Останній весняний день, розмови про останній вагон модернізму та велична будівля епохи, знову ж таки, модернізму — Бібліотека Вернандського, в якій, до речі, знімалися сцени серіалу Чорнобиль. Такою нам запам’яталася презентація книги «Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism» від «Основ» зі співавтором книги Олексієм Биковим, директоркою видавництва Даною Павличко та директором «Ковальська» Сергієм Пилипенко.

Ділимося думками, що прозвучали підчас заходу та бонус-треком: інтерв’ю з Олексієм.

До теми радянського модернізму є певна стигма: не всі цю тему розуміють, не всі готові сприймати її як цінність. Як сказав Олексій, складно видавати книжки в Україні, проте ще складніше видавати книжки про архітектуру. Проте спільними зусиллями книга побачила світ — 258 сторінок та два роки фотографування понад 150 будівель епохи модернізму. Заради них Олексій Биков та Євгенія Губкіна об’їздили всю Україну.

«Складності, конфлікти з адміністрацією будівель постійні. Ніхто не розуміє, навіщо я це роблю, ніхто не бачить в цій архітектурі цінності. Крім того, коли мене помічають з фотоапаратом біля цих будівель, то вважають, що або я фотографую тому що будівля буде знесена, або я шпіон, «зелений чоловічок»,

каже Олексій.

Slider

Будівлі радянського модернізму — це завжди цікаві кейси для дослідження. Окрім «Тарілки» на Либідській, в Києві є ще, наприклад,  нові корпуси університету ім. Шевченка на ВДНГ, є Річковий вокзал, де залишилися одні з найцінніших мозаїк на весь колишній Радянський союз. Проте ці пам’ятки зараз в зоні ризику. Наприклад, зробити реставрацію мозаїки на Річковому вокзалі складно: технології, матеріали залишилися в минулому, а замінити плитку аналогом з Епіцентру — не варіант. Тому важливо документувати будівлі та почати захищати.

«З боку влади спроб захистити модерну архітектуру немає, ми постійно пробуємо, але поки що вони все одно нас не чують, і бюрократичний апарат внесення до реєстру пам’яток – також дуже складний».

Є думка, що пам’ятки архітектури залишилися в ХІХ сторіччі. Проте радянські будівлі епохи модернізму — це те, з чим ми виросли. Неможливо відрізати частину від цього континууму і сказати: цього не було, не існувало. Тим більше, люди, які жили в цьому суспільстві, мають із радянською архітектурою певні стійкі асоціації: запах хлорки, хамство продавщиці…

Для молодшого покоління така архітектура — більше прикраса та питання естетики. Цікаво уявляти, який сенс буде нести модерна архітектура для наступних поколінь.

previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

«Мене модерні будівлі в першу чергу цікавлять як частина історії архітектури, яка до того, як ми почали нею цікавитися, була майже не досліджена. Крім того, буде чесно сказати, що ці будівлі виразні, експресивні – і не помічати їх неможливо. Мене зачепило з першого погляду все й одразу!».

До речі, саме в Бібліотеці Вернандського працює Олексій Биков, це його «секретний коворкінг». В цьому приміщенні постійно знімаються кліпи, реклами. Іноземці захоплені модерною архітектурою, адже через «залізну завісу» раніше вони не бачили цього. Тому вона може стати одним із факторів збільшення туристичної привабливості.

Проте акцент, звичайно, варто робити не тільки на іноземців. Куди важливіше, щоби саме українське суспільство звернуло увагу на модерну архітектуру. Адже якщо для іноземців радянський модернізм все ж тільки красива картинка та екзотика, то для нас це спадщина, яка може назавжди зникнути з поля зору.

previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Текст: Вероніка Шустер