Публікуємо другу доповідь з презентації звіту «Міста 2030: модернізуйся або вимирай», що відбулася 1 листопада в Києві, в Українському інституті майбутнього. Транспортний експерт, директор «А+С Україна» та викладач кафедри міського будівництва КНУБА Дмитро Беспалов розповідає, чому в українських містах склалася не найкраща ситуація з транспортом, та яких принципів варто дотримуватись, аби її вирішити.

Я вже давно думаю про те, чому у нас все з транспортом відбувається так, як відбувається. Спочатку я думав, що ми не можемо створити якийсь хороший план. Значить, треба зібратися й написати добру стратегію. Коли Всесвітній банк створив для Києва план оптимізації маршрутів громадського транспорту – написаний зрозумілою мовою, логічний, розроблений однією з найавторитетніших організацій у світі, і дав це Києву, місто не стало її запроваджувати.

Я зрозумів, що справа не у хороших планах і стратегіях. Пізніше я розчарувався, коли дізнався, що у більшості міст України такі хороші плани й стратегії давно лежать на полицях. Тоді я подумав, що у нас погані чиновники, погані менеджери, які чогось не знають, не хочуть робити. Але насправді наступний виток думки привів до висновку, що у нас немає соціального запиту на якісний транспорт. Тобто ми самі винні у тому , який транспорт ми маємо на сьогодні. Як і в політиці, у транспорті теж є популізм. Так само у транспортних питаннях люди схильні цьому популізму вірити. Наприклад, 80 км/год – це абсолютний популізм для водіїв. На магістралях Києва у годину пік неможливо розганятися до такої швидкості. Система працює ефективно при швидкості приблизно 40 км/год.

Спілкуючись із людиною, яка приймає рішення, ми обговорювали деякі принципи, якими має керуватися особа, що у місті приймає рішення у сфері транспортного планування. Є стандартні пріоритети: пішохід головніший за всіх, потім – велосипедист, потім – громадський транспорт, а лише потім – автомобіль, тим паче припаркований. Він має найменший пріоритет. Цим вже почали спекулювати. І хоча чиновники насправді так не думають, але щоб догодити цьому транспортному популізму, вони говорять всі ці стандартні речі.

Прямые, круги, лабиринты: как развязки и магистрали влияют на движение в городе (UA)

Хотів би назвати ті принципи, які стоять над транспортною політикою. Хотілося після революції все зразу змінити, але, на жаль, революції нестійкі, процеси після них схильні відкочуватись назад. Тому краще обрати стійкий розвиток і поступово змінювати систему, ніж все разом руйнувати й створювати нове.

Є класичні принципи, яких ми маємо дотримуватись. Це рекомендації ЄС, яких дотримуються європейські міста.

  • По-перше, це принцип пріоритетів міської мобільності. Як я казав, у нас найголовніший – пішохід.
  • Принцип презумпції неефективності. Колись до нас звертались активісти у паніці, що у якомусь місті хочуть зробити нову розв’язку, перекрити [шляхи, прим. ред..], будинки побудувати. Просили нас якось промоделювати, допомогти їм захистити своє рішення, щоб перешкодити цьому. Ми їм пояснювали, що вони дарма вв’язуються у цю гру. Не вони мають доводити владі, що це неефективно, навпаки – влада має доводити їм, що це ефективно. Треба змінити цей вектор.
  • Принцип багатоваріантності вирішення проблеми. У нас зазвичай є якийсь один варіант-фаворит, а потім під нього вигадуються якісь опції. Може розглядатись три і більше варіантів, хоча всі від початку розуміють, що варіант-переможець – один. Такого не повинно бути. Має бути конкуренція.
  • Принцип нульової терпимості до корупції. Корупція – одне з головних джерел загрози стійкому розвитку. Там, де є корупція – неможливий стійкий розвиток.
  • Принцип пріоритетності пілотного проекту перед комплексною реалізацією. Краще протестувати якесь рішення, тим паче нове, й подивитись, наскільки воно ефективне. «Тендерити» спочатку пілот, потім – повний проект – це все головний біль, купа паперу, ніхто цього не любить. Але, разом із тим, це справді дозволяє ефективно працювати.
  • Принцип переваги економних рішень перед затратними. Напевно, більшість знає, що всі транспортні проблеми Києва вирішені у генеральному плані. Тобто ми живемо з вами у місті, проблеми якого вже вирішені, рішення накреслені, але на реалізацію немає грошей.
  • Засада пріоритетності інвестиційних проектів. Зараз запустили електронний білет. Мені соромно за цей проект. Це один із небагатьох проектів у транспортній інфраструктурі, який може бути інвестиційним. Нам інвестори пропонували проінвестувати один із найкращих проектів. Але ж ні – ми вирішили робити це за власні кошти. Київ – «дуже багате місто». Наприклад, мало яке європейське місто може собі дозволити почати будувати міст і не закінчити його.
  • Принцип постійного моніторингу міської мобільності. Це те, що у нас не робиться. Якщо журналісти говорять, що у Києві затори, але насправді їх ніхто не вимірював, цим можна спекулювати. Будь-який чиновник може знизати плечима й сказати, що він не бачив жодних заторів. Це дуже зручно для міського менеджменту, коли система не змінюється, оскільки не можна довести, що вона деградує. А може саме це відбувається із транспортною системою Києва, ніхто не знає.
  • Принцип просвіщення і пояснення. Треба розмовляти з людьми і пояснювати їм усі рішення. Те, що, в основному, влада українських міст не робить.
  • Модернізуйся або вимирай: три тези модернізації міст від Олени Дронової
  • Принцип особистого прикладу і практичного досвіду. Якщо ти людина, яка приймає рішення, й очікуєш, щоб люди їздили на громадському транспорті, на велосипеді, ходили пішки, марно цього вимагати, коли ти сам їздиш від порогу дому до порогу свого офісу на престижній іномарці.

    Читати далі: Модернізуйся або вимирай: три тези модернізації міст від Олени Дронової


Опубліковано з дозволу Українського інституту майбутнього.