В бурхливій міжвоєнній Європі школа Баугауз була, без сумніву, маленьким автономним Всесвітом. Захищена від метушні зовнішнього світу, вона забезпечувала стимулююче, живильне середовище, в якому митці могли вільно творити. Об’єднавшись з метою створення нового мистецтва, відповідного сучасній епосі, вони прийняли нові методи і практикували сміливі, позбавлені академічної дидактики експерименти.

Фотографія в Баугаузі: неформальне поле експериментів

До 1929 року архітектура, друкарство, столярна справа, металообробка, ткацтво, скульптура, розпис стін і театр – все це мало свої майстерні. Але не фотографія – вона не викладалася і навіть не організовувалася як позашкільна діяльність. Але все одно вона викликала у студентів захоплений відгук, особливо після прибуття до Школи подружжя Могой-Надь – Ласло Могой-Надя (1895-1946) та Лючії Могой (1894-1989), одних з першопрохідців та ентузіастів експериментальної фотографії.

Їхня енергія та сила таланту спонукала інших баугаузерів розпочати власні авантюрні дослідження світу за допомогою фотографії. Не обтяжена структурованими очікуваннями формального курсу, фотографія в Баугаузі практикувалася як своєрідна гра – її незліченні методи і магічні процеси чарували як майстрів, так і студентів.

Це була абсолютна свіжість у сприйнятті буття. Вони інистинктивно використовували методи, взяті з інших джерел, від конструктивізму до ілюстрованих газет та авангардних фільмів. Камери меншого розміру та більш швидкі експозиції додавали спритності, дозволяючи не відставати від енергійного темпу шкільного життя.

Коли ми говоримо про фотографок Баугаузу, то маємо на увазі і професійних фотомайстринь, як Лючія Могой чи Грете Штерн, і таланатовитих аматорок, таких як випускниця Баугаузу Катт Бот, яка стала професійною архітекторкою, але зараз відома не за основним фахом, а завдяки своїм фото. Сьогодні розповімо детальніше про Грете Штерн – адже 9 травня якраз виповнюється 115 років з дня її народження.


«Фотографія дала мені велике щастя.

Я дізналася багато нового, і була в змозі висловити те,

що я хотіла сказати і показати».

Грете Штерн

Початок шляху та перші успіхи

Self-Portrait. 1943


Грете Штерн народилась 9 травня 1904 року в Ельберфельді. Свій шлях до мистецтва вона почала з навчання на художника-графіка і типографа у Колежі прикладного мистецтва ім. Вайссенгофа в Штутгарті (1924-1927).

Одного разу дівчина потрапила на виставку робіт Пола Утербріджа та Едварда Вестона – всесвітньо відомих фотографів із сучасними поглядами. В неї швидко постало питання: «Де я можу навчитись робити так само?». Брат Грете знав берлінського фотографа, колишнього студента Баугауза на прізвисько Умбо (Отто Умбер), який, в свою чергу, відправив її до Вальтер Петерханса. Штерн почала брати в нього приватні уроки фотографії.

1928 року до Грете приєдналася ще одна студентка, Елен Розенберг (після одруження – Ауербах). Закінчивши навчання, Штерн та Розенберг заснували фото-рекламну студію «ringl + pit». Все необхідне обладнання вони закупили у Петерханса, який поїхав у Баугауз. Дівчата взяли штурмом світ реклами в Берліні та швидко зробили собі ім’я в художніх та рекламних колах із іронічними фотомонтажами, які часто ставили під сумнів традиційні образи жінок.

Навчання в Баугаузі та переїзд до Лондона

Паралельно, 1930 року Грете Штерн їде до Баугаузу в Дессау аби продовжити навчання у Вальтера Петерханса. Там вона, з перервами, здобуває освіту до 1933 року, після чого емігрує до Лондона. Як пізніше писала Грете, найважливішим уроком від Петерханса для неї стало опанування фотографічного бачення. «Звідки мені робити знімок? Визначення експозиції – що повинно бути в фокусі, а що ні, які деталі мені потрібні?». В Баугауз-архіві в Берліні досі зберігаються записи з уроків фотографії, на яких вона занотовувала різні теорії для розрахунку інтенсивності світла і константи слоїв, співвідношення сумішей для проявлення тощо – зошити з «коктейлем» з математики, куховарської книги та хімії.

В той же час Штерн не полишає свій бізнес та студію. Їхні з Елен роботи високо цінували авангардисти, а плакат «Komol» отримав першу премію на другій Міжнародній виставці фотографії та кіно в Брюсселі 1933 року.

