Інсталяція «Дім знань» відомого іспанського скульптора Жауме Пленси вже демонструвалася у Києві в 2012 році, але сам митець вперше прибув до України лише цієї весни. «Я тут, щоб навчитися чомусь новому. Уже бачу, що наші країни мають багато спільного. Київ, як і моє рідне місто Барселона, має певну традицію мистецтва у публічному просторі. Але люди досі сумніваються, чи є такі об’єкти мистецтвом, чому знаходяться саме тут і які ідеї несуть», так розпочав Пленса свою лекцію в київському Центрі сучасного мистецтва М17. Наводимо її короткий конспект.

Літери як коріння та будівельний матеріал

Іспанець багато років працює із літерами, конструюючи із них свої скульптури.

«Літеру можна порівняти із клітиною, яка є найіндивідуальнішою частиною чогось. Мені подобається метафора про суп. Як у страві ти поєднуєш певні продукти в необхідних пропорціях, так і з літер утворюються спочатку слово, потім текст, а потім і ціла культура.

Увійти в чужу голову: про що розповідають скульптури Жауме Пленси

Одна людина, як і одна літера, мало на що здатна, а спільноти людей оживляють континенти, змінюють цілий світ, розмірковує скульптор.  Я жив по всьому світу, мої друзі використовували інші абетки. Я змішую в своїх роботах 8 абеток, що представляють різні частини світу. Були, до речі, і роботи з нот. Це виглядає красиво і динамічно. Це дуже добре, коли ми об’єднуємося, зберігаючи при цьому свою ідентичність. Під час обміну інформацією ми не втрачаємо своє коріння, а навпаки багатіємо».

Увійти в чужу голову: про що розповідають скульптури Жауме Пленси
Увійти в чужу голову: про що розповідають скульптури Жауме Пленси
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

В одній зі своїх робіт Жауме Пленса подовжив літери. Довгі стрічки, які ведуть до землі, нагадують коріння. «Це про те, звідки я і куди йду, чого хочу і що повинен робити в майбутньому, каже скульптор. Коли ми досліджуємо себе та свою історію, рухаємося вглиб до коріння, тоді нам легше взаємодіяти із людьми з інших культур».

Митець переконаний: у цифрову добу, коли звідусіль на нас сипляться різні меседжі, важливо створювати не об’єкти, а простори, де люди можуть перебувати і фізично, і інтелектуально. Тому у багатьох його скульптурах є вхід: зробивши два кроки, можна опинитися у чужому тілі чи голові, подивитися на світ крізь чужі очниці.

Оживає простір і завдяки звуку. У кількох своїх інсталяціях Жауме Пленса використовував сітки, що дзвенять від руху повітря, чи краплі води, що своїм падінням створюють певну мелодію. Сукупністю звуків та ритмів є і поезія, яка надихає Пленсу і яку він часто матеріалізує у своїх роботах. Так, в одній інсталяції він відтворив 59 псалмів, ніби створивши «простір любові», а в іншій текст Декларації прав людини. «Ця декларація дуже духовна і поетична, вона репрезентує недосконалість людства і водночас сподівання на новий демократичний світ. У ній 30 статей, кожна з яких нагадує псалом», розмірковує митець.

Тіла та голови як орієнтир у просторі

Увійти в чужу голову: про що розповідають скульптури Жауме Пленси

Isabella Whispering, 2016 Private Collection, Tokyo, Japan


Значна частина скульптур Жауме Пленси людські голови. Точніше, жіночі. Саме образи молодих дівчат, на думку скульптора, найкраще можуть вмістити у себе пам’ять, яку треба перенести у майбутнє. Пленса створює різні за розміром та настроєм голови. Інколи вони прозорі або мають вхід. «Мабуть, кожен із нас колись мріяв потрапити у голову іншої людини, із усмішкою розповідає скульптор про такі свої роботи. Голова це взагалі найдикіша частина тіла, бо увесь мозок свідомості непідвладний. З першого погляду складно зрозуміти, що там діється, але іноді ми можемо бути прозорими та передбачуваними».

«Свої» голови Жауме Пленса розміщував і у венеційській базиліці, і у мадридському музеї, і в американських та англійських парках. Складне завдання постає перед скульптором, що готує мистецьку інтервенцію: він отримує простір із проблемами, які має спробувати розв’язати. Обране місце може мати і цікаву історію чи особливості, які вдало обраний мистецький твір тільки підкреслить. Хороші приклади прозорі голови у храмі, які уособлюють сконцентрованість та духовну повторюваність, і руки, які нагадують про благословення Боже. Або інсталяція, яка натякає, що найважливіші речі в житті невидимі і часто можуть бути від нас приховані, як неймовірна гра світла на підлозі та стінах музею, яку відвідувачі не побачать у неробочі години.

