Декоративні частини будівель можуть здаватися зайвими у конструкційному сенсі, однак ми запам’ятовуємо будинки та інші споруди саме завдяки їхнім особливостям — фігурним зображенням на стінах, оздобленню вікон, балконів та брам. Розібратися у назвах елементів, стилях і призначенні архітектурного декору допоможе матеріал Віри Степанян.

Декор — особливий вид композиції, побудований на взаємодії з навколишнім середовищем: простором, площинами, форматами, якістю поверхні. Архітектура будівель, палаців, паркових комплексів, практично усіх епох та культур (за виключеннями, що підтверджують правило) немислима без декору. Можна з певною долею узагальнення стверджувати, найбільш помітний нам декор — скульптурно-орнаментальний.

Декоративність елементів є результатом осмислення художником історії культури, і підсилюється живописністю: у часи бароко, наприклад, ренесансний мармур різних кольорів поєднується з позолоченою бронзою. Декор залежить від багатьох аспектів і якості декоративності: об’єму простору, ідеї, контексту, композиції. Будь-який скульптурний елемент у архітектурі— чи то скульптурний елемент з фігурами, чи стрічкоподібний, профільний, такий що виступає над поверхнею кривої або плоскої стіни, називається декоративним різьбленням. Не останньою мірою це надає архітектурному елементові особливої своєрідності.

Скульптурний декор має низку формовтілень: кругла скульптура; горельєф відступає від основи площини більш ніж наполовину; барельєф — наполовину; плоский рельєф —ледве помітна дія на поверхні, що надає їй видимість глибини — розповсюджений в епоху Ренесансу; контррельєф —увігнутий рельєф; койланагліф —заглиблений рельєф з опуклим моделюванням та інші.

У стародавні часи утвердилась система ордерів, яку втілили елліни (доричний, іонічний та коринфський), а пізніше сприйняли римляни — теоретик архітектури Вітрувій, що жив у80–15 роки до н.е. описав пропорції ордерів. Колонада підтримувала перекриття, що перетворилося у єдиний фриз поділений на тригліфи і метопи, які й прикрашалися рельєфами з реалістичними сюжетами та алегоріями, або на тему присвячення храму. Декоративні засоби, які використовувалися протягом багатьох епох, можуть бути парними, тобто повторювати кілька разів один і той самий мотив; можуть чергуватися, що надає дизайну ритмічності і позбавляє монотонності; відображатися у дзеркальному повторенні одного й того самого елемента — тварини повернуті спинами або птахи дзьобами повернуті один до одного тощо.

Скульптурний орнаментальний декор можна поділити на кілька різновидів: символічний (система символів); геометричний (геометричні форми); анімалістичний (зооморфний); рослинний (рослини, листва, квіти, плоди); астральний (зірки, зображення неба, сонце); пейзажний (гори, дерева, скелі, водоспади); речовий (військова геральдика, предмети побуту, атрибути музичного і театрального мистецтва) тощо.

Скульптурний декор у вигляді людських зображень

На прикладі Афінського Акрополя, зокрема храму Парфенона, бачимо як скульптурний образ поєднується з архітектурним задумом. Скульптор Фідій, фантазія якого була невичерпною, прикрасив декором два фриза і два фронтона, зокрема такими темами як кентавромахія, амазономахія, Троянська війна, гігантомахія. Оздоблення храму постраждало у XVII сторіччі від дій венеціанського воєначальника Мороcіні, який розбив фронтон, щоб вивезти із собою, а також від дій лорда Елджина, який виламав ряд фігур на початку XIX сторіччя —нині вони зберігаються у Британському музеї Лондона. Крім всього, Парфенон постраждав від вибуху. Але,на щастя, фронтони і скульптури були свого часу замальовані мандрівником Ж. Карреєм, що дозволяє нам розглянути і уявити ці композиції. В архаїці уявлення про красу та фізичну силу передавали нам зображення юнацтва у стилізованому одязі — юнаків-куросів і кор — дівчат. У храмі Ерехтейон знаменитий портик каріатид демонструє жіночість: антаблемент підтримують жіночі фігури, що повільно, з почуттям гідності ступають йдучи уперед. Атланти, на відміну від кор, зображалися у вигляді чоловічих статуй, що підтримують архітектурну важкість, своєю пластикою втілюють мотив зусилля, ноші, мудрості або смислу, адже у міфології титан тримав на плечах небесне склепіння в знак покарання Зевса за участь у боротьбі проти богів. Цікавими декоративними елементами є герми: спочатку на стовпчиках містилося зображення бога Гермеса, а пізніше зображали фігури видатних діячів давньої епохи.

