Про синдром самозванця почали говорити лише нещодавно. Усе частіше можна почути цей термін із вуст представників і представниць різних професій. Разом із психологинями Оленою Римшею та Дарією Лапоновою ми спробували розібратися, як проявляється цей синдром і до яких наслідків у самореалізації та кар’єрному зростанні він призводить.

Image is not available
Image is not available

Фем-, полі-, чайлдфрі-, ЛГБТ+ френдлі гештальт-терапевтка.

Image is not available
Image is not available

Психолог психодинамічного напрямку, психотерапевт по методу символдрама, фахівець із імагінативної та тілесно орієнтованої психотерапії.

Slider

Що таке синдром самозванця?

Олена Римша: Синдром самозванця — це нездатність людини інтерналізувати свої успіхи. Іншими словами, досягнення пояснюються випадковим збігом обставин, а не своїм талантом або наполегливою працею. Людина живе з відчуттям невідповідності власного негативного уявлення про себе високій оцінці оточуючих. Це і призводить до переживання себе як «шахрая» або «самозванця», якого ось-ось викриють. Згідно з дослідженнями, так чи інакше цей синдром властивий 70% людей. При цьому існує думка, що жінки більше схильні до нього.

Дар’я Лапонова: Синдром самозванця не є медичним діагнозом або особистісною рисою. Мені імпонує визначення цього феномену як емоційної та поведінкової реакції на деякі ситуації, пов’язані з професійною діяльністю.

Перші прояви й ознаки

Дар’я Лапонова: Синдром самозванця може проявитися доволі рано, ще у школі. Головні його ознаки — нездатність визнати результати своєї праці, відчуття, що людина займає не своє місце, яке супроводжується провиною. Наслідки цього — неможливість формувати позитивну самооцінку, отримувати задоволення від навчання чи праці, сором і самозвинувачення.

Синдром самозванця є результатом травм виховання та тенденцій оточення. Наприклад, стереотип «місце жінки — на кухні»: недаремно перші дослідження цього феномену виявили жінок, що потерпають від тиску оточення. Або дуже руйнівна ідея, що тягнеться з радянського минулого, про те, що похвала позбавить дитину мотивації. Також нестача аналізу того, як досягається певний результат, ігнорування відмінностей у розвитку й умовах життя, сильних і слабких сторін людини.

Триггер или антидепрессант? Как городская среда влияет на психическое здоровье

Олена Римша: Звичайно ж, дослідження давно спростували цю точку зору. Коли ми фокусуємося на недоліках, а не акцентуємо увагу на здобутках і досягненнях, то наче створюємо криве дзеркало, що спотворює реальність. У результаті дитина привчається, що завжди є якийсь недолік у тому, що вона робить або ким є. Ця вада виходить на перший план і зводить нанівець усе хороше.

Справа в тому, що людина набагато краще робить те, що має позитивне підкріплення (задоволення) у вигляді гормонів і нейромедіаторів. Тобто «по любові» ми працюємо набагато ефективніше, ніж «з-під палки».

Якщо дитину не навчити хвалити себе та радіти незначним, на погляд батьків, досягненням, то у своїй психічної реальності вона стає некомпетентною. Саме це внутрішнє бачення буде визначальним.

Ще однією з причин розвитку синдрому самозванця може бути так зване «чорно-біле мислення», властиве, наприклад, людям із прикордонним розладом особистості. Батьки мимоволі нав’язують дитині уявлення, що можна бути лише хорошим або поганим, лише розумним чи дурним, лише мільйонером або жебраком. Відсутність півтонів знецінює всі проміжні досягнення та створює нереалістичні очікування від себе. Наприклад, провідний актор театру може відчувати невідповідність своїй позиції тільки тому, що у нього немає Оскара.

Вплив соцмереж

Дар’я Лапонова: Соцмережі дозволяють розібратися, як дивляться на життя інші. Звісно, історія «я знайшов своє призначення та вже наступного року заробив свій перший мільйон» може вплинути погано. А коли таких розповідей у стрічці переважна більшість, вони формують відчуття, що всім довкола «просто», і лише я — невдаха. Утім, історії з більшою кількістю подробиць можуть слугувати як інструкція або нормалізувати мої почуття через опис досвіду, схожого на мій.

