«Мета архітектури завжди залишається одна — створювати простір і тіла.  В цьому ніяка техніка і ніяка теорія не може нічого змінити. Об’ємне тіло можна скласти з будь-яких матеріалів, а художній геній знаходить кошти і шляхи, щоб за допомогою таких матеріалів, як скло і метал, влаштувати закриті простору і непроникну тілесність»

Вальтер Ґропіус

Продовжуємо серію «Інфлюенсери урбаністики», що розповідає про людей, які найбільше вплинули на сучасне містобудування та архітектуру. В сьогоднішній серії – Вальтер Ґропіус, засновник легендарної школи Баугауз – про яку ми також чимало розповідали окремо. 

Вальтер Ґропіус давно зарахований до «чотирьох великих» сучасної архітектури (разом з Френком Ллойдом Райтом, Шарлем Ле Корбюзьє і Людвігом Міс ван дер Рое). Хоча він побудував чимало споруд, що стали класичними зразками сучасної архітектури – та сам ніколи не прагнув до відкрито індивідуальної архітектурної продуктивності, що була характерна для решти «великих». Натомість його вирізняла колосальна пластичність та всеохоплювальність. В епоху спеціалізації, коли навіть найбільші майстри «страждають» на односторонній підхід до дійсності, виняткова повнота бачення Ґропіусом світу закономірно зробила його орієнтиром для цілого покоління урбаністів, архітекторів, дизайнерів та всіх, хто має відношення до міського планування.  

Іншою його «суперсилою» Ґропіуса був талант налагодження співпраці. Існує дещо анекдотичний, проте правдивий факт: засновник і будівничий однієї з найважливіших шкіл в історії мистецтва, дизайну та архітектури ХХ-го століття не вмів малювати. Але співпраця була центральною темою в житті Вальтера Ґропіуса, людини-ідеї, яка не завжди мала засоби для їх реалізації. 

Співпраця – це саме  те, до чого він мав талант, починаючи з пошуку студентів  у коледжі, щоб завершити свої малюнки, до виведення на міжнародну орбіту деяких уже напівміфічних персонажів модернізму. Це також стало основним принципом Баугаузу – школи, яка об’єднала освіту в галузі мистецтва, архітектури і ремесла із цілісним баченням вироблення закінчених творів мистецтва. 

Початок кар’єри

Вальтер Ґропіус народився в 1883 році у багатій берлінській сімї. Він не був першим Ґропіусом, причетним до архітектури – його двоюрідний дідусь Мартін (1824-1880) також зробив собі ім’я в цій галузі.

У 1908 році після кількох семестрів вивчення архітектури в Мюнхені та Берліні, Вальтер Ґропіус фактично кидає навчання, не отримавши ступінь. І тоді ж рекомендація покровителя авангарду Карла Ернста Остенхауса приводить його до кабінету Петера Беренса, засновника асоціації Deutsche Werkbund та одного з «батьків» сучасної промислової архітектури та дизайну, особистості надзвичайно різнопланової: архітектора, художника, графіка, ілюстратора, розробника шрифтів, що зробило його одним з найвідоміших представників югендстилю. Робота з такою людиною вплинула на Ґропіуса і навчила його значно більшому, ніж попередні роки навчання.

Це підштовхнуло ще досить зеленого Вальтера Ґропіуса не тільки в світ Беренса, але і до Людвіга Міс ван дер Рое, який також приєднався до студії в 1908 році (і з яким Вальтер Ґропіус розвине знамените сердечне суперництво), і, можливо, Ле Корбюзьє, який приєднався в 1910 році, коли Вальтер Ґропіус вже пішов. Робота у Беренса з Allgemeine Elektricitäts-Gesellschaft (AEG) – не тільки безпосередньо з будівлями, такими як оригінальний Турбінний зал в Берліні-Моабит, але і з рештою всього, від освітлення до стаціонарних офісів, а також участь юнака у Werkbund, що інтегрував традиційні ремесла в індустріалізацію, без сумніву, надалі зіграли свою роль у становленні Баугаузу.

Фабрика Фагус

«Ми хочемо створити чисту органічну будівлю, що сміливо  випромінює свої внутрішні закони, вільну від неправди або прикрашання».

