Харківська школа архітектури в межах своєї публічної програми організувала серію онлайн-подій під загальною темою «Плани на завтра». Одна з них була присвячена дому, а саме змінам уявлення про співжиття після карантину та корективам, які внесли у наш приватний простір самоізоляція та необхідність дистанційної роботи. 

До обговорення долучилися координаторка освітніх програм ХША Євгенія Дулько, співзасновниця україно-бельгійської інтер’єр-дизайн студії Spacefeeling, онлайн-платформи spacefeeling.com та онлайн B2B сервісу Desirum.com Катерина Шуміхіна, засновниця студії Maria Williams Design. Vancouver BC Марія Вільямс та кандидат соціологічних наук, дослідник Дмитро Заєць.

Пропонуємо основні тези дискусії.

Гіпердім

У супершвидкому ритмі життя, який був до пандемії, ми весь час поспішали та гналися за чимось, не приділяючи достатньо часу ґрунтовному осмисленню власного життя. З’явилася можливість подумати і зробити для себе висновки: який я, яким є простір навколо мене і чого мені в ньому не вистачає. Завдяки надлишку вільного часу та вимушеному існуванню в обмеженому фізичному просторі ми відчули потребу відкрити наново свої оселі, переобжити їх. Дім уже не є виключно місцем для ночівлі або зберігання цінних речей і сувенірів: сьогодні він дійсно стає місцем, де ми живемо у всіх значеннях цього слова. 

Можна говорити про такий феномен як гіпердім — інтегроване житло, яке поєднує в собі найрізноманітніші функції. Ми ніби повертаємося до домодерного досвіду, коли будівлі поєднували в собі житлові та робочі функції, приватні кімнати та майстерні чи магазини. Сьогодні теж можна бачити ренесанс невеличких мануфактур, гаражних підприємств, мейкерства.

Офіс, притулок чи в’язниця : на що перетворився дім під час карантину

 

Під час пандемії наші житла якоюсь мірою перетворилися на офіси, але більше — на притулки. Не лише у фізичному плані, а й у ментальному: місце, де можна сховатися від емоційних сплесків, паніки та інформаційного перенасичення. З іншого боку, через запроваджені карантинні обмеження хтось може відчувати себе ув’язненим у своєму домі зі своїми родичами чи сусідами. Обмеження свободи пересування, постійний контакт зі співмешканцями, можливо навіть домашнє насилля — усі ці фактори можуть негативно вплинути на людину. 

Особливо несолодко тим, хто обмежений однією кімнатою або перебуває в орендованому житлі. Нам важко постійно перебувати у тих самих чотирьох стінах, тому ми намагаємося розширити простір дрібними «партизанськими» рішеннями. Люди розчищають балкони від мотлоху, «освоюють» дахи будинків тощо. Навряд чи звичка проводити час на балконі щезне після завершення карантину. Великої цінності набуває і «вдалий» вид із вікна чи балкона.

Також нині актуалізується майже забуте явище «розподіленого» способу життя між квартирою у місті та заміським будинком чи дачею. Тоді це слугувало цілям самозабезпечення, сьогодні це скоріше допомагає урізноманітнити рутину та наповнити життя простими радощами. До того ж, на період самоізоляції приватні будинки із великою навколишньою територією та дачі були ледь не єдиною можливістю вільно та відносно безпечно перебувати на свіжому повітрі.

Відображення особистості чи універсальний бекграунд?

Самоізолювавшись, багато людей озирнулися навколо і помітили, наскільки безликим і пересічним є їхнє житло. Вони відчули, що їхнє самовираження обмежене тим, що пропонується на ринку: усі нескінченні товари та меблі для кухні, ванної, вітальні переважно універсальні та майже нічого не говорять про господаря. 

В умовах локдауну соцмережі залишилися однією з небагатьох доступних публічних платформ. Відповідно, домашні інтер’єри стали єдиним фоном для контенту. Чимало людей уперше побачило у соцмережах або на відеоконференціях, як живуть їхні знайомі та колеги, самі привідкрили двері у своє життя. 

Побутує думка, що публічні місця (кафе, перш за все) мають бути «інстаграмними», це вагома частина маркетингу. Але складно сказати, чи варто застосовувати цю логіку до житла і наскільки вона стане популярною в майбутньому. Адже дім — це про те, яким його господар є насправді, а орієнтація на соцмережі — це про мейнстрім, «так, як у них», про штучне пристосування. Некомфортно буде проводити більшість свого часу у неперсоналізованому місці.

Офіс на дивані

Офіс, притулок чи в’язниця : на що перетворився дім під час карантину

Дуже мало людей раніше використовувало дім для постійної та повноцінної роботи. Тепер же компанії, які не мали досвіду віддаленої роботи та усіляко йому опиралися, змогли оцінити переваги цього способу організації праці. Частина співробітників залишиться у таких умовах і далі, зокрема через тенденції зміни клімату та потреби економії часу і ресурсів. Було би чудово, якби у подальшому наймані працівники мали вибір між віддаленою роботою та офісом.

Ефективність роботи поза офісом залежить від того, чи вміє людина, яка збирається працювати з дому, розділяти професійне й особисте життя. Часто виходить так, що вдома людина витрачає ще більше часу на роботу, хоча при цьому економить його на поїздках і ранковій рутині. Комусь подобається більше часу проводити із родиною та паралельно виконувати професійні та домашні задачі. А хтось сприймає офіс як інструмент соціалізації і сумує за живим спілкуванням та гамірливою атмосферою. 

