Якщо однакові сервізи та холодильники «Донбас» поступово відійшли у минуле, то винести на смітник історії радянські будинки, вулиці, квартали, у яких ми досі живемо, не так легко. Зробити життя із цим спадком комфортнішим допоможуть перетворення за принципами універсального дизайну.

Просуванням цієї концепції в Україні займаються фахівці проєкту «PRO.UD», створеного в межах Спільної Програми Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міжнародної організації праці та Програми розвитку ООН «Сприяння інтеграційній політиці та послугам людей з інвалідністю в Україні». Софія Брем, Яна Опаленик, Євген Борисенко, Юлія Джулай та Катерина Заблоцька пояснюють, як не надто складні перетворення роблять «непривітні» простори доступними для усіх.


Універсальний дизайн — це концепція, яка робить акцент на доступності продукції та середовища для якнайбільшої кількості людей.

Якщо говорити коротко, має бути зручно всім, незважаючи на вік, вагу, тимчасову травму чи фізичні обмеження. Існує сім принципів універсального дизайну:

  1. рівність та доступність використання,
  2. гнучкість використання,
  3. простота й інтуїтивність,
  4. доступний виклад інформації,
  5. терпимість до помилок,
  6. малі фізичні зусилля,
  7. наявність необхідного розміру, місця, простору.

Суть концепції запровадити рівний доступ до середовища та послуг як мобільним, так і маломобільним людям. При цьому маломобільним може стати кожен із нас, не маючи інвалідності. Наприклад, під час подорожі з багажем чи по дорозі додому з кількома великими пакетами із супермаркету, зі зламаною ногою чи забитим коліном тощо. До маломобільних також відносять вагітних жінок, батьків із малими дітьми чи немовлятами у візках, людей похилого віку тощо. Тому універсальний дизайн потрібен всім у різних ситуаціях чи на певних життєвих етапах.

Концепцію універсального дизайну запропонував на початку минулого століття американський архітектор та дизайнер Рон Мейс. Відтоді її принципи було впроваджено у Лондоні, Берліні, Роттердамі та інших європейських містах. Україна тільки починає рух у цьому напрямку. Минулого року були розроблені та прийняті нові Державні будівельні норми щодо інклюзивності будівель і споруд. Вони мають бути застосовані до майбутніх новобудов, але як бути з пострадянськими будівлями та громадськими просторами, які часто не мають нічого спільного з інклюзивністю?

Підземні переходи

Універсальний дизайн: що зробить пострадянські міста доступнішими?

Головною метою масового житлового будівництва починаючи з 1950-х років минулого століття було розміщення якнайбільшої кількості людей у якнайдешевших квартирах. Тому доступними будинки були хіба що в сенсі економічному, а зручність і функціональність відходили на другий план.

Краще у Радянському Союзі «жилося» хіба автомобілям

Краще у Радянському Союзі «жилося» хіба автомобілям. Вони безперешкодно рухалися новими проспектами із кількома смугами руху, а пішохідні потоки спрямовували під землю. Від наслідків такої пріоритетності багато пострадянських міст позбуваються досі, а пішоходи відвойовують собі вуличний простір та право переходити дорогу по землі, а не над чи під нею.

Яна Опаленик: «В Україні підземні переходи з’явилися як наслідок автомобілецентричної забудови. Здебільшого вони можуть бути продубльовані чи замінені наземними».

Окрім того, що підземними переходами складно користуватися, вони можуть стати місцями для злочинів. Особливо у спальних районах, де вночі людські потоки зменшуються, переходи малоосвітлені, іноді з поганим мобільним покриттям.

Як розповідає Євген Борисенко, позбутися підземних переходів можна майже всюди. Якщо це неможливо (наприклад, на магістралях) то є кілька способів зробити їх зручнішими. Перш за все, обладнати пандусами з правильним кутом нахилу (згідно з ДБН, не більше 8%) або зробити ліфти. Також можна встановити тактильну навігацію для людей з порушеннями зору та зробити якісне освітлення. Багато переходів захаращені рекламними конструкціями та стихійною торгівлею — це звужує простір і створює перешкоди для руху людей, тож це варто впорядкувати або за можливості позбутися взагалі.

