З 23 по 26 вересня у онлайн-форматі відбувається фестиваль феміністичного кіно «Фільма». Це перший в Україні подібний фестиваль.
Ми поспілкувалися з однією з організаторок фестивалю Іриною Танцюрою. Спочатку йшлося про наповнення та організацію самого фестивалю, але доволі швидко бесіда перейшла на проблеми суспільства загалом, які й спонукають людей до активізму та активістської творчості.
Хто і навіщо створює фестиваль
«Фільму» створює колектив феміністок, що вже досить давно займаються низовим активізмом. Ідея зробити свій фестиваль з’явилася на основі досвіду роботи над деякими іншими кінофестивалями. Нам завжди здавалося, що у фільмах, які туди відбирають, іноді на дуже важливі теми, бракує певної інтерсекційної оптики.
Тому ми вирішили створити фестиваль, де ці питання будуть озвучені у більш гострій манері. Ми хочемо розглянути теми, які, на наш погляд, наразі є суспільно важливими, і при цьому недостатньо репрезентовані у мейнстрімному фестивальному русі, або репрезентовані з позицій, що не ставлять актуальних запитань.
Автор ілюстрації Bi Bi
Принципи відбору
Одним із наших засадничих принципів було створювати усі програми — наприклад, транс*програму, — у співкураторстві з людьми, що мають відповідний досвід і можуть оцінити фільми не тільки за їхньою візуальною або драматургічною складовою, а й з погляду на те, який внесок фільми роблять у тему і наскільки сенcитивно її розкрито. Тексти та дискусійна програма також створені людьми, що мають досвід «з перших рук».
Це не конкурсний фестиваль. Ми навмисно не влаштовуємо конкурсів і не роздаємо нагород. Для нас не є важливою оцінка фільмів з позиції визнання — нам важливі теми, які вони розкривають.
Також для нас не є важливим рік створення фільму — зазвичай фестивалі відбирають нові роботи і намагаються показувати глядачам те, чого вони раніше не бачили. Але дуже багато важливого кіно, що було створене роки тому, пройшло непоміченим, бо в той час не підійшло на той чи інший фестиваль. Ми відкинули ідею обирати фільми тільки за новизною.
У нас немає обмежень, який жанр кіно показувати. Це може бути ігрове, експериментальне, документальне кіно. Фільми відбирали за опен-коллом: отримали більше 60 заявок, з них сформували програму «Радикальна Любов» з п’яти стрічок. Загалом на фестивалі буде показано 17 стрічок в різних програмах. Деякі будуть доступні для перегляду довше, ніж чотири дні фестивалю. У кожній програмі один фільм буде супроводжуватися звукописом, усі фільми матимуть SDH-субтитри.
Географія відібраних робіт — Німеччина, Вірменія, Індія, Аргентина, Румунія, Парагвай, Бразилія, Фінляндія та багато інших. Для нас було важливо знайти фільми, що розповідають історії з різних частин світу — адже чимало фестивалів приділяють багато уваги фільмам та повісткам з Північної Америки, проте феміністичне кіно — це все ж глобальне явище. Буде один український фільм, «Щасливі роки» Світлани Шимко, у спеціальному показі.
Складнощі та нюанси організації
Найскладніше було придумати назву і почати, власне, створювати фестиваль. До того ми кілька місяців продумували різні концепти, і через це залишилося менше часу, ніж планували, на організацію інших процесів.
Для нас було важливо вказати всіх, хто працював над фестивалем. Ми хочемо відійти від практики невидимої праці на фестивалях, коли дуже багатьох людей, котрі виконують роботу, потім ніде не називають. Ми просимо всіх перекладач_ок, які працюють над нашими фільмами, так само як і людей, що роблять субтитри, вставляти інтертитр з авторством.
Глядачі мають отримати уявлення, скільки насправді людей працює над фестивалем, наскільки це складний, мультирівневий процес. Самих гонорарів недостатньо, щоб відзначити величезну роботу в створенні фестивалю.
