Заснований у 2016 році Тиждень сучасного мистецтва щовесни пропонує насичену програму для поціновувачів та новачків. Основна локація – 5000 м2 простору на двох поверхах комплексу «Торонто-Київ». Але цього року спецпроекти розміщувалися ще й у дружніх галереях, кількох київських музеях і навіть… на ринку та в автобусі.

Різноманіття учасників, стилів, форматів та локацій не суперечило одне одному, адже девіз арт-тижня-2019 – «Це не змагання». Таким чином куратори намагалися створити продуктивне поле для діалогу між суспільними групами та соціальними надбудовами. Розповідаємо, які художні жести вони обрали в якості стимулів.

Прийшов, побачив і купив: ярмарки сучасного мистецтва

Центральною подією є ярмарок, в якому цього року брало участь близько сорока галерей. Більшість є українськими: половина киян, трохи менше з Харкова, Тернополя, Львова, Хмельницького, Одеси, Дніпра, Івано-Франківська. Це хороший показник того, що культурне життя потроху розвивається і в регіонах, хоча лідерство Києва поки що беззаперечне.

Свої стенди мали і галереї європейських столиць (Париж, Берлін, Відень тощо), які радо співпрацюють із початківцями та експериментаторами. Збираючи твори мистецтва з усього світу, вони намагаються відійти від ролі меркантильних дилерів і вчити відвідувачів відчувати різне мистецтво і не спішити з висновками. Серед учасників була і SERGE SOROKKO GALLERY із Сан-Франциско, яка після розпаду СРСР однією із перших в Америці почала вибудовувати культурні зв’язки із пострадянським простором.

Спроба діалогу про вічне та наболіле: підсумки Kyiv Art Week
Спроба діалогу про вічне та наболіле: підсумки Kyiv Art Week
Спроба діалогу про вічне та наболіле: підсумки Kyiv Art Week
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Примітно, що багато цих галерей купують та виставляють твори українських художників, дещо привезли і до Києва.

Спроба діалогу про вічне та наболіле: підсумки Kyiv Art WeekКуратор Kyiv Art Week Євген Березницький каже, що за участь у цьому ярмарку галереї не сплачують внесків, тому організатори можуть собі дозволити підбирати учасників за контентом. Така політика приваблює молоді галереї, сміливих арт-дилерів та колекціонерів. Їм цікаво досліджувати неосвоєні арт-ринки, шукати тут нові імена, які навряд чи побачиш на авторитетних (але тому і більше забюрократизованих) ярмарках.

Презентації галерей були яскравими, іноді навіть дуже відвертими (без оголених тіл не обійшлося). Як і на більшості виставок сучасного мистецтва, було багато абстрактних картин, де кожен відвідувач міг побачити щось своє або довіритися задуму куратора, прочитавши анотацію. «Мішана техніка», здавалося, є однією з найпопулярніших у сучасних митців. Воно й не дивно: у постмодерному світі, де начебто усе вже вигадано до нас, для створення нового доводиться поєднувати те, що раніше ретельно розмежовувалося. Це стосується і матеріалів, і форм, і ідей, яким митці дають друге життя. Наприклад, популярні нині колажі, в яких оживають частинки старих журналів чи картин часів Відродження. Елементи старого створюють зовсім новий простір, і от дами в античних тогах грають у баскетбол, а із рядків радянських газет народжуються на диво актуальні вірші.

Частина робіт, представлених галереями, рефлексувала над актуальними подіями в країні та у київській громаді зокрема, а інші обрали дуже особисті теми, як то ідеальний образ кремезного та мужнього чоловіка, комплекси та почуття, що ховаються за наслідуванням суспільних норм. Одні митці максимально реалістично фіксують дійсність, інші розмивають її до обрисів, які важко розрізнити. Недарма кажуть, що мистецтво відображає реальний світ: щось ти бачиш чітко, для розуміння іншого поки не вистачає бекграунду, а до певних речей доводиться повертатися знову і знову.