Пандус під правильним кутом у підземному переході потребує великої площі для його побудови, тому це можливо не всюди. Іноді пандуси з правильним кутом нахилу роблять окремо під захисним навісом. Є й інші приклади, як-от на станції метро «Святошин» у Києві, яку команда Pro.UD тестувала на доступність. Там вихід на вулицю забезпечується ліфтом, а на внутрішніх сходах є підйомники. На думку експертів, ліфти та підйомники потребують постійного фінансування на утримання та користування послугою технічного фахівця, тому краще зробити якісний і нормативний пандус. Проте такі пристосування варто робити тільки в тих місцях, де підземні переходи неможливо замінити наземними.

Софія Брем: «Принципу «зручність для всіх» відповідає наземний перехід, де врегульовано швидкість транспорту. Там машина не може розігнатися настільки, щоб не помітити знак світлофора та пішохода.  Острівці безпеки, час переходу дороги, де врахована швидкість маломобільних груп населення, аудіопокажчики — ці елементи мають використовуватися для облаштування переходу за принципами універсального дизайну»

Громадський транспорт

Універсальний дизайн: що зробить пострадянські міста доступнішими?

Переважно нові моделі наземного громадського транспорту є доступними, але часто зупинки нівелюють цю зручність для маломобільних користувачів. Рівень підлоги у транспорті має бути низьким, без сходинок на вході та у салоні, а рівень посадкової платформи варто підвищити до рівня підлоги в транспорті. Також для заїзду всередину транспортний засіб мусить мати відкидний пандус.

Змін потребують не тільки зупинки, а й вокзали. Щоб потрапити на платформи Київського залізничного вокзалу через надземний перехід, треба спуститися високими сходами. Після виходу з поїзда треба йти цими ж сходами вгору з важким багажем. У підземних переходах є і сходи, і ліфти, але як працюють останні — невідомо.

Пандус побудований з порушеннями Державних будівельних норм та є травмонебезпечним. Це робить вокзал неінклюзивним та некомфортним для більшості відвідувачів

Євген Борисенко: «Щоб зайти на платформу можна скористатись не тільки сходами але й пандусом. Він побудований з порушеннями Державних будівельних норм та є травмонебезпечним. Це робить вокзал неінклюзивним та некомфортним для більшості відвідувачів. До того ж, люди, які опиняються тут уперше, просто губляться через недопрацьовану інформаційну навігацію. Змінити цю ситуацію можна, але потрібна чітка стратегія та системні дії на рівні міського керівництва та держави. А у нас багато ремонтів робиться безсистемно, часто із прив’язкою до важливих дат чи міжнародних подій».

Житлові будинки

Універсальний дизайн: що зробить пострадянські міста доступнішими?

Термін експлуатації цілих районів, зведених у радянський час, спливає. За словами Юлії Джулай, панельним хрущовкам, збудованим у 1955-70-х роках, відведено 50 років життя, а через незаконне перепланування цей термін може скорочуватися. Ці будинки потребують капітального ремонту та реконструкції. Саме під час таких робіт можна внести відповідні корективи для комфорту жителів. Наприклад, частину сходів у під’їзді можна зруйнувати та зробити пандус, що відповідатиме нормам, але тільки тоді, якщо є місце для цього. Ще один варіант — відкидні пандуси, якими радо скористається частина жителів будинку. Юлія Джулай говорить, що частіше у житлових будинках встановлюють відкидні пандуси, ніж переплановані, бо це простіше.

