25 січня у Національному заповіднику «Софія Київська» відкрилася виставка «Спадкоємність відчуттів» — про зв’язок між давнім українським одягом і речами сучасних дизайнерів. На ній разом із сучасними авторськими виробами буде представлений старовинний верхній одяг Гуцульщини, Лемківщини, Закарпаття та Буковини з приватних колекцій.

Ми поспілкувалися з кураторкою виставки, культурологом Вікторією Зубенко про вплив етнічного одягу на сучасну моду та особливу енергетику старовинних речей.

Як традиційний одяг впливає на сучасну моду: розповідає Вікторія Зубенко

  Чому «Спадкоємність відчуттів»?

 Із самого початку була ідея просто показати український верхній одяг, стародавній. Вишиванки всі вже бачили і багато про них знають, але ж верхній одяг може так само дивувати своїм виглядом.

Новий проєкт Дому «Майстер Клас» називається Art of Fashion, і саме це мало стати темою виставки. На тлі всіх цих haute cоuture наш етнічний haute cоuture надзвичайно впливовий на рівні відчуттів. Ні для кого не секрет, що наші предки все робили руками і це справжній хенд-мейд, але тут ідеться ще і про те, що ти відчуваєш, одягнувши старовинну багато оздоблену свиту.

Уся ця оздоба є дуже символічною. Так само, як ми читаємо орнаменти на вишиванках, можна було би прочитати будь-яку свиту. Але вже немає людей, які би це зробили, бо немає основи знань. Ми можемо лише вказати, що це такий-то регіон, тут жили такі люди і вони ось це робили. Але що саме несе в собі цей круто оздоблений кептар і чому людина, яка його вдягає, почувається по-іншому, ми пояснити не можемо. Тому просто пропонуємо відчути цю красу.

Поряд із цим старовинним одягом будуть ще речі українських дизайнерів, які ним надихнулися і які теж щось відчули, перш ніж створити власний одяг. Тут ідея дуже проста – перекликання. Спочатку я її відкинула, бо не була впевнена, що зможу зібрати хоч якісь сучасні експонати: дизайнери вже практично такого не роблять. Якщо раніше, на початку 2000-х, багато дизайнерів брали цю тему і розвивали – від Лілії Пустовіт до Роксолани Богуцької, то зараз одна Богуцька цим фактично і займається.

Чомусь це перестало бути модним. Світ став простішим. І навіть та кількість вишиванок, яку зараз понавишивали –  не від бажання людей їх носити, а через те, що на них можна заробити. А верхній одяг – це дуже тяжка праця для дизайнера. Якщо ти не опанував потрібні знання достатньо глибоко, ти нічого нормального зробити не зможеш. Але потім я повернулася до цієї ідеї. Якщо ми не покажемо, як дизайнери надихаються етнічним одягом, хоч їх і мало, то це буде просто виставка етнічного вбрання, яке можна побачити і в музеях. Тому на виставці будуть багато оздоблені кептарі та камізелі від Роксолани Богуцької, дещо з речей Віти Кін, Федора Возіанова, молодих львівських дизайнерів Христини Рачицької та Ірини Габ’як, художниці Зінаїди Кубар, бренда «Зерно».

Я працювала в багатьох фешн-виданнях і цікавлюся не лише трендами сезону, а й надбанням предків. Я завжди бачила ці перекликання традиційного і сучасного. У 2000-му році, коли етнічне особливо нікого не цікавило, на український ринок виходив єдиний західний глянцевий журнал.  Ми робили перший номер, і я запропонувала зробити фешн-сторі повністю з етнічного одягу. Головна редакторка – на той час Ірина Данилевська – була здивована  і довго думала, але зрештою погодилась. І це було круто. Ми виїхали у Пирогово з модними художниками, дизайнерами, кураторами. Там були Сашко Положинський, Лілія Пустовіт, Ілля Чічкан та інші. І коли ми почали все це одягати і фотографуватися, у нас змінився настрій, було піднесення і радість. Після цієї фешн-сторі багато дизайнерів та художників почали звертатися до етнічної теми.

– Як сьогодні слід сприймати стародавній одяг – як мистецтво і музейний експонат чи як цілком утилітарну річ, яку треба носити?

Колись один колекціонер етнічного одягу розповідав історію, як заїхав у якийсь музей, а там працівниці вдягли стародавні борщівські вишиванки. У нього був шок.

Я вважаю, що кожен сам повинен розуміти, що він робить. Коли Великдень або Різдво і коли я йду до когось в гості або колядувати, я відчуваю дику потребу одягти саме старовинну вишиванку. Я не можу одягти сучасну, мені не йдуть потім ні колядки, ні настрій. Якщо я відчуваю, що хочу одягти цю старовинну сорочку моєї бабусі й що вона працює на рівні мого роду, то чому ні? Іноді такі відчуття дає і куплена вишиванка, якщо я вловлюю ці вібрації.