Увійти в чужу голову: про що розповідають скульптури Жауме Пленси
Slider

Є у доробку скульптора і людські тіла. Одні, прикріплені до стін чи високих стовпів, світяться вночі різними кольорами. Це про те, що навіть попри усі наші обмеження та комплекси всередині усе ж жевріє вогник, теплом якого ми можемо ділитися з іншими. Такі скульптури розміщувалися в Нью-Йорку, Бордо, Далласі, Ніцці, Йоркширі. «Якби я міг злетіти над світом, то побачив би цілу мережу таких «світлячків», із задоволенням каже скульптор.

Інші, бронзові люди навсидячки обіймають дерева, які ніби проростають з них. Тут натхненням для Пленси стала алхімічні експерименти як з чогось непримітного та інертного створити щось нове та цінне. Тут можна побачити ще й алюзію на вікові дилеми: тіло старішає та не змінюється в розмірах, зате розростається «дерево знань» та життєвого досвіду. По суті, те саме нове і цінне, яке шукали алхіміки, яке треба передати іншим. Такі скульптури і про любов, зокрема і до природи, яку можна «висловити» обіймами.

Увійти в чужу голову: про що розповідають скульптури Жауме Пленси

The Heart of Trees, 2007 Installation view at Yorkshire Sculpture Park, Wakefield, UK 2011


Жауме Пленса використовує у своїй роботі не тільки бронзу, а й дерево, камінь, сталь і навіть фарби. Деякі ідеї доповнювалися малюнками та графіті на стінах галерей. Іноді він дозволяє собі втратити оригінальну фактуру матеріалу, щоб зберегти суть роботи. Інколи вибір може бути продиктований середовищем.

Краса, що трансформує простір

Жауме Пленса каже, що його масштаб це люди, а не архітектура. Сучасні хмарочоси лякають нас своїми гігантськими розмірами. Із меншою за них скульптурою людині легше встановити зв’язок. Отже, митець і його робота можуть стати тим захистом для перехожого у публічному просторі, який сховає його від того, що лякає.  

Скульптор любить дивитися на свої роботи з відстані, каже, що так зрозуміліша функція мистецького твору, про яку зблизька судити важко. Скульптури певним чином підкреслюють проблему хаотичної організації простору та завеликих стін, інколи можуть наштовхнути на рішення.

Наприклад, скульптура, яка знаходилася у нью-йоркському Рокфеллер-центрі. Голова, очі якої закриті руками.

«Люди звели багато стін, але чомусь мало хто задумується, що найбільші стіни — це саме руки, якими ми закриваємо свої очі, коли нам некомфортно і ми хочемо захиститися від чогось»,

коментує скульптор.

У Нью-Йорку настільки багато дуже різних людей, що навіть стіни не в змозі їх розділити. Точна геометрія будівель міста дуже контрастувала із цією головою.

Увійти в чужу голову: про що розповідають скульптури Жауме Пленси
Увійти в чужу голову: про що розповідають скульптури Жауме Пленси
Увійти в чужу голову: про що розповідають скульптури Жауме Пленси
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Є і роботи з об’єднувальним посилом, як-от інсталяція-фонтан у Чикаго. На двох екранах, встановлених навпроти, демонструвалися людські обличчя. З отворів на місці їхніх ротів текла вода як уособлення мови, бесіди, самого життя. Вона ніби створює спільний простір для людей, як енергія, що концентрується між співрозмовниками, наповнює місце, де вони знаходяться. Узагалі, для Пленси вода найважливіший публічний простір, бо він рухливий, і через це його ніхто не може приватизувати. Океани, що пролягають між континентами, він вважає не розділювальною лінією, а навпаки зв’язком. Та й для людського тіла вода важлива складова. Чимало його робіт розміщувалися на узбережжі або навіть у самих водоймах.

Багато цікавих кейсів у доробку Жауме Пленси, але окремим блоком запам’ятовуються ті, які «простим втручанням краси приводять у простір нове життя». Так сталося на одному з островів біля японського міста Такамацу, куди із часом почали повертатися люди. Так сталося із шведським острівцем «посеред нічого», куди тепер з’їжджаються туристи, зокрема і для того, щоб побачити розміщені там скульптури. «Мрія» із заплющеними очима на пагорбі над містечком обабіч траси Ліверпуль-Манчестер, своїм умиротворенням дуже зворушила його жителів, колишніх гірників, які всередині шахти лише мріяли про світло.

Записала Дар’я Трапезнікова