Слово «Frontier» означає «межа, кордон». У цій назві – наголос на те, що ми знаходимося на межі між минулим і майбутнім, і саме час визначитися, що ми лишаємо позаду, а що потрібне нам надалі. 

Чудовий спосіб «приміряти» свої очікування – віртуальна та доповнена реальність. Саме ці технології використали куратори та художники під час кількамісячної дослідницької роботи, щоб унаочнити роздуми про те, яким буде мистецтво незабаром і як воно інтегруватиметься у місто майбутнього.

20-22 вересня у київському Центрі сучасного мистецтва М17 відбувся Фестиваль мистецтва та віртуальної реальності. Близько двох тисяч людей взяло участь у дискусіях про мистецтво, місто та різні грані реальності, переглянули шоукейси та перформанси митців і спробували створити власні скульптури у VR. Аналогічна подія у Харкові відбудеться 4 — 6 жовтня в артхабі «Самокат». Утім, фестиваль – це лише вступ або розлогіше пояснення до виставки «Frontier. New Monuments»

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Відкриття експозиції_Frontier_New Monuments

Чому саме ці два міста?

Не тільки тому, що члени команди живуть та працюють там. На думку кураторки проєкту Катерини Рай, Київ та Харків дуже схожі і в позитивних, і у негативних моментах.

«Ми сформували своєрідні дерева викликів для обох міст, і виявилося, що в них є схожі труднощі, — зазначає Катерина. — Обидва мають нерозкритий потенціал та багато прихованих можливостей. Обидва не зовсім безпечні, в них дуже багато шуму – і автомобільного, і інформаційного. Чимало цікавих публічних просторів віддані під транзит – людина швидко пробігає їх, не роззираючись».

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Харків майже сто років тому був столицею УРСР, Київ є столицею сьогодні. Відповідно, обидва міста мали велике ідеологічне значення, яке транслювалося через публічний простір.

«Ми хочемо за можливості звільнитися від застарілого бачення, але не варварським руйнуванням, а навпаки – будуючи, пропонуючи щось нове, — каже Катерина Рай. — Монументи минулих епох не надто інтегровані у сучасне місто. Нові ж покоління хочуть бачити у публічних просторах щось ближче до їхнього часу та світогляду. Не помпезні твори, що навіки консервують місто, а живе та динамічне мистецтво. Потрібно також деполітизувати громадський простір, тож нові монументи вже не мають бути виразниками політичної доктрини. Для них треба шукати нові сенси». 

Лабораторні примірки

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

15 пропозицій із тими самими новими сенсами об’єднані в експозиції #ЛАБОРАТОРІЯ. На виставці в М17 їх можна побачити в окулярах віртуальної реальності. У київських чи харківських «полях» доведеться озброїтися картою та мобільним додатком «Frontier — Public art in AR». Відсканувавши QR-код безпосередньо на локації, на екрані смартфона шукач побачить доповнення до реальності – роботу одного з 12 митців, які працювали в «Лабораторії». Ця опція буде доступна з середини жовтня.

Катерина Рай пояснює: команда кураторів запропонувала учасникам висловити свою думку про те, які речі для сучасної людини є дійсно монументальними та важливими, які сенси та цінності і яким чином може транслювати людям сучасне мистецтво. Запропонували і список локацій, із якими можна було б попрацювати, але митці мали можливість обрати свої точки в місті, де була б доречна така інтервенція.

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Дискусія. Новий монумент. Катерина Рай, Ілля Новгородов, Олексій Золотарьов, Петро Гронський

«Ми дискутували про роль мистецтва в місті не лише із художниками, а й із урбаністами, мистецтвознавцями, самими містянами, — продовжує кураторка. — У всьому світі у публічних просторах постійно з’являються нові мистецькі об’єкти. Вони важливі, адже ці твори – не просто естетична насолода, декорація, оздоблення на вулицях, це інтелектуальна робота і художника, і глядача, комунікатор сенсів між ними. Якщо у місті не представлене сучасне мистецтво – це недолік».

Безумовно, встановленню таких об’єктів має передувати широке громадське обговорення та узгодження усіх деталей. У європейських містах, де це нормальна практика, існує певний регламент такого процесу. Українські міста тільки починають цей шлях, а об’єкти сучасного мистецтва часто викликають не захват чи зацікавленість, а сміх чи опір. Тож інструменти віртуальної реальності стали митцям у нагоді – щоб не шокувати киян та харків’ян новими монументами без попередніх обговорень, а навпаки – дати можливість «приміряти» і обдумати, можливо, запропонувати свої ідеї чи хоча б стимулювати публічне обговорення.