Вальтер Ґропіус

Вальтер Ґропіус залишив студію Беренса в 1910 році, щоб заснувати власний офіс в Потсдамі-Нойбабельсберзі з Адольфом Меєром. У 1913 році дует завершив будівництво, яке фактично зробило Ґропіусу ім’я архітектора – Fagus-Werk («Фагус»), фабрика в Нижній Саксонії.

Fagus-Werk Factory, Alfeld an der Leine, architecture: Walter Gropius and Adolf Meyer.
Ph: Hans Wagner, 1911

Ця будівля чіткої кубічної форми із прозорим фасадом зі сталі та скла вважається першим творінням архітектури модернізму. 

Для виставки Німецької федерації праці 1914 року в Кельні Гропіус і Адольф Мейєр спроектували прототип заводу, який повинен був стати ще одним класичним прикладом модерністської архітектури.

Це  перші з ряду творів, що були результатом тісної співпраці з промисловцями та більш художньо пов’язані з простими промисловими завданнями. Уже в 1936 році Певзнер хвалив Фагус за «безпрецедентне відчуття відкритості і безперервності між внутрішнім і зовнішнім».

Модельна фабрика та офіс, призначені для першої виставки Werkbund в 1914 році, були також ознакою прийдешніх подій, сполучаючи модерн з більш традиційними ідеями монументальності.

Практика Вальтера Ґропіуса припинилася після початку Першої світової війни. Він служив на Західному фронті і згадував цей період свого життя як величезну трагедію. І треба сказати, що війна дійсно важко на нього вплинула – Ґропіус став ще більше саркастичним та уїдливим. 

Вальтер Ґропіус в формі німецького офіцера Першої світової війни

В 1915 році  Ґропіус одружується з Альмою Малер – вдовою Густава Малера і однією з найцікавіших особистостей Belle Époque. Проте, не зважаючи на народження дитини, Альма описує їх недовгий шлюб як «втомлені сутінки». 

Але в професійному житті і розвитку Ґропіуса справи йшли значно краще. Все ще служачи на Західному фронті в 1916 році, він представив пропозицію до Великого Герцогства Тюрінзького, виклавши свої «рекомендації по створенню школи, яка могла б забезпечити художнє керівництво промисловістю, торгівлею і ремеслами», що три роки потому привело його до посади професора Веймарської академії мистецтв.

Заснування Баугаузу

У період між закінченням війни і заняттям посади викладача Ґропіус зв’язався з декількома спільнотами, що стали ключем до ранньої ідеї Баугауза: утворенням художників і архітекторів-експресіоністів «Листопадова група» та Arbeitsrat fur Kunst (Робітничою радою з мистецтва), заснованою Бруно Таутом – спілкою радикальних  архітекторів, художників і скульпторів. Крім того, він зробив внесок у Gläserne Kette (Кришталевий ланцюжок) – утопічні «листи щастя», ініційовані тим же Таутом, в яких містилися заклики до «розпаду попередніх основ» архітектури і «зникнення особистості» художника.

Коли в 1919 році Таут покинув Робітничу раду з мистецтва, імовірно, усвідомивши межі своїх утопічних ідей, Вальтер Ґропіус вступив на посаду голови, оновивши своє бачення.

Він оголосив:

«Мистецтво і люди повинні утворювати єдине ціле. Мистецтво більше не повинно бути розкішшю для небагатьох, але має сприйматися широкими масами і випробовуватися ними. Мета – об’єднання усіх  мистецтв під крилом великої архітектури». 

Маніфест Баугаузу – чотирьохсторінковий буклет зі знаменитою гравюрою «Собор соціалізму» Ліонеля Фейнінгера на обкладинці буде підготовлений в тому ж році, коли Ґропіус зміг домовитися про об’єднання Академії витончених мистецтв із розформованою Школою мистецтв і ремесел, створивши Державний Баугауз у Веймарі.

У Маніфесті Вальтер Ґропіус виклав цілі та принципи школи, заявивши, що «Баугауз прагне об’єднати декоративно-прикладне мистецтво – скульптуру, живопис, прикладне мистецтво та ремесла – як постійні елементи нової архітектури». До 1927 року в Школі не буде офіційного архітектурного факультету, натомість учні будуть експериментувати із матеріалом та формою, приділяючи велику увагу інтуїції. І хоча Баугауз став синонімом жорсткого, прямолінійного і «чистого» Інтернаціонального стилю, його перші роки були набагато більш експресіоністськими. 