Ще одна зміна, спричинена пандемією, — потреба в облаштуванні у житлі робочої зони. Різко виріс попит на недорогі меблі, які можна поставити вдома. Дизайнерам і проєктувальникам доведеться думати, де і як облаштовувати домашній офіс, яким чином він виглядатиме. Матиме значення і зручність робочого місця, і оформлення цієї зони (особливо для тих, хто часто користується відеодзвінками), і освітленість, і рівень шуму.

Необхідність грамотного планування підсилюється тенденцією стискання й оптимізації житлового простору, потребою економії ресурсів, які витрачаються на обслуговування. Сучасна людина може і спати, і їсти, і працювати у ліжку, тож це провокує на роздуми: а скільки насправді простору нам потрібно для комфортного існування?

Просторові компроміси із сусідами

Офіс, притулок чи в’язниця : на що перетворився дім під час карантину

Треба враховувати і те, що далеко не всі живуть самі, а навпаки — мають співмешканців, із якими треба ділити домашній простір, а тепер ще і працювати біч-о-біч. Карантин поставив перед нами питання: а чи можу я пережити самоізоляцію у цьому просторі і з цими людьми? Це, звичайно, перевірка стосунків на міцність, але ще гостріше питання стоїть для тих, хто ділить орендоване житло із сусідами. Цікаво, як дизайнери будуть у подальшому розподіляти простір з урахуванням того, що людям доведеться більше часу проводити разом і узгоджувати свої потреби та дії, і як зробити це комфортно та безпечно.

Велику роль грає співвідношення особистого та загального простору у житлі. Можливо, буде знову популярний розподіл як у кохаусингах чи гуртожитках — особисті кімнати, твій же простір, куди можуть заходити інші люди, та загальні зони для споживання їжі, роботи, розваг, занять спортом. У нашій історії є негативний досвід співжиття у вигляді комунальних квартир, тому ми ставимося до подібних пропозицій насторожено. 

Вам буде цікаво: кто и зачем продвигает идеи коливинга

Сусідство набуває нового змісту в умовах обмеженого простору. Це стосується і квартири, і під’їзду, і будинку, і житлового комплексу. Об’єднавши зусилля, спільноти будинків, житлових комлпексів можуть спробувати забезпечити себе необхідною інфраструктурою (наприклад, організувати дитячі кімнати чи місця для роботи). Уже сьогодні чимало елітних будинків та житлових комплексів мають свої спортзали, басейни тощо. Цілком можливо, що у будинках майбутнього можуть бути окремі поверхи під офіси чи інші активності.

Яка обстановка ззовні?

Офіс, притулок чи в’язниця : на що перетворився дім під час карантину

Будь-яка значуща для суспільства подія впливає на тенденції у будівництві, архітектурному й інтер’єрному дизайні. Не буде виключенням і пандемія коронавірусу. Процес повернення до «нормальності», імовірно, буде поступовим, еволюційним. Буде достатньо тривалих обмежень навіть після завершення локдауну — не одразу дозволять великі концерти та спортивні заходи, не одразу відкриють кордони та транспортне сполучення. 

На якийсь час за інерцією люди побоюватимуться довго перебувати у громадських місцях і у великих натовпах. Звичайно, ми будемо повертатися у наші улюблені заклади та публічні місця, але робитимемо це значно рідше. Будемо більш прискіпливими до своїх планів поза домом, зменшимо кількість тактильних контактів. 

Цілком можливо, що стануть новою нормою як прості речі на кшталт санітайзерів на вході у приміщення, так і грунтовніші зміни у зонуванні, наприклад. Імовірно, на догоду санітарії спільні простори у багатоквартирних будинках стануть ширшими та світлішими. Великий виклик, на який поки неясно як відповісти, — трансформації існуючих будівель відповідно до потреб, які підкреслила пандемія. 

Щільність населення та звичка до тісних міжособистісних зв’язків зіграла проти нас. Звичайно, скупчення населення у місті — це його велика перевага, але водночас і слабкість. Ми не можемо пожертвувати щільністю, бо вона допоможе мінімізувати відстані та економити ресурси в епоху кліматичних змін. Проте було би корисно дещо розрідити кількість людей, щоби вони якомога менше перетиналися у маленьких замкнених просторах типу ліфтів. 

Тенденція до мобільності втратить актуальність. Зросте цінність власної нерухомості, тому що коли ти занадто мобільний і не маєш постійного житла, необхідність самоізоляції може стати великою проблемою. Імовірно, зросте попит на окремі, більш ізольовані від сусідів, типи квартир, а також будинки та маєтки за містом, де можна буде перебувати на вулиці без страху підчепити вірус.

Відбудеться «вивертання» архітектури. Раніше увага зосереджувалася на прикрашанні екстер’єрів. Тепер, коли ми багато часу провели всередині, і епідемія ще не закінчилася, більше уваги буде приділятися інтер’єрам.

Карантин сприяв переосмисленню споживацьких потреб. Ми стали менше купувати, бо торгові центри зачинилися на карантин, а онлайн-шопінг іще не набув розмаху в нашій країні. У медіапросторі частіше з’являлися ідеї про те, що за час локдауну сильно знизилося навантаження на природу, і було би добре, щоби це стало постійним явищем. Можливо, ідеї мінімалізму і справді вкоріняться у нашій свідомості та способі життя. Але не варто очікувати, що консьюмеризм легко здасть свої позиції, навіть під впливом економічної кризи та стагнації багатьох галузей.

Текст: Дар’я Трапезнікова