Продовжуємо нашу серію про видатних жінок-мисткинь легендарної школи Баугауз, що існувала у Німеччині в першій половині ХХ століття. Сьогоднішня наша героїня – Гертруд Арндт. 

Перформативний автопортрет, а також кінематографічне й фотографічне дослідження «маскараду жіночності», що часто його доповнює, — тема, до якої зверталися десятки, якщо не сотні мисткинь від Клод Каон і Майї Дерен до Сінді Шерман. 

Майже в той самий час, коли Клод Каон писала вірші та фотографувала себе в масках у Парижі, у Веймарській Німеччині колишня студентка Баугаузу Гертруд Арндт, нудьгуючи, теж заглядала, що ховається за фасадом «жіночності» та створювала серію автопортретів під назвою «Maskenselbstporträts» — «В масці». Вона одягалась у мережива, вуалі, шарфи, квіти – впізнаваний лексикон фетишу – та дозволяла глядачеві безпомилково розпізнати, хто перед ним: «femme fatale», хороша дівчинка, весела флепперка, респектабельна дама, серйозна і стоїчна вдова, «нова» жінка.

Відрізані коси та «перелітні птахи»: бунтівне дитинство

Жінки Баугаузу: Гертруд АрндтГертруд Арндт (дівоче прізвище Ханчк) народилася 20 вересня 1903 року в місті Ратибор у Верхній Сілезії та була наймолодшою ​​з чотирьох дітей в сім’ї помірного достатку: її батько Йоганн працював майстром в шкіряному виробництві.

Після кількох переїздів у 1916 році родина оселилася в Ерфурті. Як і решта її однолітків, Гертруд швидко подорослішала, побачивши всю катастрофу І Світової війни. Перше, що дівчина робить, закінчивши школу – відрізає свої коси. Після цього мати не розмовляє з нею декілька тижнів. Та це був тільки початок! Далі Гертруд офіційно виходить з католицької церкви та приєднується до молодіжної течії Wandervogelbewegung, «Перелітний птах», що пропагувала вегетаріанство та сироїдіння і опиралася індустріалізації.

У 1919 році бунтівна Гертруд вирішує опанувати типово чоловічу спеціальність та стати архітектором. Вона починає відвідувати Школу прикладного мистецтва і водночас працює підмайстеркою у Карла Ергардта, ерфуртського компаньйона Вальтера Ґропіуса. Невдовзі її талант помічають, і дівчина отримує муніципальну стипендію для навчання у Баугаузі. 

Тоді ж Гертруд зацікавилась фотографією. За пропозицією пана Ергардта вона починає фотографувати ерфуртські будівлі, а також за допомогою камери виготовляти копії креслень. В той час її пристрастю був міський простір, особливо строкаті дахи. На жаль, жодної фотографії з того періоду не зберіглося. 

Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт

Автопортрет Гертруд Арндт


Рівні права – на папері

«Чоловіки та жінки, — йдеться в статті 109 Конституції Веймара від 11 серпня 1919 року, — в основному мають однакові цивільні права та обов’язки». Програма Школи Баугауз декларує схожі принципи: «Кожна людина з хорошою репутацією приймається без урахування віку і статі».

Проте коли до школи вступають 84 жінки з хорошою репутацією, і «лише» 79 чоловіків, директор Ґропіус почувається спантеличеним. Він закликає до «різкого поділу» від «надмірно представленої жіночої статі», а підготовка архітекторів виокремлюється у особливий, чоловічій напрямок. Три роки по тому в школі залишаться лише 25 учениць – і 95 учнів. 

Офіційно Баугауз іде в авангарді тогочасного суспільства, та на практиці у майстернях далі насаджуються традиційні жіночі кліше. Наприклад, Йоганнес Іттен вважає, що жінки не здатні до тривимірного зору. Журналіст Карл Шеффлер в своїй довоєнній роботі «Die Frau und Kunst» (1908) стверджує, що «художнє почуття простору не властиве жіночому духу», а талант жінки достатній тільки для «декоративного, оздоблювального мистецтва».

