Коли американський урбаніст Кевін Лінч попросив кількох своїх друзів намалювати карту Бостона, він виявив дві речі:  

  1. Сприйняття простору різними людьми — річ настільки суб’єктивна, що робить дослідження майже неможливим;
  2. Саме відмінності у сприйнятті одного і того самого міста дозволяють краще зрозуміти і місто, і його мешканців.

Так виникла ідея mental city maps — ментальних карт міста (яка, втім, вже кілька десятиліть похитувалася в повітрі). Mental city maps – це своєрідна спроба порозуміння містян зі своїм містом, відбиток уявлень про простір, у якому вони живуть. Найчастіше їх використовують урбаністи, дизайнери та соціологи під час міських досліджень. 

Людину просять намалювати своє місто. Далі дослідники уточнюють завдання залежно від своїх цілей: одні просять акцентувати увагу на щоденних маршрутах, інші – зазначити зони роботи та відпочинку, або зробити асоціативні написи до різних об’єктів, ще хтось просить намалювати улюблені місця чи елементи простору. Часом задають ще додаткові питання і просять записати відповіді на зворотній стороні листка. Наприклад: якою дорогою зручніше дістатися будівлі Х? Яких місць ви стараєтесь уникати? Які місця обов’язково треба побачити туристам?  

Ментальні карти міста: що це таке та для чого вони потрібні? 

У підсумку хтось малює карту міста, а в декого виходить своєрідний колаж. 

Ці дані – візуальне зображення та відповіді на уточнюючі запитання – дозволяють співвіднести реальні об’єкти з їх відображенням в уяві людини та зрозуміти її унікальний досвід, адже мапа сама по собі є конструктом, що твориться «тут і тепер».  

Дослідник І-Фу Туан, автор концепції топофілії – відчуття, яке виникає у людини під час спостереження за приємним їй міським ландшафтом, по-своєму розкриває значення ментальних карт. Для нього вони є результатом виключно емоційного сприйняття людини місцевості. І-Фу Туан повністю заперечує об’єктивну складову карт та доводить, що будь-яка ментальна карта міста є конструкцією уявного світу.  

Так, це пояснює появу на таких картах неіснуючих об’єктів (їх або давно знесли, або вони ніколи там і не існували, а людина їх «перенесла» з іншого міста), а також нехтування масштабами (наприклад, дороги, які для людини більш значущі, на карті виглядатимуть довшими, навіть якщо насправді займають малий відрізок). І-Фу Туан визначає ментальні карти як спосіб конструювання інформації, що має прив’язку до простору, і також є виключно суб’єктивною.  

Ментальні карти міста: що це таке та для чого вони потрібні? 

Схожа позиція і у С. Міліграма, який просить всіх дослідників, які використовують цей метод, мати на увазі, що такі карти вивчають не географічну реальність, а лише її відображення у розумі містян.  

Наталія Отріщенко, соціологиня у Центрі міської історії, працювала з матеріалами проекту «Регіон, нація та інше», у рамках якого інтерв’ю та ментальні мапи збирали у різних куточках країни. Оповідачі та оповідачки відповідали на різні тематичні блоки запитань та на аркуші паперу малювали ту частину простору, яку вважали своєю.  

Дослідниця вказала на взаємозв’язок між зображенням простору та, по-перше, сферою зайнятості, по-друге, способом життя та біографією людини. Так, в одних людей малюнки більше схожі на схеми, і вони дещо відсторонені (малюнки-мапи), а в інших — відчувається емоційне ставлення до того чи іншого об’єкта, адже серед всіх можливих зобразили саме цей (малюнки-образи). Крім того, Наталія вказала, що поєднання «інтерв’ю-малюнок» стимулює більш неформальну розмову, виступає тригерами для спогадів, і тому їх можна використовувати як для урбаністичних, так і для біографічних досліджень.  

І урбаністи, і соціологи вказують на творчу основу складання ментальних мап. Людина не просто відтворює будівлі, шляхи, лінії та різні об’єкти свого міста, вона створює образ міста. Такий образ — це результат двобічного процесу між спостерігачем та тим простором, за яким він спостерігає. Сам спостерігач тоді набуває статусу деміурга: він творить уявлення про простір, будує ієрархічність та надає значення тому, що бачить.  

Текст: Оксана Грушанська