Нове десятиліття свого існування Одеський міжнародний кінофестиваль почав у онлайн-форматі. Що запропонувала команда відданим шанувальникам і новим глядачам?
«Ми передбачали тенденцію переходу у діджитал ще минулого року, коли говорили про це на закритті ювілейного 10-го ОМКФ. Світова пандемія прискорила ці процеси. Наша команда проявила максимальну гнучкість та адаптивність, тож цього року фестиваль таки відбувається у новому, онлайн-форматі»,
— говорить президентка ОМКФ Вікторія Тігіпко.
Дрібніші екрани, більша аудиторія
Команда взяла трохи більше часу на підготовку, тож фестиваль вийшов у ефір не у липні, як зазвичай, а на межі вересня та жовтня. «Ми сприймаємо це як нову можливість. Адже, попри будь-що, кінематограф насамперед має бути побаченим. І на великому екрані чи ні, але історія все одно знайде свого глядача», — коментує генеральна продюсерка події Юлія Сінькевич.
Ці ж меседжі були закладені рекламною агенцією BBDO Ukraine в айдентику фестивалю. Креативники об’єднали велике кіно з маленькими екранами, створивши візуальну історію під гаслом «Впустіть кіно додому».
Головною частиною візуального коду ОМКФ став промінь проєктора, у якому живуть сотні захоплюючих історій. Друга тематична лінія, використана у промокампанії, — «Кіно всередині». Це візуалізоване нагадування про те, що кожна із зафільмованих історій залишає слід у нашій свідомості, певним чином впливає на особистість глядача. Також за участі режисера Ахтема Сеітаблаєва був знятий проморолик, головним героєм якого став кінематограф, що шукає нову домівку.
Онлайн відбулися не лише кінопокази, а й заходи професійної платформи Film Industry Office: майстер-класи, панельні дискусії, традиційні пітчинги фільмів, телесеріалів і творів для екранізації. Не стала виключенням і церемонія нагородження. Щоби оголосити переможців, члени журі «збиралися» на одному екрані з різних куточків світу завдяки відеозв’язку; так само й переможці передавали вітання та подяки, святкуючи перед веб-камерами у власних квартирах. Єдиним, хто з’явився у студії поруч із ведучими, став український режисер Роман Балаян, який отримав «Золотого Дюка», почесну фестивальну нагороду за внесок у кіномистецтво. Аналогічну відзнаку здобув і його шведський колега Рой Андерсон. Ретроспектива останнього була однією із позаконкурсних програм.
Утім, традиційний показ фільму на Потьомкінських сходах таки відбувся навіть в умовах карантину. Стрічка 1920 року «Голем: як він прийшов у світ» (Der Golem, wie er in die Welt kam) режисерів Пауля Вегенера та Карла Бьозе була продемонстрована під акомпанемент камерного оркестру. Вони зіграли саундтрек, написаний ізраїльським композитором Бетті Оліверо. Аранжування створив Ґюнтер А. Бухвальд, який стоїть у витоків відродження музики до німого кіно. Він акомпанував багатьом концертним показам «Голема» від його прем’єри у Віденській філармонії у 1997 році.
Незважаючи на локдаун та онлайн-формат, програма Одеського міжнародного кінофестивалю залишилася дуже насиченою. Оргкомітет отримав близько 1000 конкурсних заявок із різних куточків світу. 12 фільмів потрапили у Міжнародну конкурсну програму. Ще 7 повнометражних і 11 короткометражних робіт змагалися за нагороди Національного конкурсу, 8 стрічок — у секції європейських документальних фільмів. Чимало з них були вироблені у копродукції з Україною, що свідчить про зростання інтересу до нашої кіноіндустрії на міжнародному ринку.
Жіночі образи
Останніми роками у лайнапі ОМКФ спостерігається зростання кількості робіт, знятих жінками та/або про жінок. Цій темі присвячена окрема ретроспектива секції «Жінки-піонерки кіно», яку курує програмний директор фестивалю Антельм Відо. Хронологія підбірки дуже широка — від початку минулого століття і до 2018 року. Тут усе: і політична активність, і перші кроки у режисурі, і здоров’я та переживання травм.
«Жінки-піонерки кіно»
Але жіночий голос не обмежується цією підбіркою. Фільми із яскравими, майстерно виписаними та зіграними протагоністками можна було знайти у різних секціях фестивальної програми. Так, виконавиці головних ролей у драмі «Материнство» («Hogar»), де перетинаються долі монахинь, матерів-одиначок та їхніх дітей, навіть отримали нагороди за найкращу акторську роботу в міжнародному конкурсі.
«Материнство» («Hogar»)
У «Арабській тузі» («Un divan à Tunis») головна героїня Сельма повертається додому до Тунісу. Вона наполегливо прямує до своєї мети — відкрити психотерапевтичну практику — крізь непорозуміння, особливості місцевої культури та менталітету. Курйози та перешкоди випробовують її терпіння, але вона не здається, хоча і має кілька моментів слабкості, де емоції беруть верх над логікою та витримкою.
«Арабська туга» («Un divan à Tunis»)
«Серпнева діва» («La virgen de agosto») Єва залишається у своєму місті, коли більшість його жителів тікають від спеки у відпустки. Вона досліджує Мадрид та усі можливості його спекотного серпня, прямуючи за рухом гарячого повітря та використовуючи нові можливості та знайомства як дороговкази до нового життєвого повороту.