У християнських храмах XI–XII століть вхідні портали оздоблювалися рясним декором, рельєфним різьбленням на богословські сюжети. На тимпанах фронтонів розміщувалися цілі скульптурні композиції як, наприклад, скульптура Христа, що благословляє апостолів, вище — знаки зодіаку та цикл «Місяць» на порталі церкви Сен-Мадлен у Везелі. У готичному стилі переважали реалістичні, а подекуди пізніше навіть «маньєристичні» зображення обличь, поз, індивідуальних образів. Верхівка порталів, консолі і кронштейни оздоблювалися зображенням чоловічих голів або маскаронів. До античних прийомів в оздобленні та ордерної системи повернулися в епоху Ренесансу — згадаємо тут барельєфи Мікельанджело, «Битву кентаврів» у техніці горельєфу. Неокласичні скульптори, такі як Б. Торвальдсен і А. Канова й надалі звертались до античних прийомівРозповсюдженими у скульптурному декорі були фігурки крилатих маленьких хлопчиків із золотими крильцями, зі стрілами і луком, в Італії їх називали путті.

Анімалістичні форми декору

Зображення тварин та химер у декорі часто використовували у поєднанні з рослинними або іншими мотивами. Архітекторів та скульпторів приваблював гротеск, наприклад, голови птахів із стилізованими дзьобами могли бути зображені з головами тварин. Гротескний вигляд мали зображення волового черепа, що називалися букраніями. Їх широко використовували в епоху античності, коли богам приносили в жертву гекатомби. Чоловічі фігури разом із тваринними нагадували фантазійні зображення, породжені яскравою образною уявою, й були особливо популярними в готиці. = Подібні композиції також зустрічаються в архітектурі Ренесансу та бароко.

Скульптурним декором виступали розмаїті мешканці морських глибин: молюски та гротескні образи риб, китових. Творча фантазія скульпторів втілювала художні, комбіновані, міфологічні образи: русалки, гарпії, кентавра, сфінкса. Греки перейняли у єгиптян образ Сфінкса, наділивши його жіночим обличчям.

Рослинний орнамент

Зображення вигнутих стеблин, листя, квітів у різні часи було розповсюдженим декором в архітектурі. Стилізоване листя аканту, різноманітні рослинні завитки прикрашали капітелі коринфського ордеру ще з V сторіччя до н. е. Акант — середземноморська рослина з великим зубчастим листям. В орнаменті збирався у вигляді розеток і надихав скульпторів у різні епохи: античні, середньовічні, у нові часи, у стилі модерн, якому насамперед притаманні рослинні мотиви.

Загальний вигляд рослинного попри деякі повторювані мотиви орнаменту постійно змінювався — еллінський, римський, ромейський, готичний, ренесансний мотиви унікальні по-своєму. Листва могла виглядати реалістичною, живою, як наприклад, на капітелях Реймського собору (1481 року), що прикрашені дубовим листям і ягодами ожини; могла бути більш стилізованою — у вигляді круглих декоративних бутонів. Більші площини прикрашались листям з паростями або плодами — ці орнаменти характерні для майже усіх історичних періодів та культур. У готиці фронтони прикрашали повзучі рослини і листя з квітами по краях. Своєрідний рослинний орнамент пальметта (пальмове листя), що увінчував архітектурні елементи, поділялася на кілька варіантів: єгипетський, месопотамський (вавилонський, асирійський), еллінський. Часто пальметту можна зустріти у комбінованому скульптурному декорі із квіткою антемій, відомому в еллінській архітектурі та неокласиці.