Перформанси, неошаманізм та культурний хаб на колесах

Серед стендів галерей розмістилися кілька спецпроектів. Виставка «Твій портрет» включала у себе роботи українських та закордонних митців. Замальовки та портрети із колекції Олега Сосніна мали привернути увагу до розмаїття індивідуальностей, підштовхнути глядача знайти своє відображення у кожному з побачених облич. До речі, експонати з приватних колекцій, датовані 1985-2004 роками, можна було побачити на виставці «Довгий шлях» в Інституті проблем сучасного мистецтва.

Спроба діалогу про вічне та наболіле: підсумки Kyiv Art Week
Спроба діалогу про вічне та наболіле: підсумки Kyiv Art Week
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва BIRUCHIY на Kyiv Art Fair представив колективний інтерактивний проект «BIRUCHIY 018 або НЕОШАМАНІЗМ. СИЛА РИТУАЛУ». Митці створили його восени 2018 року під час найстарішої української резиденції на острові Бірючий. Проект сфокусувався на освоєнні магічних і містичних практик сучасними людьми, незалежно від їх походження та культурних традицій. Його кураторка Наталія Філоненко останні шість років мешкає у Ванкувері та вивчає мистецькі і духовні практики індіанських племен Північної Америки і Канади. У доповнення до виставкової програми вона прочитала лекцію про вплив New Age на сучасне світове мистецтво.

Спроба діалогу про вічне та наболіле: підсумки Kyiv Art Week

Неошаманізм є інструментарієм цього релігійно-філософського руху і включає у себе зокрема різноманітні нетрадиційні психотехніки, спрямовані найчастіше на нашу підсвідомість. Півстоліття тому ці ідеї вкорінилися у західній культурі, спонукавши художників створювати власні практики та ритуали. Роботи таких митців стали нагадувати місця духовної трансформації. Таким чином спробували попрацювати і українські митці під час резиденції. За підсумками проекту виданий однойменний каталог, який включив до себе культурологічні тексти, ілюстрації робіт учасників, рецензії мистецтвознавців і експозиції виставок.

Відкриття мистецької ярмарки доповнили перформансами «Мультикутник» групи Артзебс та Slow Dance Debate Т’єррі Джоффре. Перший – аудіовізуальне шоу про діалог заради гармонії з елементами мапінгу та комп’ютерної графіки, яке було спроектоване на розташований навпроти «Торонто-Київ» костел святого Миколая. Другий – обговорення надзвичайних ситуацій під час танцю на стенді галереї  «Sabsay» (Копенгаген). На Kyiv Art Fair українець Макс Шкіндер представив свій твір «Сутність» із серії BMW Art Cars. Він став одним із двох десятків митців, які з 1975 року оформлювали нові моделі автомобілів за власним баченням.  Переливаючись різними кольорами у мінливому світлі, машина зустрічала відвідувачів на початку ярмарки.

Комплекс «Торонто-Київ» став стартовою точкою для Гуртобуса (Community Culture Bus). У великому автобусі фонд ІЗОЛЯЦІЯ разом із Посольством США в Україні облаштували експериментальний мобільний простір. Наступні кілька місяців культурний хаб на колесах привозитиме сучасне мистецтво у віддалені населені пункти України та надаватиме підтримку місцевим ініціативам. Цей проект цікавий ще й тим, що частково відтворює давню традицію авангардної музеології та практику пересувних виставок, започаткованих на зорі XIX століття. У своєму просторі IZONE фонд в рамках фестивалю організував ще один мистецький ярмарок. BAZARt присвятили сторіччю легендарної німецької школи будівництва й дизайну Баугауз. Свої роботи там продавали молоді українці художники, фотографи, дизайнери та мейкери.

Спецпроекти: вивчення ринків, моделі мозку та любовні листи філософів

Кілька окремих подій арт-тижня піднімали питання зв’язків та пам’яті у міському просторі. Виставка «Чорний командир» була присвячена пам’ятнику Миколі Щорсу, який досі стоїть у Києві, хай і відгороджений прозорими стінами. Понівечений вандалами монумент так і не декомунізували, адже він є об’єктом культурної спадщини національного значення.