Іллюстрація обкладинки офіційної сторінки фестивалю на fb
Що таке феміністичне кіно
Ми плануємо обговорити цю тему детальніше з режисер_ками на дискусії у рамках програми «Радикальна любов». Особисто для мене феміністичне кіно — це кіно, яке говорить про різні аспекти пригнічення, намагається висвітлювати теми антиколоніалізму, антирасизму, трудових прав, прав ЛГБТКІ+ людей.
Існує помилкове уявлення про феміністичне кіно як про кіно зроблене жінками про жінок. Це не так. Немає розподілу на теми, якими фемінізм може займатися, і якими не може. Є різні рівні пригнічення капіталізмом і патріархатом. Доки вони існують, фемінізм буде займатися цими питаннями — принаймні, інтерсекційний.
Ми хочемо зробити наш фестиваль майданчиком для ідей інтерсекційного фемінізму, торкатися в ньому різних тем і висвітлювати глибину проблем, з якими стикається суспільство і світ. Ми бачимо взаємозв’язки у тому, як відбуваються процеси дискримінації в усьому світі. Наприклад, антиколоніальна повістка та кліматична невіддільні одна від одної.
Антиколоніалізм
Антиколоніалізм має включати в себе дуже багато аспектів. Ми не можемо очікувати від суспільства, яке пережило колонізацію, що воно буде добре організоване і швидко відновиться після уходу колонізаторів, стане таким, як було до них. Воно вже буде іншим — більш різноманітним, і матиме дуже багато різного досвіду. Ми маємо це враховувати, коли говоримо на цю тему.
Наразі ми бачимо, що антиколоніалізм підміняється доволі консервативними ідеями. З феміністичної позиції це небезпечно, оскільки подіібні ідеї в принципі не приймають різноманіття, не враховують досвід різних людей. Вони схильні до уніфікації суспільного досвіду, і це не призводить ні до чого хорошого. Це досить агресивна система, яка не дозволяє вільно виражатися і співіснувати з повагою та любов’ю одна до одної.
У нашому суспільстві дуже багато досвіду різних людей, багато мов, воно мультикультурне. Водночас спостерігається підйом націоналістичних поглядів, які не враховують цю мультикультурність, навіть витирають її. Це проблема межування антиколоніалізму з націоналізмом.
Толерантність
Я дуже не люблю слово «толерантність», воно означає, що треба когось терпіти. Натомість краще б йшлося про прийняття і соціальний захист. На жаль, зараз у кожній країні світу є верстви населення, що потерпають від дискримінації, різних ступенів економічного, а іноді й фізичного насильства — в тому числі, від держави. Західна Європа, наприклад, дуже расистська та проблемна в плані ставлення до мігрантів. У Німеччині дуже жорстке законодавство стосовно абортів, а в Польщі вони взагалі заборонені. Тому поширене уявлення про те, що нам потрібні «європейські цінності», європейська культурна парадигма, на жаль, не спрацює.
Расизм
Для мене расизм є однією з найбільш гострих українських проблем. Ми бачимо, що відбуваються погроми в ромських поселеннях — і чомусь суспільство заплющує на це очі, для нього більш нагальною потребою є збити з будівлі серп та молот. Але ж це стосується людських життів — та чомусь вони не «нагальні».
Мене турбує, що багато людей не вважають Україну расистською, вважають її гомогенною «білою» країною. Це неправда. Дуже багато груп, дуже багато досвіду людей, які тут живуть, просто стираються з історії.
Ми відбираємо у людей право жити на цій території — і це теж колоніальний концепт, навіть якщо не йдеться про територію іншого острову або материку. Це територія України, на якій мають право жити різні люди.