Старі ліфти часто мають вузький вхід, високе розміщення кнопок без дублювання шрифтом Брайля

Дістатися свого поверху ліфтом також не завжди легко. Старі ліфти часто мають вузький вхід, високе розміщення кнопок без дублювання шрифтом Брайля. Також у ліфтах не показано, на якому поверсі перебуває людина. Для того, щоб зрозуміти, чи взагалі можлива заміна ліфта, потрібно замовити експертний технічний звіт стану будівлі, на підставі якого конструктор виявить, яка модель і з яким навантаженням зможе тут працювати.

У Державних будівельних нормах щодо інклюзивності будівель і споруд є вимоги, виконати які можна і без капітального ремонту. Наприклад, поручні повинні бути безперервними та мати дублювання шрифтом Брайля, що вказує на номер поверху. Також важливе контрастне маркування першої та останньої сходинок, щоб було простіше орієнтуватися людям з порушеннями зору. Сучасні норми згадують і дітей, яким також необхідні поручні на висоті 500 мм.

Громадські заклади

Універсальний дизайн: що зробить пострадянські міста доступнішими?

У міському просторі все пов’язано між собою. За словами Катерини Заблоцької, якщо заклад громадського харчування буде пристосованим до потреб маломобільних груп, а навколишня територія — ні, тоді заклад не зможе вважатися «доступним» у повному сенсі. Заклади, розташовані в радянських будівлях, не завжди можуть мати плаский вхід та широкі розсувні двері. У такому випадку можна добудувати пандус, як це зробили в кафе «Хармс» у Києві. Окрім доступу до будівлі, зручність цього закладу проявляється в інших важливих деталях всередині.

Катерина Заблоцька: «Внутрішній інтер’єр цього закладу передбачає залучення до простору людей різного росту (встановлена барна стійка оптимальної висоти, якою можуть скористатися як діти, так і дорослі), різних фізичних можливостей (висота столів варіюється, присутні різного виду та м’якості стільці з бильцями та без), можна легко під’їхати до столу у колісному кріслі чи доставити дитячий стілець, скористатися універсальною вбиральнею з пеленальним столиком чи підставкою для ніг, завдяки якій діти зможуть дотягнутися до раковини».

Так само, як і барна стійка, пониженими мають бути вікно каси чи стійка реєстрації у інших закладах, наприклад, музеях. Їх також перелаштовують для людей із порушенням зору та слуху. Наприклад, Музей історії міста Києва проводить екскурсії з тактильними експонатами. Також завдяки QR-коду чи спеціальним мобільним додаткам до кожного експонату роблять текстовий та звуковий опис. Більшість освітніх закладів та лікарень в Україні також розташовані в приміщеннях радянського часу. Але і тут можна використати елементи доступності і розумного пристосування.

Доповнення радянських конструкцій зовнішніми ліфтами, пандусами та іншими елементами доступності не шкодить архітектурному ансамблю

Катерина Заблоцька: «Говорячи про радянське приміщення для навчання, варто розуміти, що кожне з них потребує індивідуального підходу до переобладнання, універсального сценарію немає. Наша архітекторка Юлія Джулай спробувала спроєктувати доступний вхід у Культурно-мистецький центр Києво-Могилянської академії. Це приміщення є прикладом радянського модернізму, раніше там розміщувалося військово-морське училище. У цьому проєкті ми спробували додати до правого боку сходів пандус із розворотом, поручні по боках сходів та посередині, тактильні керамічні попереджувальні лінії, виконані контрастним кольором, антиковзні накладки на сходинки та саморозсувні двері. Цікаво, що на 3D-моделі пандус виглядає доволі автентично, оскільки наслідує загальну кольорову гаму та матеріал всієї будівлі бетон та камінь. Це говорить про те, що доповнення радянських конструкцій зовнішніми ліфтами, пандусами та іншими елементами доступності не шкодить архітектурному ансамблю, котрий є по-своєму цікавий. Навпаки це покращує його та робить більш функціональним при правильному дизайнерському підході».

Текст: Ірина Пельц