Змістовні пропозиції

Міста мають один «монумент», що їх поєднує. Це «Портал» Артема Волокітіна. Для футурологів такі коридори, які назавжди змінять поняття «простір-час» – важлива ідея. Тут доповнена реальність за кілька секунд дозволяє перескочити із Харкова до Києва. У першому портал відкривається на вулиці Вірменській, у другому – на бульварі Тараса Шевченка. Ці вулиці спрямовані із центра міста до промислових та спальних районів, які саме час переосмислювати, а не бездумно віддавати під забудову. Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Артем Волокітін. Портал

У рамках проєкту Микита Кадан вирішив «установити» монументи, розроблені відомим харківським митцем-авангардистом Василем Єрміловим. Втілені таким чином задуми столітньої давнини нагадують про тонку межу між політичним контекстом, авторськими ідеями та громадським замовленням, на якій досі мусить балансувати митець. 

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Василь Єрмілов. Ідея, втілення у віар — Микита Кадан. Пам’ятник трьом російським революціям

Об’єкт «Голові земної кулі» розміщений на території харківської психіатричної клініки, відомої як «Сабурова дача» та присвячений Велимиру Хлєбникову, який рятувався тут від мобілізації під час Першої світової. Золота куля  на бетонному сірому кубі зі сходинками – це втілення маніфесту авангарду, який намагалися стерти, уніфікувати, позбавити змісту. І водночас спроба подолати стигми, які на людину накладає психічна хвороба.

«Монумент ленінської епохи» у вигляді геометричної бетонної скульптури з обрисами серпа та молота «розмістили» на плоші Свободи. Єрмілов наприкінці 1960-х таким чином повертається до ідеалів авангарду і робить спробу вплести стиль в ідентичність першої столиці. Символічно, що у нинішньому проєкті скульптура зайняла місце поваленого Леніна – тих комуністичних ідеалів, які не терпіли поруч із собою інакшого мистецтва. На головній площі Харкова у додатку можна побачити і твір Романа Мініна «Кнопка». На екрані смартфона обертається на бетонному постаменті червона канцелярська кнопка, яка символізує владу. Обидві вони створені для закріплення, затвердження, створення нового. Проте використання їх не за призначенням може спричинити погані наслідки.

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Роман Мінін. Кнопка

Третій монумент Єрмілова, «Пам’ятник трьом російським революціям», замінює пам’ятник Пилипу Орлику на київських Липках і ніби утверджує перевагу авангарду над пострадянським псевдокласичним кітчем. Три революції, що відбулися на початку ХХ століття у Російській імперії, торкнулися і українських територій, тож такий пам’ятник може існувати і в Україні. А от місце розміщення – привід для дискусії. Як і у випадку з роботою Олексія Золотарьова «Геометрична архаїка», яка віртуально «встановлена» на місці пам’ятника чекістам, якого замість музейних залів спіткало знесення. Колишня площа Дзержинського (нині — Либідська), на думку деяких містян, досі має певні «фантомні» болі. В основі концепції твору «Геометрична архаїка» — історія про скіфських баб, ідолів, воїнів, що стояли на охороні людей, селищ. Ці архетипи художник пов’язує сьогодні з поняттям Сім’ї. Родина — як трансформація воїнів, як єднання окремих елементів за певними принципами. В умовах глобалізації та істотних соціальних змін поняття родини дуже трансформувалося, і кожен розуміє це поняття по-своєму. Для художника особисто родина — дуже комфортна форма стосунків, що надихає.

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Олексій Золотарьов_Геометрична архаїка

Ксенія Гнилицька прикрасила зоряним небом («Чумацький шлях») модерний купол бювету Шатилівського джерела у Саржиному Яру, щоб посилити відчуття свободи та космічної перспективи. Вартан Маркар’ян «запустив» футуристичних медуз навколо фонтану в парку Горького, а Влас Бєлов створив аудіосвітлову композицію «Мідії» біля Історичного музею. Ці істоти активізують фантазію, фокусують увагу на природних оазах, які є в місті (парки) чи немає (море), відновити свій зв’язок із природою. Про це й віртуальна інсталяція «Промені» Миколи Малишка. У центрі Києва людина-скульптура зустрічає вранішнє сонце і насолоджується першими його променями, звертаючись до світла у собі, залишаючи поза увагою машини та пішоходів-поспішайок.