Ромська молодь в Україні: на стику прагнень і упереджень
Кадр з фільму: АТЛАНТИКА — МОРЕ КІСТОК
Суспільні обговорення
Я вважаю, що суспільні зміни можуть відбуватися, якщо у самих локальних суспільствах створюватимуться групи, що об’єднують людей. Насправді в нас вже доволі багато таких груп, що об’єднуються локально, працюють у різних містах, намагаються об’єднати людей з різними поглядами і транслюють їхні повістки назовні. Цьому процесу може допомогти створення єдиної платформи для висловлювань.
Для мене є проблемним поняття експертності, коли ми наділяємо когось виключним правом висловлюватися з якихось питань. Кожна людина, що проживає в цій країні, може говорити з експертної позиції, що її не влаштовує, які соціальні проблеми тут є.
Чомусь у нас завжди вмикається цей механізм, коли зміни начебто йдуть зверху, «top to down». Але насправді, я переконана, зміни завжди настають, коли об’єднується локальна спільнота, коли люди намагаються невеликими кроками щось змінити у місті, де вони живуть.
Активізм
Активізмом можна займатися в різний спосіб — це може бути створення творчих проєктів, виготовлення зінів (Zine— скорочення від англійського слова magazine —журнал. Так називають аматорський часопис-самвидав ,зазвичай малотиражний, поширений в окремій спільноті, котру об’єднують інтереси чи ідеї— Ред.). Навіть приготування їжі може бути активістською практикою.
Є розуміння активізму як чогось проактивного, але насправді активізм — це не тільки турбота про суспільство, а й турбота про себе. Важливо піклуватися про свою спільноту, про близьких людей — і про себе в тому числі. Якщо щось займає набагато більше ресурсів, ніж хотілося б, варто подумати, чи можливо від цього відмовитися і робити це у спосіб, який би не вимагав надмірного емоційного і фізичного включення.
Озвучування проблем з власної позиції — важливе для суспільства. Коли людина говорить з феміністичної перспективи, вона також займається саморефлексією — чи вона не залучена у процеси пригнічення інших, як проявляє владні стосунки з іншими людьми. Я вірю, що якщо цей внутрішній процес відбуватиметься у людині, яка займається активізмом, і якщо такі люди будуть об’єднуватись у спільноти, почнуться зміни на локальному, а може, навіть і на глобальному рівні.
Експертність у активізмі
Я вважаю дуже важливим не виділяти якихось ідеологінь фемінізму, які начебто заслуговують на безсумнівну довіру. Будь-яка теорія може бути піддана сумніву, адаптована, переосмислена в рамках різного контексту.
Для мене важливо, щоб люди, які приходять у активізм, не відчували, що вони мають провести двісті заходів і дати кілька інтерв’ю, аби мати право називатися феміністками. Важливо те, що людина приходить з відчуттям, що потрібно щось робити, привносить власну агентність і власну потребу в змінах. Також важливо, щоб активізм був менш сконцентрований у великих містах, щоб більше людей могли проявити себе, висловитися.
«Незручні» висловлювання та погляди часто затираються заради створення красивої картинки, схожої на західну глобалізовану спільноту. Витираються всі локальні особливості, що притаманні українським спільнотам.
Важливо не говорити про фемінізм в контексті експертності. Кожен і кожна є експерт_ками, якщо вони відчувають потребу в змінах з феміністичної перспективи.
Очікування від фестивалю
Ми сподіваємося, що люди подивляться хороше кіно, там є дуже багато цікавих фільмів. Ми б хотіли, щоб більшість людей долучилася до дискусії, і була змога поговорити про ці фільми та проблеми, питання, які ми поставимо самі собі та учасни_цям дискусії.
Хотілося б, щоб було більше майданчиків, на яких можна обговорювати гострі, проблемні питання. Сподіваємося, що наш фестиваль стане таким майданчиком.
Передивитися стрічки з «Фільми» та долучитися до дискусій можна на сайті фестивалю. Доступ до всіх фільмів та подій фестивалю вільний.
Записала Євгенія Селезньова