Прикраса, складена з листя, квітів, фруктів та стрічок, називалася гірляндою. Вирізблювали її переважно у вигляді горельєфів, щоб надати більш реалістичного вигляду. Найбільш поширеними рослинами для декору крім аканту, пальм, можна назвати виноградну лозу, дубове листя, лотос, лавр, плющ. У модерному стилі використовувались абстрактні рослинні мотиви — звивисті із квітами, водорості, болотні рослини тощо.

Часто арки, шпилі та портали прикрашають зображення бутоньєрок —круглих квіток у вигляді бутонів із трьома пелюстками.

Легендарна орнаментальна арабеска — це насичений та складний у сприйнятті орнамент, що поєднує рослинні, геометричні та каліграфічні мотиви. Розвиток арабески коріниться у ісламських приписах, що забороняли іконографію образів живих істот. В основі такого декору закладено математичний розрахунок у композиції. В Європі для орнаменту запозичених арабесок були характерні стилізовані рослинні мотиви.

Найбільш розповсюджений орнамент, практично використовуваний в усіх стилях, це розетка — стилізована квітка троянди, що складається з пелюсток. У формі круглого вітражного вікна-рози він став найбільш характерних ознак готичної архітектури.

У Франції часто використовували в декорі лілії — емблеми монархії Бурбонів. Лілія була також символом непорочності, пов’язаним із образом Діви Марії та іконографією Благовіщення, тому в деяких християнських храмах часто зустрічається такий декоративний мотив.

 Стилю модерн (ар-нуво) декору притаманні рослинні мотиви і форми, які вирізняються яскравою декоративністю та хвилястістю. Перейняття природних форм стеблин, листя, набуло тут довершеного виразу і гармонійно вписувалось у модерні фасади. 

Геометричні форми декору

Сягаючи глибин тисячоліть, геометричні мотиви систематично розроблялись, вдосконалювались, збагачувались, часто носили сакральний характер. Беручи свій початок з палеоліту в Елладі широко розповсюдився такий геометричний орнамент як меандр, назва якого походить від звивистої малоазійської ріки Меандр. Він являє собою ламану лінію під прямим кутом. Меандр особливо частотний в класицистичному декорі, в стилі ампір та у неокласицизмі, але й в наш час його також можна зустріти: не втрачаючи популярності він й далі репрезентує і транслює «класику».

Такий елемент як зигзаг або шеврон використовують у вигнутих формах. Ним прикрашали арки в романський період, популярним він був і в дизайнерському мистецтві модерну.

Ромбоподібні візерунки візуально здаються об’ємними, рельєфними, особливо тоді, коли викладаються за допомогою темної і світлої цегли. Карнизи, фризи, профілі оздоблювали так званими іоніками. Ovum або яйце — низка яйцеподібних елементів, іноді зрізаних, половинчастих, між якими розміщені стріли або дротики. У Британії вони носять назву «яйце і дротик» (Egg & Dart). Такі фігури могли комбінуватися з іншими декоративними елементами, або переплітатися колами. 

Декоративні конструкції

Консоль — кронштейн, одним кінцем закріплений опорний елемент, призначений для декоративного оздоблення. Кронштейн підтримує виносну плиту карниза, балкони, кам’яні полички над вікнами, дверима, порталами. Ці елементи завжди мають декоративні деталі. Загострені закінчення торцевих стін у готичних соборах Франції, Англії часто прикрашали архітектурними деталями, мініатюрним рослинним декором, скульптурами — такі конструкції мали назву мікроархітектура.

Між поверхами або на стиках будівель можна побачити не надто широкі горизонтальні декоративні смужки, так звані пояски, вони могли бути ліпним декором або складатися з цеглин. Такі елементи були найбільш популярними в романіці та готиці.

Фронтони слугують прикрасою фасадів будівель— портиків, колонад, дверей, порталів, вікон, — і можуть бути розмаїтих форм: трикутних, округлих, лучкових або ступінчастих. Іноді вони набувають ламаної форми. 

