Експозицію в музеї чи галереї бачить обмежена кількість людей. Якщо винести мистецтво на вулицю, можна залучити до перегляду і дискусії набагато більше. Цю ідею і просуває наразі єдиний в Україні фотофестиваль Odesa Photo Days Festival.

Фестиваль виник як рефлексія на початок війни і перетворився на дослідження міста через історії з різних країн, які показують в публічному просторі. Локації для виставок обирають з історичним контекстом, а теми резонують з суспільно-політичними подіями. За периметр галерей і музеїв виносять окремі виставки. Проте основна частина заходу, серед яких лекції і майстер-класи, відбувається на партнерських локаціях.

Першою темою фестивалю стала історія маніпуляцій. У другий і третій рік фокусувалися на питанні територій та географій. Цього року говорять про точку зору – що сильно перегукується з виборами.

Фестиваль із самого початку був міжнародним. Останні два роки міжнародною є головна експозиція, яка перші три роки фокусувалася на українській фотографії. Міжнародний контекст показує, що в багатьох країнах відбуваються схожі процеси турбулентності і люди відчувають подібні емоції.

Що покажуть на Odesa Photo Days Festival 2019, які локації для цього вибрали і як мистецтва інтегруються в публічний простір Одеси, розповідають Журналу «Про|странство» засновниця фестивалю Катерина Радченко, його медіакоординаторка Валерія Шевченко та куратор цьогорічних проектів Максим Фіногеєв.

Odesa Photo Days Festival: інтервенція мистецтва в публічний простір

Історія події

Ідея фестивалю виникла у 2014 році, перший показ – у 2015. Була мета робити освіту доступною не лише професійним фотографам, а й широкій аудиторії.

«З 2014 року стала очевидною маніпуляція в медіа за допомогою фотографії. Її стали використовувати в пропагандистських практиках. Те саме бачимо зараз під час виборчої кампанії. Фото – неймовірно сильне медіа. Найчастіше нерозуміння образів виникає через те, що немає належної освіти і навички читати візуальний матеріал»,

— пояснює Катерина Радченко.

Фестиваль – не лише про красу, не лише про те, щоб показувати очевидні речі та піднімати певні проблеми – а ще про те, щоб привертати увагу до цих проблем. Подія не тільки для мистецької спільноти, професійних фотографів, а й для широкої аудиторії.

Серед подій першого фестивалю 2015 року була вулична експозиція, архівна виставка грузинського фотографа  Шалве Алханаїдзе «Паспортна фотографія». Світлини знайшли в селі. Чоловік фотографував людей на паспорт. Можливості робити маленькі фото не було, тож це були величезні портрети селян по 3 метри. Їх розвішали на вікнах готелю «Великий Московський» на розі Дерибасівської і Грецької площі (зараз будівля не використовується через суперечності щодо власності). Засновниця фестивалю каже, що це було неймовірно красиво, бо фото великі і чорно-білі. По-друге, момент комунікації – люди з Грузії, які представлені в центрі Одеси. Якщо повернутися до історії, на Грецькій площі був ринок, місце зустрічі культур. Історично повернулися до цього перетину.Odesa Photo Days Festival: інтервенція мистецтва в публічний простір

Відкриття виставки Шалве Алханаїдзе «Паспортна фотографія». Odesa Photo Days 2015. Ph: Валерія Шевченко


На фестиваль у 2016 році запросили автора з Кореї, він робив серії фото з Монголії, піднімав питання зменшення запасів питної води. Експозицію вивісили у Міському саду навколо бесідки. В контексті було зникнення монгольських племен, які через зміну клімату і ландшафту не можуть кочувати.

Того ж року була велика експозиція на паркані навколо державного архіву на вулиці Жуковського. Показували роботи грузинської авторки Натели Григалашвілі про грузинські села – їхнє життя, зникнення, відсутність підтримки. Все те, з чим стикаються і села українські. Експозиції Odesa Photo Days Festival, які імплементують в публічний простір – це проекти з історією і соціальними навантаженням.

Odesa Photo Days Festival: інтервенція мистецтва в публічний простір
Odesa Photo Days Festival: інтервенція мистецтва в публічний простір
Odesa Photo Days Festival: інтервенція мистецтва в публічний простір
Odesa Photo Days Festival: інтервенція мистецтва в публічний простір
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Що буде цього року

Цього року проектів у публічному просторі два. Один з них під кураторством корейського фотографа Кан Че Ука. Це історії трьох корейських авторів про міграцію корейського народу. В історії цієї держави були примусові переселення в пострадянські країни, Китай і Монголію. Фотографи робили серії про сім’ї, які опинилися в інших країнах і показали, як розвивається їхня ідентичність. Є серія світлин про повернення корейців після тривалої міграції. Фотокореспондент зафіксував моменти, коли родичі чекають на рідних за парканом, а потім починають через нього перелазити, бо не бачилися десятиліттями.