Кожна вишиванка – це єдине енергетичне тіло

А ось те, що беруть старовинні вишиванки і ріжуть –  це жах. Бо кожна вишиванка – це єдине енергетичне тіло, і в кожній вишиванці символізм є цільним. Якщо ти щось десь розрізав, то вишиванка вже не працює, у ній більше немає жодного енергетичного і чуттєвого сенсу. Я знаю дизайнерів, які різали вишиванки, і знаю, що зараз вони цим вже не займаються, зокрема і тому, що ми з ними про це говорили.

Який регіон та яку історичну епоху репрезентує стародавній одяг, представлений на виставці?

Це переважно речі кінця XIX – початку XX століття. Український традиційний одяг настільки різний і цікавий від регіону до регіону, що ми вирішили на цій виставці обмежитися частиною західної України.  Карпатський одяг густо оздоблений, а ми говоримо про народний haute cоuture, тому вирішили зупинитися на ньому. Це кожухи, кептарі, сердаки, свити та камізелі з Гуцульщини, Лемківщини, Тернопільщини, Буковини.

 У чому для тебе особлива краса представлених речей?

 Мені подобається все. У мене був період у житті, коли я дуже захоплювалася таким одягом – лемківським, гуцульським, потім буковинським, подільським. Згодом я страшенно захопилася одягом східних регіонів країни, коли перерила бабину скриню. У ній вже все поїла шашіль, але я все одно надихнулася. Потім я з’їздила у чорнобильське Полісся і була вражена. Мені захотілося мати вишиванки білим по білому, вони просто заворожують. Але щораз це нові відчуття, тож я не можу сказати, що щось мені подобається менше, а щось більше. Весь український костюм – крутий.

– На виставці ти вирішила не показувати повний стрій, а лише окремі речі. Чому?

– Повні строї можна подивитися в музеях – вони неймовірні. А тут спробуйте відчути одну річ. Вона сама по собі працює. Подивіться на неї окремо, без додаткового тла. Бо коли зібраний весь стрій, то він настільки яскравий, що увага просто розсіюється і ти думаєш: ого, як всього багато! Коли ж ти дивишся на один кептар на одному білому манекені, ти просто не можеш очей відвести. Він настільки стильний. І сильний.

Стародавній одяг видається дуже сучасним, він цілком пасує XXI століттю…

Дуже навіть. Є люди, які в Роксолани Богуцької замовляють кептарі й носять їх під модні джинси. Це виглядає дуже круто. І вони носять їх не виключно на свята, а й у повсякденному житті.

 

Чи багато тих, хто носить етнічний одяг?

У нас є велика частина людей, які в житті не одягнуть якусь етнічну річ. Людей, які скуповують, замовляють, носять такий одяг, не так багато навіть у Києві, не кажучи вже про регіони. Той прошарок людей, які вдягають етнічний одяг, навіть переформатований, трансформований і сучасно переосмислений, – дуже вузький. І переважно це люди, які хоч якось дотичні до мистецтва.

Але те, що у першокласників та їхніх батьків виникає ідея одягнути на перше вересня вишиванку, що хтось на День незалежності прокидається і розуміє, що має вдягнути не просто річ, а вишиванку – це вже якісь зміни у свідомості.

Чому варто знати, з якого регіону вишиванка, яку ми вдягаємо, що означають вишиті візерунки на ній? Чи не достатньо того факту, що ми просто її любимо і носимо?

Я пів життя витратила на вивчення всіх цих символів, починаючи від аріїв і закінчуючи сучасністю. Людина може спонтанно і несвідомо вибрати і носити якусь вишиванку, і якщо в неї не виникає бажання розшифрувати той енергетичний меседж на вишиванці, то її ніхто не змусить це робити. Але коли людина долучається до вивчення історії України, її традицій та символів, вона зобов’язана розуміти, які речі вона має і що ці речі в собі несуть.

Як традиційний одяг впливає на сучасну моду: розповідає Вікторія Зубенко

Вишиванка стерпить будь-яке ставлення.

Чи розуміють її, чи ні, вона все одно є оберегом

Вишиванка стерпить будь-яке ставлення. Чи розуміють її, чи ні, вона все одно є оберегом. Я колись на виставці підійшла до полтавських та сумських вишиванок – вони всі у квітах, а я такими ніколи не цікавилася, і продавчиня мені каже: «Ну, купіть». А я їй відповідаю, що не купляю вишиванки у квітах, а лише з символічними візерунками. А вона мене прямо за руку потягнула і каже: «Не забувай, що це східна Україна, що ми були під Росією, а потім під совком. Що тут люди ці символи і меседжі дуже зашифровували, тому в кожній квіточці захований оберіг. І вона мені почала це показувати. У мене був такий шок, що я купила декілька вишиванок і зараз дуже їх люблю. Ці вишиванки розшифровувати значно важче, ніж символічні.

Навіщо сучасній людині йти на твою виставку?

Деяких людей зацікавить те, що зробили українські дизайнери, а не столітні речі, привезені з Карпат. Когось – навпаки. Якщо ж людині тотально не цікава історія України, то хоча би через лінію моди ми можемо достукатися до неї і зацікавити.

Бесідувала Марія Семенченко