Ґропіус зібрав у Школі фантастичних викладачів: авангардисти Пауль Клеє та Василій Кандінський; Ернст Нойферт (Ernst Neufert) – творець знаменитого архітектурно-будівельного довідника «Будівельне проектування» — Bauentwurfslehre та багато інших.

Василь Кандинський з дружиною, Георг Мухе, Пауль Клеє і Вальтер Ґропіус, 1926

Студенти не поступалися в яскравості і таланті своїм професорам. Ґропіус здійснював загальний нагляд за заняттями, але при цьому залишав викладачам та учням значну свободу дій для самореалізації.

Вальтер Ґропіус продовжив свою власну практику, часто наймаючи студентів Баугауза. Дві його роботи, Резиденція Зоммерфельда, завершена в 1921 році, і Меморіал жертвам Каппського путчу в Веймарі, завершений в 1922 році, стали дивовижними творами симбіозу ручної праці та експресіонізму.

Критика Баугаузу змушує Вальтера Ґропіуса  піти у відставку

У 1923 році Ґропіус ініціював зміну курсу в Баугаузі з великою виставкою під девізом «мистецтво і технологія – нова єдність». Школа тепер перейшла до промислових методів виробництва. Як результат, впливовий майстер, художник-експресіоніст і перший директор попереднього курсу Йоханнес Іттен вийшов з Баугауза. Тоді Ґропіус призначив угорського художника Ласло Могой-Надя своїм заступником.

Пройшло не надто багато часу від заяви Вальтера Ґропіуса у 1919 році: «всі ми повинні повернутися до ручної роботи!», до протилежного твердження 1924 року: «свідоме повернення до старої ручної роботи було б … атавістичною помилкою».

Цей зсув до стандартизації викликав критику в зв’язку з ростом Школи – в значній мірі, за іронією долі, з боку торгових і ремісничих організацій – і її фінансування було різко скорочено. Праві члени Державних зборів мали великий вплив, і це також стало негативним фактором для Баугаузу. 

У 1925 році самого Ґропіуса попросили піти у відставку. В спробі врятувати Школу було розпочато перемовини з альтернативними місцями. Місто Дессау в Саксонії-Ангальт зробило найкращу пропозицію.

Із політично мотивованим переходом до Дессау в 1925 році почалася нова ера для Баугаузу. Цей період розглядається як його найкращий і найпродуктивніший. Ґропіус тоді розробив не тільки будівлю школи (відкриту в 1926 році), але й інтенсивно долучався до розвитку житлових будинків та раціоналізації будівельного процесу – домівок для майстрів (1925-1926), селища Дессау-Тьортен (1926-1928) та Бюро зайнятості, що стали одними з його найвідоміших творів та символами нової архітектури. 

У 1928 році Ґропіус через внутрішні конфлікти передав посаду директора швейцарському архітекторові і урбаністу Ханнесу Меєру, а сам, після переїзду до Берліну, повністю присвятив себе своїй архітектурній практиці та просуванню нової архітектури. Найбільш важливими завершеними будівлями цього періоду є житловий масив Даммершток в Карлсруе (1928–1929) і житловий комплекс Сіменсштадт у Берліні (1929–1930). 

Школа ж закриється в 1932 році після посилення політичного тиску з боку ультраправих. 

Спочатку Ґропіус був байдужий до захоплення влади нацистами. Була надія, що функціональна естетика Баугаузу могла б стати засобом для вираження цього нового режиму, і в 1933 році він навіть бере участь в конкурсі на проект нового Рейхсбанку. Але незабаром стало зрозуміло, що до модернізму як естетичної мови у нацистського режиму було мало інтересу. В 1934 році Вальтер Ґропіус під приводом короткої поїздки в Італію втік до Англії, скориставшись допомогою Максвелла Фрая.

Ґропіус у США

Розміри нашого тіла (які ми завжди усвідомлюємо) служать мірилом при сприйнятті всього, що оточує нас. Наше тіло – це єдина шкала, що дозволяє встановити кінцеві межі відносин всередині нескінченного простору. Незвичайний масштаб може сприйматися химерно або відштовхуюче. Емоційний інтерес до об’єкта може змінюватися через збільшення або зменшення розмірів, що відхиляються від очікуваної норми.