«Це не фокус тільки на Корею, а скоріше відсилка. Ми зараз те саме маємо в Україні, примусову міграцію. Показуючи історію Кореї, проводимо паралелі з українськими реаліями»,

— розповідає Катерина Радченко.

Фото покажуть в сквері на початку вулиці Дерибасівської за пам’ятником Де Рібасу (на розі Дерибасівської та Леха Качиньського). Відкриють виставку 19 квітня о 16:00. Локація — прохідна зона, абсолютно не створена для відпочинку і не облаштована. «Важлива частина проекту – прибирання цієї території» — додає медіакоординаторка фестивалю Валерія Шевченко, — «Сквер на Дерибасівській транзитний, про нього ніхто не знає, він просто для того, аби спуститися вниз по вулиці».

Сквер на Дерибасівській навіть офіційно не оформлений, у нього немає назви. Центральна вулиця починається по суті зі звалища.

Всі локації для вуличних акцій Odesa Photo Days Festival – проблемні. Готель «Великий Московський» стоїть відреставрований і пустий. Його періодично займають активісти, він не функціонує з часу реконструкції. Реконструкція, на думку кураторів фестивалю, була абсолютно неадекватна, далека від оригіналу. Тривають суди, невідомо кому належить приміщення. Так само архів – спірна територія. Там раніше була синагога, від цього виникла суперечка між установою, якій нема куди переїжджати, і єврейською громадою – хто має право на цю будівлю.

Складнощі інтеракції

Odesa Photo Days Festival: інтервенція мистецтва в публічний простір

Презентація фотокнижок на Odesa Photo Days 2017. Ph: Олег Сіньков


Містяни взаємодіють з виставками. Організатори розуміють, що банери можуть зірвати за добу і запрошують всіх на день відкриття, бо невідомо, чи буде наступний.

«Це залежить не від нас, а від містян, прохожих, комунальників. Не можемо спрогнозувати, скільки протримається виставка. Корейську експозицію про Монголію зірвали наступного дня. Добу провисіла. Грузинську не чіпали, провисіла відведений термін», — розповідає Катерина Радченко.

На всі публічні місця потрібні дозволи. Фото розміщують легально. Кажуть, важлива не тільки інтервенція, а й щоб експозицію побачили. Великі банери робити недешево, шкода, якщо вони проіснують кілька годин.

Мистецтво на комерційних площинах

Другий проект, який вперше зроблять цього року – фото на сітілайтах. Відібрали 25 фотографій молодих авторів з усієї України. Вони не мають спільної теми, а показують візуальне мовлення українських авторів. «Наше фото мало хто знає, воно не відоме настільки, наскільки могло б бути. Його знають краще закордоном», — пояснює Катерина Радченко.

Деякі фотографії не пройшли відбір. Все, що розміщене на рекламних  площинах, має бути затверджено. Закон не дозволяє, наприклад, абсолютно ніяких релігійних символів; жодних натяків на насильство, оголене тіло. Часто це соціальні теми, з якими працюють автори і замінити фото іншими не вийшло. Тому авторів у підсумку залишилося 23.

«Тонка межа візуальних образів. Історію насильства хтось може сприйняти як поштовх до цього. Маємо врахувати, що сприйняття інформації у всіх різне. Важливі і образи, і тексти, а ще краще – бути присутнім і проговорювати, аби зчитали правильно»,

— каже Катерина Радченко.

Феномен Одеси — коротка пам’ять

Валерія Шевченко вважає, що це стосується не тільки акцій фотофестивалю, а й всього, що відбувається в місті. Одна з найважливіших експозицій в Одесі – виставка 60-тих років на паркані навколо Оперного. На початку 2000-го цей жест повторили інші художники. Інтервенції відбувалися, бо не було достатніх можливостей робити мистецтво в інших просторах.

«Акт проти цензури. Художники-нонконформісти, яких не пускали в офіційні простори, виступили з протестом. Заявили: раз немає їм місця в галереях, вони повісять картини на паркані», — розповідає медіакоординаторка.