Олена Римша: Люди з синдромом самозванця схильні ідеалізувати успішних і знаменитих. У цьому сенсі, як не парадоксально, соцмережі можуть допомогти розгледіти в інфлюенсерах реальних, а не ідеальних людей. В останні роки стало нормальним ділитися своїм складним життєвим досвідом і дуже особистими переживаннями, зокрема і про синдром самозванця. Так відбувається дестигматизація психічних проблем і з’являється можливість для одужання.

Мультипотенциал: как мегаполис помогает раскрывать таланты

Роль світчерства

Дар’я Лапонова: Світчерство — це оптимістичне явище, як на мене. Чим більше людей відмовляються від уявлення, що «справжня, серйозна робота — це сорок років на одному місці», тим «нормальнішим» стає змінювати роботу та пробувати себе в різних сферах. Синдрому самозванця притаманна ідея «це не я, мені просто пощастило», але ж не чарівні гномики робили усю цю роботу! Про це варто собі нагадувати частіше.

Олена Римша: Сьогодні «сидіння на одному місці» радше говорить про низьку конкурентоздатність і незатребуваність. Вищі навчальні заклади влаштовані консервативно та не встигають за зміною реальністі. У цьому сенсі досвід і наявність «soft skills» стають хорошою альтернативою диплому з відзнакою.

Для людей із синдромом самозванця якраз характерна тенденція не ризикувати і залишатися на місці. Біда в тому, що так вони поступово можуть скотитися на периферію і перестати бути цікаві ринку. Рішення не боротися за кращі варіанти, а задовольнятися наявними зазвичай приймається несвідомо. Це свого роду самосаботаж: коли нам зі сторони здається, що людині залишилося два кроки до вершини, вона раптом повертає назад, побоюючись поразки.

Вплив на самореалізацію

Олена Римша: Існують доволі свіжі дослідження, в яких описується зв’язок між синдромом самозванця та зниженням продуктивності праці, задоволеністю роботою та частішим вигоранням серед різних категорій співробітників. Також присутній високий рівень ризику депресії та тривожності. Все це не може сприятливо позначатися ні на навчанні, ні на подальшій кар’єрі.

Так, намагаючись подолати стан тривоги, люди починають «підкоряти вершини», за що отримують визнання. Проблема в тому, що похвала якраз викликає тривогу викриття та запускає новий цикл синдрому. Як уже згадувалося вище, зневіра у власних силах може призвести до відмови від багатьох можливостей. Крім того, згідно з дослідженням 2017 року, синдром самозванця значно знижує спонтанність у роботі, а це один із найважливіших елементів стресостійкості.

Дар’я Лапонова: Я бачу в цьому синдромі два основних зовнішніх прояви — умовно «паралізуючий» і «мотивуючий». «Паралізуючий» прояв у тому що людина боїться зайвий раз привернути до себе увагу, взяти класний проєкт, приєднатися до команди, яка їй подобається. Страх, сором і провина можуть досягати таких розмірів, що людина відмовляється від улюбленої роботи, аби не страждати. «Мотивуючий» вплив виглядає дуже симпатично для успішних «досягаторів» із керівництва — підлеглий пнеться зі шкіри, аби лише довести, що він тут не просто так опинився. Такі люди працюють за трьох і вигорають із відповідною швидкістю.

Що робити, якщо я маю синдром самозванця?

Дар’я Лапонова: Із цим можна боротися двома шляхами. Перший — зовнішня підтримка, інформаційна дієта, позитивний зворотній зв’язок від колег, наставників, керівників. Потрібно слухати людей, із якими ми можемо звіритися та які можуть нагадати «ти робиш те і те, це якраз речі, які ти повинен робити тут і зараз, тому ти на своєму місці». Це не означає, що ми перестаємо відчувати страхи чи сумніви, але є різниця між «лише я хвилююся — це ненормально» і «більшість тих, кого я знаю, хвилюються в такій ситуації — це нормально».

Другий напрямок — внутрішній. Потрібно розібратися зі своїми страхами та застарілими уявленнями, вчитися присвоювати результати своєї праці, пишатися ними та спиратися на власний досвід.

Олена Римша: Важливо визнати свою недосконалість і пробачити собі це. На синдром самозванця страждає багато відомих і успішних людей, наприклад Наталі Портман чи Меріл Стріп. Розуміння, що ти в хорошій компанії, допомагає. Раджу складати списки досягнень і проєктів, успіх яких залежав конкретно від вас. Також бажано пропрацьовувати внутрішні страхи та травми з психологом.

Подарок ко дню рождения: права, которые есть у каждого

Текст: Лілія Галка