Ми поговорили зі студентами трьох різних університетів про життя в гуртожитку, його вартість і побут. Студенти поділилися першим враженням при поселенні, смішними історіями з їхнього досвіду та реаліями, у яких зараз живуть.

Віталіна Підлубна

студентка 4 курсу Національного авіаційного університету (Київ)

— У 2017 році я забрала документи з Політехнічного університету в Польщі та склала ЗНО, щоби вступити до українського вишу. Попри те, що я вступила на бюджет у Таврійський національний університет імені Володимира Вернадського, мене якось занесло на журналістику в НАУ. Зараз я вже на четвертому курсі, увесь цей час прожила в гуртожитку.

Ліжкомісце як джекпот

— Поселення в гуртожиток на першому курсі — ще те випробування. Ти опиняєшся в натовпі жвавих першокурсників та їхніх родичів. Черга до кабінету, де всіх розподіляють, неймовірна. Я навіть не встигла озирнутися, коли мене взяли за руку і сказали: «Оця дівчина із синім волоссям житиме з нами, бо ми її пам’ятаємо зі спільного чату». А я  що? Мені аби поселитися.

Під час навчання у Польщі я жила і в гуртожитку, і на квартирі. Тому очікувала, що це буде схожий досвід, але ні. Перше, що впало в очі у моїй новій кімнаті, — це пліснява. Уп’ятьох із сусідками ми зібрали гроші на ремонт, який зробили батьки однієї з них. Але прожили ми там лише рік, і нас переселили до іншого гуртожитку. Така система поселення у студмістечку НАУ. Все залежить від середнього балу за рік, пільг або активності у студраді. Формуються списки, і якщо у тебе, наприклад, високий середній бал, тебе можуть переселити у нові відремонтовані секції. Тому щороку це певна лотерея.

Вам будет интересно: Кто и зачем продвигает идеи коливинга

Побут

— Найважче у гуртожитку пристосуватися до умов — таргани, антисанітарія, спільний душ на весь гуртожиток, до 5-ти людей у кімнаті 18 квадратних метрів, гучні вечірки під вікном. Інколи навіть твоя білизна може зникнути або вилетіти у вікно. У мене таке траплялося на першому курсі: я залишала сохнути речі у коридорі, а на ранок їх уже не було.

Зараз я живу у кімнаті для двох у секційній системі. Тут туалет і кухня на 8 кімнат. Душ, щоправда, у підвалі, а ми живемо на 9 поверсі. Але, загалом, нам пощастило. Хлопці, які жили тут до нас, зробили ремонт. Проживання коштує 2600 гривень за семестр. Це дешево, але наприклад гаряча вода часто вимикається, є проблеми з електрикою.

На першому курсі я працювала кореспонденткою в одному виданні. Я спала по 4 години і поверталася додому десь о 3-4 годині ранку. Вахта закриває двері гуртожитку опівночі, після закриття потрапити складно. Взимку особливо холодно чекати, коли вахтерка прокинеться і відкриє тобі двері.

Розсічена брова

— Знаєте, життя у гуртожитку цікаве. І це правда, що на кожній кухні хоча би раз на тиждень хтось смажить картоплю.

На першому курсі моя подруга Альона кинула в мене смердючу шкарпетку нашої сусідки. Ухиляючись від неї, вдарилася головою об ліжко. Думала, що просто синець буде, але раптово із брови пішла кров. Ми тоді опівночі пішли на станцію швидкої допомоги, щоби мені зашили брову. Лікарі ще довго запитували, чи мене ніхто не побив, і рекомендували йти робити знімок, бо була підозра на струс мозку. Але через те, що у мене був залік із англійської мови вранці, я відмовилася. Мені тоді наклали пов’язку та відправили спати.


Андрій Кібіш

випускник Переяслав-Хмельницького педагогічного університету

— У гуртожитку я оселився на першому курсі та прожив там 5 років. За цей час змінив 1 гуртожиток і 3 кімнати.

Різна будова

— Ще до переїзду, під час навчання в школі я декілька разів був у гуртожитку старшої сестри. Тоді я думав, її гуртожиток виглядає так само, як і інші — кухня і туалет у коридорі, душ у підвалі. Коли я вперше зайшов у свою кімнату, то був трохи здивований: кухня, туалет і ванна були у кожній кімнаті. Наш гуртожиток був квартирного типу. Хоча кімнати були розраховані для 4-5 людей, нас поселяли по 6-8, тож було тісно. За гуртожиток ми платили 2000-2500 тисяч гривень на рік, завжди була гаряча вода і жодних проблем із електрикою. Тож мені здається, що мені пощастило.

Атмосфера

— Найважче в перший місяць після поселення було відвикнути від дому, організувати побут і знайти спільну мову з сусідами. Студенти, з якими я жив, були любязними до мене, а ще дуже багато пили, що мене дивувало.

Смішних історій чимало, але таких, про які можна комусь розповідати, обмаль. Мене досі дивує, чому за перший місяць мене не виселили з гуртожитку, зважаючи на постійні проблеми із правоохоронними органами.