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Ксенія Гнилицька. Чумацький Шлях

Віталій Кохан своїми віртуальними скульптурами додає життя та привабливості необлаштованому оглядовому майданчику на Журавлівському узвозі в Харкові, а Костянтин Зоркін робить видимими 7 птахів, що летять під землею неподалік, на Мистецькій вулиці. Часто навіть такі творчі місця, як Академія дизайну та мистецтв, зовні є непримітними будівлями без жодних асоціацій. Такі рішення підкреслюють: дизайн може зробити простір зручним та функціональним, а мистецтво здатне проявити приховані властивості місця. На думку авторів, багатьом публічним просторам бракує взаємодії цих складових для того, об стати комфортними і привабливими.

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Костянтин Зоркін. Політ

Близьку ідею має і «Шукач пригод» Іллі Новгородова, розташований на пустці київської Троєщини. Під час забудови район позиціонувався як радянський побутовий рай, а у 90-х набув кримінальної слави. Шукач із металевих труб наче і готовий до небезпечної подорожі, але водночас самим своїм існуванням руйнує міфи про нетолерантне та загрозливе середовище, надає йому нових якостей.

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Ілля Новгородов. Шукач Пригод

Скульптура E019 Петра Гронського, «розміщена» біля Національної бібліотеки імені Вернадського у Києві, уособлює уявний підсилювач смаку – візуальний. Простим формам та сенсам дуже складно змагатися з агресивним середовищем сучасного міста, переповненим кричущою рекламою, вивісками, надлишком інформації. Художник ніби запрошує подумати: які інструменти виразності має використовувати скульптор, чия робота постане в динамічному й складному середовищі? Краще фокусуватися на індивідуальності чи намагатися підлаштуватися під контекст місця та запити громади?

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Петро Гронський. Е019

Ця реальна скульптура Гронського разом із кількома іншими, створеними спеціально для проєкту в рамках M17 Sculpture Project, ділить простір із вищеописаною експозицією.

Доповнення у різних реальностях

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Ще одна частина проєкту, #ХАКАТОН представляє кілька робіт, створених у віртуальній реальності протягом дводенної командної роботи. Такі заходи відбулися в липні і у Києві, і у Харкові, у них взяли участь 33 митці. Харківські твори побачать відвідувачі тамтешнього фестивалю у жовтні. 

Під час київського хакатону 20 учасників реалізували 10 проєктів. Серед обраних тем – тиск соціуму на людину, відірваність від власного коріння, значущість комунікації та обміну досвідом, перевиховання злочинців тощо. Творці працювали як із абстрактними поняттями (звук і простір) та символами чи образами (нічник, перекотиполе), так і з конкретними об’єктами, як-то художні майстерні на Андріївському узвозі чи історичні кораблі київської гавані.

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту FrontierХарківський хакатон відбувся майже одразу після київського, його результат – 15 робіт від 20 учасників. Популярною серед них темою було існування людини в сучасному місті, її індивідуальні маршрути та досвіди. Також митці більше працювали із просторами – доповнювали новими функціями існуючі, як-от Харківський національний академічний театр опери та балету, вносили додаткові елементи (до прикладу, ялинкові голограми чи ігрові елементи дитячого майданчика) чи проектували нові – власна кімната, театр танцю, фільмотека тощо. 

Чимало учасників хакатону вперше працювали з інструментами віртуальної реальності. Оцінили їхні переваги – свобода самовираження, моментальне втілення ідей, які потребують складного та тривалого продакшену в фізичній реальності, відповідно – мінімум витрачених ресурсів та можливість виправляти без суттєвих втрат.

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Якщо хакатон та лабораторія є частинами проєкту Frоntier, то експозиція #СПЕЦПРОЄКТ – доповненням по темі. Для неї відібрали роботи сторонніх художників, шо обігрують тему взаємодії реального та віртуального просторів. 

Тут можна побачити, наприклад, пружини Сергія Ніжинського, які ніби є фізичними рамками для непомітної, але потужної енергії; своєрідну подорож часом від Франсуа Вотьє, який розкладає на звуки та пікселі телехроніку ВВС; експерименти Таї Кабаєвої, де накладанням цифрових форматів вона відтворює прості та звичні, здавалося б, образи; VR-проєкт від Французького Інституту, заснований на аудіощоденниках письменника та академіка Джона Халла, який таким чином осмислював втрату зору. 

Пам’ятні сенси, або якими мають бути нові монументи. Досвід проєкту Frontier

Виставку Frontier. New Monuments можна відвідати у київському центрі М17 до 17 листопада.

Текст: Дар’я Трапезнікова

Візуальні матеріали: Руслан Сінгаєвський та Андрій Проць