Коли хтось знищує мистецтво – неважливо, комунальники, вандали, чи «небайдужі громадяни» — це все одно взаємодія з артом.


Публічне мистецтво перформативне. Воно не може бути вічним. Йому дозволяє бути тривалим фото або відеоархівація. Чи можливо зробити виставку, яка б залишилася в тому просторі? «У нас навіть бронзових котів повкрадали», — сміється Валерія Шевченко, — «Питання глобальне. Коли хтось знищує мистецтво – неважливо, комунальники, вандали, чи «небайдужі громадяни» — це все одно взаємодія з артом. Люди вирізають стіни будинків, щоб продати роботи Бенксі, ведуть війни з комунальниками, хто краще розфарбує стіну ».

Проблемні місця у нас на кожному кроці

Odesa Photo Days Festival: інтервенція мистецтва в публічний простір

Вечірній показ під час Odesa Photo Days 2018. Ph: Олег Сіньков


Всі публічні місця – одна велика проблема, від нелегальних забудов до знищення історичних будівель і парків, кажуть кураторки фотофестивалю.

Координатор цьогорічних проектів у публічному просторі, фотограф Максим Фіногеєв у березні цього року зробив акцію «Что строим?», яка стала реакцією на відчуження міста. «Він пройшовся берегом Одеси, де йдуть незрозумілі будівництва 16-ти поверхових рятувальних станцій і понаклеював свої фотографії. Це був реверсивний проект. Спочатку це була наша виставка корейського фотографа, присвячена незаконній забудові. Щоб ці банери не викидати, Максим запропонував зробити колекцію одягу. Фото моделей в цьому одязі з плакатів, на яких незаконна забудова, поклеїли на незаконне будівництво в Одесі», — говорить Катерина Радченко.

«Про|странству» Максим Фіногеєв розповів, що робив свою акцію як арт-інтервенцію в формі соціального плакату, де привабливий модний образ в одязі з принтів будівництва житлового комплексу запитує у перехожих «Що будуємо?».

«Мій посил спрямований не тільки на архітектурний вигляд прибережної зони, але й передбачає, які стосунки вибудовуються між жителями, міською владою та забудовниками. Сучасне мистецтво виступає одним з каналів комунікації з суспільством про виклики, які перед ним стоять. Я сприймаю цю акцію як ще один спосіб наповнення інформаційного простору питаннями, які сам по собі не вирішиться. Чим частіше суспільство буде вимагати якісних змін середовища, тим імовірніше зможе отримати їх. На моє переконання, без діалогу це неможливо. Жителі повинні стати суб’єктами взаємин у міському житті», — вважає Максим Фіногеєв.

Що буде далі?

Odesa Photo Days Festival вже 5 років, наступного року він може переїхати в інше містечко, наприклад, в Южне чи село Морське. «Точно буде зміна і трансформація, виходячи із запиту і нашого бачення» — каже Катерина Радченко. Два останні роки куратори працюють не тільки з професійними фотографами, а й з підлітками. А більшість заявок на конкурс для підлітків Future Photo Days надходить від мешканців сіл і невеликих містечок.

«Коли ми робимо наш фестиваль, я завжди тримаю як позитивний приклад фотофестиваль Arles на півдні Франції біля моря. Там дуже добре взаємодіє мистецтво втручання в простір і мистецтво офіційне. Місто маленьке, і організатори задіюють всі можливі локації для експозиції. Молоді фотографи, аби їх побачили, вночі обклеюють місто своїми світлинами. Фестиваль триває 5 днів і за той час мистецтво розростається, за якийсь час місто стає суцільною відкритою галереєю», — ділиться засновниця одеського фестивалю.

«В Одесі є дві речі, які я вважаю інтервенцією. На всіх графіті у місті намальовані чорні хрести. Інший чоловік офіційні афіші перетворює на колажі. Додає деталі і повністю змінює картину. Ці інтервенції дуже маленькі, але я завжди дивлюся на афіші, аби побачити зміни», — підсумовує Катерина Радченко.

Миcтецькі історії з інших частин світу, які показують в Одесі, не такі вже далекі і не такі незрозумілі, вони глобально актуальні. Минулого року, за словами кураторів, з Європи було багато заявок на тему біженців, а з Азії – про війну. Наша країна – десь посередині між ними.

Odesa Photo Days Festival 2019 триватиме з 17 по 21 квітня. Детально ознайомитись з програмою фестивалю можна тут.

Odesa Photo Days Festival: інтервенція мистецтва в публічний простір

Бесідувала Христина Петрик