«Коло тотальної архітектури»

Вальтер Ґропіус 


Незважаючи на пропозиції підтримати створення англійської версії Баугаузу, переїзд Ґропіуса не був  особливо успішним. Після служби в бюро Фрая він переїхав до США в 1937 році, де був призначений професором в Гарварді, а через рік став директором архітектурного факультету. Саме тут в 1945 році Ґропіус заснував The Architects Collaborative (TAC), що свідчить про його довічну віру в значення командної роботи, яку він вже успішно впровадив у Баугаузі. До колаборації увійшли Норман і Джин Флетчер, Джон і Сара Гаркнесс. ТАС  стала однією з найуспішніших архітектурних та дизайнерських фірм в післявоєнному модернізмі, створивши значний список робіт, включаючи Six Moon Hill в Массачусетсі і аспірантський корпус Гарвардського університету в Кембриджі (1949-1950).

У 1955 році виходить друком його книга «Коло тотальної архітектури», яка відразу після  появи викликала численні відгуки в архітектурних і мистецьких колах багатьох країн світу. Її розглядали не тільки як підведення підсумків багаторічної теоретичної роботи творця Баугаузу і керівника архітектурного відділення Гарвардського університету, а й як важливий етап у розвитку сучасної теорії культури. (Scope of Total Architecture. New York. Harper and Bros, 1955).

Вальтер Ґропіус в Гарварді, 1952

Протягом останніх років свого життя Ґропіус знову активно працював у Берліні. Поміж інших проектів, він побудував дев’ятиповерховий житловий будинок в районі Ганзи для виставки Interbau. У 1964–1965 роках Ґропіус розробив плани архіву Баугаузу в Дармштадті. Вони були реалізовані в модифікованому вигляді в Берліні з 1976 по 1979 рік вже після смерті їх творця у 1969 році в Бостоні.

Вальтер Ґропіус є суперечливою фігурою – гіпердисциплінований, сухий, саркастичний, але з чудовими  задатками до організації співпраці; з мізогінними поглядами на жіночу творчість – і, тим не менш, один з перших керівників шкіл, що створили жінкам доступ до унікального освітнього середовища; талановитий архітектор, але аж ніяк не геніальний – незважаючи на індустріальну естетику, драматичність і навіть чуттєвість, архітектура Ґропіуса не має емоційного заряду титанів Ле Корбюзьє і Міса ван дер Рое, але… Геній цієї людини був не в архітектурі, а в тому, що він один з перших  зміг побачити багато урбаністичних проблем та запропонувати їх способи вирішення у союзі прекрасного і корисного, та став справжнім культурним рінгмейстером ХХ сторіччя.

Комплекс будівель Баугаузу в Дессау, 1925-1926

Про потребу в змінах

… Англійський історик Тойнбі повідав історію капітана корабля, що здобув репутацію постачальника виключно свіжого оселедця. Уже при смерті він видав свій секрет, який полягав у тому, що він щоразу запускав в корабельний резервуар з рибою сома. Той з’їдав кількох риб, лякав інших і тим самим підтримував їх у відмінному стані. 

Так самісінько, людські істоти отримують нові стимули від подразників. Мистецтво повинно задовольняти цю постійну потребу в коливанні між крайнощами; іскра, вироблена зіткненням протилежностей, надає художньому твору особливу життєвість. Відомо, що людина потребує частої зміни вражень, щоб її здатність до сприйняття  не притупилася. Незмінні умови, хоч якими б досконалими вони не були, справляють гнітючу і заколисуючу дію. 

Наведу тривіальний приклад: проїхавши весь день в спальному вагоні з кондиціонованим повітрям і регульованою температурою, швидкістю провітрювання і вологістю, починаєш відчувати занепокоєння. Навіть якщо день видався спекотним, хочеться вийти на платформу, де умови набагато менш комфортні – і тільки після цього ми в змозі знову насолоджуватися кондиціонованим повітрям, повертаючись у вагон. Наша схильність до адаптації вимагає контрастів.

«Коло тотальної архітектури». Вальтер Ґропіус


Текст: Наталія Марків-Буковська


Джерела:

  • Walter Gropius: Visionary Founder of the Bauhaus. Fiona MacCarthy.
  • «Коло тотальної архітектури». Вальтер Ґропіус
  • The new architecture and the Bauhaus. Walter Gropius