Щоб виділити архітектурний елемент за допомогою світла і тіні використовують профілі — особливий скульптурний контур будівлі з гладкими або вигнутими площинами і кантами, що був популярний в античному Римі, в епоху Ренесансу та неокласицизмі. За формою вони округлі або скошені під кутом. Профілі прикрашають декором за умови, що він повторюватиметься по довжині. Існує багато видів профілю: шотландський, вивернута кіма («набігаюча хвиля»), жолобок («вигнута поверхня») та інші. Фасками називають зрізи під кутом профільних країв, прикрашені часто листям аби підсилити ефект світло-тінь.

Балдахін — це декоративний виступ, відомий з давнини у вигляді шовкового навісу на 4 опорах для людей або речей, для захисту від дощів, снігу та сонця. Зустрічається ще з часів панування готичного стилю. Під час ритуальних дійств та церемоній балдахінами прикрашали єпископський трон та вівтар. Вони створювали навіс над статуями, оберігаючи від негоди, також використовувались для стовпів, веж, колонад, слугуючи їх декоративним навершям.

Предметний декор

У європейській орнаментиці часто використовували для декору розмаїті предмети, зокрема у вигляді зброї, військових емблем, картушів, а за бароко, рококо і неокласики — вази, урни, роги достатку, маски та ліри.

Картушем називають скульптурну прикрасу у вигляді плоского чи опуклого щита, або не до кінця розгорнутого сувою, обрамленого завитками, закрученими краями зображуваного пергаменту. На щитах розміщували написи, емблеми, геральдичні знаки власників палацу, а декоративний ефект підсилювали стилізованими стрічками, знаменами, рослинним орнаментом. У Середньовіччі та за Ренесансу взагалі украй популярними були розмаїті опредметнені геральдичні символи: військові емблеми, герби, щити, схрещені мечі, сокири, шоломи, списи та луки зі стрілами.

Урна являла собою особливий елемент декору. За формою це висока декоративна посудина на конусоподібній основі з кришкою. Подібними прикрашали фасади, ніші, кути будівель, карнизи, дахи. Ваза — це декоративна урна, але без кришки.

Обеліск — вертикальний чотиригранний стовп із загостреною верхівкою, — один з найвідоміших атрибутів давньоєгипетської цивілізації поряд із Пірамідами та Великим Сфінксом. Обеліски порівнювали із сонячним променем, хоча елліни розуміли під словом «обеліск» спис. У Єгипті їх встановлювали перед входом, прикрашали ієрогліфами на честь бога, якому присвячувався храм, і найчастіше це була атрибутика саме солярного культу. При виготовленні обелісків скульптори обтесували його з трьох сторін, а тоді відділяли від скелі, обробляли четверту сторону. Як самостійний архітектурний елемент обеліск протягом епох увінчував фасади будівель, утворюючи особливий простір. 

Наостанок слід згадати таку унікальні межову форму декору, як декоративні розписи, гризайлі, загалом двовимірні візуальні імітації елементів звичайного декору здебільшого на фресках, панно, такі як, наприклад, ілюзорно об’ємні картуші, герби тощо. Близькими до цього підходу у декорі є пілястри, що подібні за виглядом до колон, але не мають їхньої функції.

У широкому розумінні модерністські та постмодерністські тенденції в архітектурі ведуть нас усе далі від традицій багатого, розкішного та складного декорування. Протягом віків воно було притаманне таким історичним та визначальним для епох європейським стилям як католицька готика, ренесанс та маньєризм, бароко та рококо, ампір та бозар, модерн та ар-деко, не говорячи про еклектику — кожен з них це унікальний ключ до розуміння духу свого часу. Ведуть нас ці тенденції до візуально простіших та лаконічних силуетів, які або стандартизовані та утилітарні, або наслідують елементарним природним формам.

Попри ці тенденції західна урбаністична культура і спадщина немислима без історичних декоративних форм. Кожен із згаданих декоративних стилів із власним унікальним підходом до мистецтва декорування вніс свій безцінний внесок у розкриття потенціалу міської та заміської архітектури.

Авторка: Віра Степанян

Иллюстрации: Катя Березовская