«Серпнева діва» («La virgen de agosto»)
Героїні різних фільмів складають цікаві контрасти. Підлітки, дорослі та літні жінки; самотні та у стосунках із різним рівнем щастя; жительки сільської місцевості та великих міст тощо. Незважаючи на ці відмінності, кожна з них може бути у чомусь близькою та зрозумілою українським глядачкам. І це один із найважливіших результатів збільшення жіночої присутності у кадрі та поза ним — дівчатам і жінкам будуть доступні образи, які допоможуть асоціювати себе із досягненнями, реакціями на події чи планами на майбутнє, шукати відповіді на болючі питання.
Україна: війни, травми, утопії
У національному конкурсі та низці копродукцій Україна була представлена з різних сторін. Безумовно, дуже гучно прозвучала воєнна тема.
Найкращою у міжнародному конкурсі була визначена антиутопічна стрічка Валентина Васяновича «Атлантида» («Atlantis»), дія якої розгортається за деякий час після завершення війни з Росією. Схід України зображений там непридатною для життя безлюдною зоною на межі екологічної катастрофи. Ті, хто не зміг перемкнутися з військового ладу на режим мирних буднів, шукають свій шлях до сякого-такого балансу. І життя врешті перемагає у фінальних сценах на жахливому фоні наслідків війни.
«Атлантида» («Atlantis»)
Протягом фільму медитативно статичні кадри присипають глядача, щоби потім збаламутити його деталізованими проявами смерті, про які варто було би попереджати. Утім, стрічка справила враження на міжнародному рівні, отримавши минулого року головну нагороду програми «Горизонти» Венеціанського кінофестивалю. Із 5 листопада планується її прокат в українських кінотеатрах (якщо посилення карантину не стане перешкодою).
Документальна стрічка Єгора Трояновського «Бєс» отримала нагороду від журі FIPRESCI як найкращий повнометражний фільм. Там простежується шлях батька добровольця, якого було викрадено та вбито на Донбасі у 2014 році. Літній чоловік намагається відновити хід подій і останні хвилини життя його сина, шукаючи свідків, докази, документи. Йому вже нічого втрачати, тож він чесно висловлює свою думку та послідовно її відстоює. Режисерові вдалося спонукати нас співпереживати головному героєві, через історію якого досить переконливо розкриваються жахи війни, яка триває досі.
«Бєс»
Фільм «Воєнні канікули» («Summerwar») Моріца Шульца змальовує реалії країни у стані війни з іншого боку. Головні герої — 12-річні діти, яких батьки записали у літній табір полку «Азов». Там їх навчають бути бійцями, які у певний момент стануть на захист країни, тренуючи у мілітаризованому середовищі. Стрічка стала переможцем у секції європейських документальних фільмів. Журі відзначило акуратну роботу із контраверсійними темами: значенням освіти, методиками роботи з молоддю, розмитими кордонами між патріотизмом та небезпекою. На їхню думку, автор тихо спостерігає за розвитком подій, даючи глядачеві можливість самому робити висновки.
«Воєнні канікули» («Summerwar»)
Мирне життя не означає безпечне. Кілька нагород (кращий фільм та кращий режисер нацконкурсу, а також відзнака блогерського журі) зібрав фільм «Не все буде добре» Адріана Пірву та Олени Максьом. Експерти, що оцінювали конкурсну програму, назвали цю стрічку сміливою та тендітною мистецькою роботою, кіном спостерігання. Режисери вибудовують цікаву розповідь про життя, любов, надію і політику, викладаючи особисте життя і суспільні контексти у нові перспективи. Цікаво спостерігати за тим, як трагедія із масштабними наслідками зіграла врешті решт позитивну роль, об’єднавши двох молодих людей. Журі також відзначило поважне поводження та комплексність наративу.
«Не все буде добре»
Однією зі спеціальних подій був показ «Номерів». Олег Сенцов написав сценарій, ще будучи політв’язнем у російській тюрмі. Він керував процесом та узгоджував декорації й акторський склад через листи з колонії. На місці знімальним процесом як режисер керував Ахтем Сеітаблаєв. Фільм знімався у павільйонних декораціях на межі 2018–2019 років; світова прем’єра відбулася цьогоріч на Берлінському кінофестивалі.
«Номери»
Це розповідь про світ, де все підпорядковується суворій ієрархічній системі й верховному правителю — Нулю. Десять Номерів бігають по колу та живуть за прописаним у Правилах розпорядком. У них виникають думки про протести та зміни, але усе реально змінюється тільки з появою Одинадцятого. Устрій цього світу зламано; відбувається щось на кшталт революції, але є у номерів шанс побудувати щось більш стійке та справедливе? Одвічне питання і для утопій, і для реального світу, де є прагнення до змін, але немає впевненості у тому, що все вийде.
****
На цьому команда ОМКФ зупинятися не планує. Оргкомітет обіцяє й далі експериментувати із комбінаціями форматів та розширювати свою присутність як офлайн, так і у діджитал-форматах.
Візуальні матеріали взяті з сайту ОМКФ