Карантин

— Від викладача дізнався, що весною у двох студентів виявили COVID-19. Через це гуртожиток повністю закрили на 10 днів разом із його мешканцями. На вулиці чергувала поліція, слідкувала, щоби ніхто не виходив і не заходив. Після 10-го дня ізоляції виявилось, що повторні тести цих двох студентів негативні. Зараз частина студентів відвідує заняття в університеті, а частина навчається дистанційно. Гуртожитки працюють у звичайному режимі.

Читать еще: Во что превратился дом во время карантина

Поліція та пиво

— Пригадую, одного вечора нам із хлопцями захотілося випити пива з рибою. Ми вирішили відправити до магазину нашого сусіда по кімнаті Юру (також першокурсник). Тоді у нас на вахті часто «гостювала» поліція, слідкуючи за порядком (у гуртожиток було заборонено приносити алкоголь). І от повертається Юра з магазину, в пакеті пиво та риба. Його зупинила поліція, каже: «Показуй, що в пакеті!». Юра дістав вміст, а один із поліціянтів його залякав: «Зараз поїдемо у відділок, а завтра на виселення». Юра не придумав нічого кращого, ніж відкупитися від поліціянтів рибою (навіть не пивом) на очах у коменданта, вахтера та керівника охорони гуртожитку. Звичайно, ніхто рибу не взяв, але наступного дня уся наша 209 кімната дружно замітала територію університету.


Павло Кравцов

Київський національний економічний університет (КНЕУ) імені Вадима Гетьмана

— У КНЕУ я вступав одразу після коледжу на другий курс, тоді і поселився у гуртожиток. Прожив я там три роки, змінивши дві кімнати.

Перше враження

— Звісно, я не сподівався ні на що хороше при поселенні. Так склалося, що мені знайшли місце в гуртожитку іншого факультету, бо поселявся я одним із останніх. Але те, що я побачив у своїй першій кімнаті, було схоже на декорації з фільмів про апокаліпсис. Склалося враження, що там уже років 10 ніхто не жив. Окрім сміття, по всій кімнаті були розкидані старі шкарпетки, картопля, яка спершу зацвіла, а потім зі своєї цвілі проросла знову. Одне вікно було заклеєне скотчем, бо скло вибили.

З усім я достатньо швидко змирився, крім кількості тарганів. Моя перша кімната межувала з кухнею, тому вивести їх було нереально. Щоночі я прокидався через них.

Частное жильё vs аренда

Умови проживання

— Наш гуртожиток був коридорного типу: дві кухні, кімнати з умивальниками і два туалета на поверх. Спільний душ розташовувався на першому поверсі. Ремонту в гуртожитку не було, здається, з моменту будівництва. У кімнатах, розрахованих на 3 людини, жило по 4.

Ми платили приблизно п’ять тисяч гривень одразу за рік плюс за електрику. До нас приходила жінка та рахувала, скільки електроприборів стоїть у кімнаті, потім визначала суму до сплати. Мені досі не зрозуміло, як це нараховувалося, але там було не так вже й багато, тому платили всі справно тричі на рік: до зимових канікул, під час них, і після.

Ремонт за свій рахунок

— Коли я переїхав у іншу кімнату, то  ми з новими сусідами вирішили зробити ремонт, тому що умови там теж були не з найкращих. У кімнаті було дуже холодно, пліснява на стінах, жахлива підлога. Тому я можу назвати наш ремонт капітальним: ми поміняли лінолеум, шпалери, почистили плісняву, замінили двері та вікно. Купили новий холодильник, вішалку для верхнього одягу та підставку для взуття, сушки для білизни та посуду і багато інших побутових дрібниць. Плюс, я і ще один сусід купили по ліжку, за 2 тисячі гривень кожне. Усе це обійшлося нам досить дорого, приблизно по 6-7 тисяч гривень із кожного. Ніхто з адміністрації гуртожитку нічого не сказав, тільки насварили нас за те, що після ремонту на коридорі тиждень стояли будматеріали.

Алкоголь

— Будь-яка кумедна історія в гуртожитку починається з алкоголю. У мене їх є сотні, незважаючи на те, що я вважався людиною, яка працює і не тусить.

У кожному гуртожитку є легендарна кімната. У нашому такою вважалася 428-ма. Вечірки там не закінчувалися ні вдень, ні зранку, ні вночі. Раз на рік, у ніч із 31 серпня на 1 вересня, вони влаштовували свято поселення, і тоді весь коридор був забитий вщент людьми, які пили, кричали, слухали музику.

На першому курсі я потрапив на ту вечірку випадково. Поки ми йшли коридором до 428-ї кімнати, майже з кожних дверей хтось виглядав, пропонував випити або просто дарував склянку з горілкою чи пивом. Це була стихія алкоголю та музики.

Я вже рік не живу в гуртожитку, але у моїй кімнаті досі мешкають мої друзі. Коли був карантин весною, гуртожиток закривали повністю. Але, якщо хтось не мав куди їхати, можна було домовитися з комендантом, щоби жити далі. Зараз немає жодних обмежень, усі живуть, як жили.

Автор: Лілія Галка

Slider