Спроба діалогу про вічне та наболіле: підсумки Kyiv Art Week

Події навколо пам’ятника – це боротьба з міфом про «легендарного переможця», що був штучно створений радянською пропагандою. Нове деміфологізоване скульптурне рішення мало би повернути його в середовище, де кожен охочий мав би доступ до твору мистецтва. Документальні відео та архівні матеріали про Щорса, перший скульптурний ескіз монумента та іронічний погляд сучасних художників, за задумом кураторів, мали допомогти глядачеві проаналізувати мистецтво радянської епохи без зайвого пафосу та агресії. Разом із цією експозицією в Музеї історії Києва працювала виставка Володимира Сая «ЖК». Житлові «соти» стали уособленням стиснутого простору, побічний ефект якого – стирання ідентичності. Керамічні фігурки, затиснуті у комірках ЖК, – дуже яскраве відображення сучасних способів виживання.

На Володимирському ринку, не порушуючи звичного режиму роботи, розмістився проект Footnote 11. Барбара Півоварська ще з 2010 року за допомогою мистецьких інтервенцій змушує учасників уважніше придивитися до концепцій існуючих інституцій. Цього разу увага була звернена на те, яким чином суспільство організує торгівлю та як торгівля реорганізує суспільство. Усередині Володимирського ринку встановили неонові вивіски з нині зруйнованого ринку «Supersam» у Варшаві, які відобразили останні роки консьюмерізму у Польщі.

Фільм польського художника Юзефа Робаковського, знятий у формати таймлапс (інтервальної зйомки), продовжив тему та розповів про один день «Червоного Ринку» у Лодзі, а кінопортрети Артура Жмієвського відсилають до умов праці людей різних професій у Польщі. Інсталяція кіпріота Христодулоса Панайоту, загорнуті в газети церковні свічки, уособлюють концепцію «товарів серед товарів». Фотографії французько-польського фотографа Ніколя Гроспер’є підкреслили окремі деталі Володимирського ринку. Картину з «уламків» історій торговищ у різних країнах доповнювали лекції про ринки в Україні та пов’язану з ними радянську спадщину.

Були серед спецпроектів і спрямовані на людину, її глибинне та особисте. У Національному музеї медицини України розміщувалася інсталяція Phantom Model.  Її автор Крістіан Фогаріно оформив це як відкритий дослідницький проект, що відстежує існування моделі мозку через медичні центри, анатомічні інститути та музеї.

Спроба діалогу про вічне та наболіле: підсумки Kyiv Art Week

Новаторську тривимірну візуалізацію мозку з детальним визначенням його нервових волокон і емоційних зон у якості освітнього пристрою вже придбали більш ніж двадцять інститутів по всьому світу. Модель має і музейну, і медичну цінність, адже засобами візуального мистецтва відображає унікальну заплутаність наукової прогресії.

Виставка Маріанни Голленштайн «Стан людини» відкрила новий арт-простір Set на Ярославовому Валу. У київській виставці швейцарської художниці поєдналися кілька її робіт та циклів.

Спроба діалогу про вічне та наболіле: підсумки Kyiv Art Week

У центрі опинився перформанс «Між рядків», в основу якого лягло листування Ханни Арендт із Мартіном Гайдеґером. Учитель та коханець став для філософині ідеологічним ворогом, легітимізувавши у своїх творах нацизм. Під час читання вголос листів Арендт Голленштайн заповнює паперові листи власним шрифтом. Він розкриває почуття авторки, що не знаходять адекватного виходу, але відчуваються у її листах. Цікаво, що цей шрифт був використаний і у лінійці одягу в одному дизайнерському спецпроекті.

У програмі мистецького тижня також були заявлені персональні виставки Олександра Сухоліта, якого називають «українським Матіссом», Валерії Трубіної, яка працює із аквареллю, та Ігоря Гайдая.

Текст: Дар’я Трапезнікова