привозити закордонних артистів певний час буде неможливо. Інша справа, що зараз будуть скорочені бюджетні видатки на культуру, освіту, науку. Якщо це станеться, то будуть погані наслідки для всієї країни. Але думаю, ще зарано робити висновки, попереду ще багато змін. Поки спостерігаємо.
– Яким ви бачите майбутнє «Plan В»?
– Головне — щоби воно було… Це важка справа – робити фестивалі. Люди втомлюються, розчаровуються, вигорають, прагнуть більшої стабільності чи більших грошей, і це нормально. Але тому в нас є стратегічна мета: побудувати таку структуру, яка буде оберігати членів команди від вигорання. Щоб все працювало чітко, щоб навантаження було адекватне, щоби було мінімум форс-мажорів. І щоби зміни в команді не впливали на роботу системи.
Сподіваємося, фестиваль буде зростати. Сьогодні ми збираємо авторів важливих і актуальних культурно-соціальних проєктів з усієї країни та світу. Так само хочемо збирати у Харкові найновіших, найцікавіших не тільки українських, але й європейських, і світових артистів.
– Чи планує фестиваль із часом подорожувати, робити заходи в інших містах?
– Ми вже це робимо з 2016 року. Уже були у Слов’янську, Краматорську, Дніпрі, Бахмуті, Львові. Цього року плануємо приєднатися до молодіжного форуму «ЗміниТи» у Серебрянці з музичною та освітньою програмою та провести виїзні одноденні івенти для місцевих спільнот у Херсоні та Ужгороді.
Такі події повторюють структуру основного фестивалю: вдень – конференція, вночі– музика. Для нас це дуже важлива діяльність: ми не просто привозимо кудись спікерів і музикантів— ми знаходимо там активних людей, які хочуть розвивати своє місто. Даємо їм якісь знання і контакти, допомагаємо порадами та власним досвідом. Наша мета не просто провести ще кілька івентів під брендом «Plan B», а зробити свій внесок у зростання нового покоління українських культурних менеджерів.
– Яке життя після фестивалю, коли все скінчилося? Де вдається знайти інші сенси й інтерес до наступного раунду підготовки?
– Після фестивалю все закінчується тільки для аудиторії, для команди це ще пару тижнів кропіткої роботи. Потім можна трохи відпочити: спокійно спати, гуляти, кудись поїхати і не перевіряти постійно пошту й телефон. А далі все починається знову: підготовка, пошук фінансування, ідеї.
Цього «життя після фестивалю» насправді не дуже багато, бо не один фестиваль, так інший. Наша «Культурна агенція Ɐ» створює День Музики в Харкові, День однієї вулиці, маленькі «Plan B» у інших містах, розробляє та втілює інші проєкти. Насправді, ми йдемо до того, щоби життя після фестивалю продовжувалося початком підготовки до наступного.
Питання ставила Євгенія Селезньова
Фотографії надано фестивалем