Діяльність студії, як і чимало інших культурних ініціатив, перервав приход до влади Гітлера. Грете Штерн переїхала до Лондона, де два роки потому одружилась із аргентинським фотографом Орасіо Копполою. В цей період вона створила найбільш захоплюючі портрети німецької інтелектуальної спільноти у вигнанні, зокрема Бертольда Брехта.

previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Нове життя в Аргентині

У 1936 році пара вирушає до Аргентини, де відкриває студію рекламної фотографії та графічного дизайну, що сприяє поширенню європейської модерністської фотографії у Південній Америці.

Подружжю надійшла пропозиція від головного редактора популярного тоді журналу «Sur», подруги Копполи Вікторії Окампо виставити свої роботи в їхній редакції. Це була чудова можливість для двох добре підготованих фотографів. Сьогодні ця виставка відома як перша публічна виставка сучасної фотографії в Аргентині – і пройшла вона надзвичайно успішно.

Втім, в Аргентині Грете Штерн довелося все починати заново, її європейська слава одного з провідних фотографів-авангардистів тут нічого не вартувала. Грете працювала в самих різних жанрах, від фоторепортажу до рекламної фотографії, але згодом справжню популярність їй принесли фотомонтажі. Такі роботи як «Дитина-квітка» передруковувалися багатьма періодичними виданнями, як в Аргентині так і далеко за її межами.

«Idilio» та «Сни»

У 1948 році соціолог Джино Джермані, італієць, що також втік від фашизму, запропонував Греті працювати для популярного жіночого журналу «Idilio» та ілюструвати матеріали розділу «Психоаналіз вам допоможе», створюючи картини снів, описи яких надсилали до редакції читачки.

Так народилася серія сюреалістичних та пройнятих іронією фотоколажів «Sueños», «Сни». Кілька років Грете творила тих «чудовиськ, яких народжував сон жінки», загалом близько 150 композицій – можливо, найбільшу в світі, і вже напевно – найвідомішу колекцію психологічних фотомонтажів.

Без сумніву, це був прорив у фотографії. Та треба зазначити, що спочатку роботи Штерн не оцінили гідно. Журнал закрили, в 1952 році робота над серією припинилась, а багато негативів було втрачено – сьогодні точно збереглося лише 46 з них. І про них, можливо, теж забули б, якби в середині 1950-х ці роботи не були представлені на факультеті психології в Університеті Ла-Плата. З тих пір про фотоколажі Грете Штерн заговорили як про справжнє досягнення фотомистецтва.

Подальші роки

Після роботи в журналі «Idilio» життя Грете Штерн вирувало. Вона багато фотографувала – число клієнтів постійно зростало; подорожувала, викладала, вела власні семінари. І хоча в останні роки майстриня відійшла від створення фотоколажів та навернулася до реалізму – в її робіт все одно був упізнаваний почерк Грете Штерн, яка ніколи не боялася експериментів.

Крім того, отримали визнання її портрети Борхеса, Пабло Неруди та інших. На фотомонтаж Грете Штерн, як і раніше, мала вплив їх спільна із Елен Ауербаух робота у їхній берлінській студії «ringl + pit».

До речі, долучилась Штерн і до урбаністики – в кінці 40-х — на початку 50-х. Вона працювала фотографом в проекті по створенню карти Буенос-Айреса та систематизації проблем у плануванні та забудові міста. З 1956 по 1970 рік працювала в міському музеї образотворчих мистецтв.

В 1958 році Грете Штерн стала громадянкою Аргентини, і у 1960-і роки її інтерес до нового «дому» привів до створення серії документальних робіт в регіоні Гран-Чако. Фактично, вона була першим фотографом, що показав життя і соціально-культурні проблеми корінних американців Гран-Чако. Кілька ретроспективних виставок її робіт були проведені в Буенос-Айресі, Берліні, Нью-Йорку та інших містах.


Фотографія дала мені велике щастя. Я дізналася багато нового, і була в змозі висловити те, що я хотіла сказати і показати

Грете Штерн


previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Грете Штерн працювала в студії, роблячи портрети і пейзажі до 1980 року, коли вона припинила роботу через проблеми з зором. «Фотографія дала мені велике щастя. Я дізналася багато нового, і була в змозі висловити те, що я хотіла сказати і показати,» — мовила вона в 1992 році. Довге життя однієї з найвидатніших жінок-фотографів з-поміж учениць Баугаузу закінчилося 24 грудня 1999 року в Буенос-Айресі, коли їй було вже дев’яносто п’ять років.

Текст: Наталія Марків-Буковська