Тому нікого не дивує, що більшість учениць відправляють на «доброзичливий до жінок» факультет ткацтва. Дослідниця Баугаузу Аня Баумхофф оцінює цей акт як стратегічну міру регулювання кар’єри: у Веймарській республіці того часу квітнуло безробіття, ринок праці був надзвичайно напруженим. Якби жінки здобували освіту в інших сферах, вони могли б стати серйозними конкурентками чоловікам. Текстильна ж промисловість не несла такої загрози – адже більшість чоловіків все одно не хотіла там працювати. До того ж, зважаючи на зростаючу індустріалізацію, напрямок вважався взагалі безперспективним. За іронією долі, саме текстильниці приносили Школі більш стабільний та високий прибуток, ніж усі інші факультети разом. 

«Давайте зробимо з цього килимок»

Та повернемося до нашої Гертруд. Ось вона їде до Баугаузу, аби почати свій перший зимовий семестр 1923/24 років, і жодної гадки не має про місцевий клімат андроцентризму. Через постійну нестачу грошей тендітна – зростом півтора метри – дівчина ледь важить 41 кілограм. Та вона сподівається, що стипендія покращить її положення, а невдовзі можна буде заробляти на життя в якості архітекторки. 

Окремого архітектурного відділу в Школі тоді не існувало – тривала битва поміж директором-засновником Ґропіусом та одним з найбільш харизматичних викладачів, Йоганнесом Іттеном, занурила її у безлад: останній хотів використовувати школу як майданчик для свого квазідуховного вчення про мистецтво та дизайн.

Але Гертруд спочатку охоче вчиться на підготовчому курсі Пауля Клее та Василя Кандинського, а потім розпочинає курс будівництва у Адольфа Мейєра. Там вона виявляється єдиною жінкою, і швидко відчуває себе загубленою: дівчину просто ввічливо ігнорують. Одного разу викладач малюнку Георг Мухе, нарешті, погодився переглянути її кольорові композиції на папері – і пробурчав: «Давайте зробимо з цього килимок». Так Гертруд потрапляє туди, де інші опинялися від початку: до ткацької майстерні.

Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт

Замальовка Гертруд Арндт з підготовчого курсу Пауля Клее


Тендітну дівчину виснажували роботи на гігантському верстаті. Навіть на початку ХХ століття жінок вважали нездатними бути скульпторками через «низький розвиток фізичної сили» (Карл Шеффлер) – проте нікого не бентежила жіноча праця на величезних ткацьких верстатах. Асоціації між жіночністю та текстильним ремеслом, між пряжею та жінкою були надто сильно закріплені століттями.

А як Гертруд? «Я ніколи не хотіла ткати і плести», — наполягає Арндт. Та вона починає творити абстрактні геометричні настінні килими, панно, скатертини і навіси. Вона проектує тканини в клітинку і у смужку, в насичених тонах, а також килими та доріжки із вузликами, часто з крихітними квадратами. У 1925 році Арндт створює свій широко відомий «Килим 2» для кабінету директора Ґропіуса, а два роки по тому, після переїзду до Дессау, задумує не менш вражаючий килим «Тост». 4 березня 1927 року Гертруд Арндт здає  фінальний випускний іспит. І більше ніколи не входить до кімнати із ткацьким верстатом.

Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт
Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт
Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт
Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Від боротьби за незалежність до затишку та… нудьги

Гертруд Арндт любила людей, веселощі, пустощі та сміх. І водночас була войовничою: так, разом з Мілою Ледерер вони пішли на конфлікт з адміністрацією школи – бо роботи студентів Баугаузу виходили без зазначення імен.

Коли в 1927 році Гертруд вийшла заміж за архітектора, теж учня Баугаузу, Альфреда Арндта – вона також проявила себе нетипово для тогочасної жінки: розробила шлюбний контракт, в якому закликала до «повної рівності жінки поруч із чоловіком», та стверджувала, що «всі повинні бути рівними в діяльності – в іншому випадку шлюб недійсний». Останнє бажання життя заглушило.

Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт

Альфред та Гертруд Арндт, 1928


Після весілля Гертруд переїжджає до чоловіка в Тюрингію, громаду Пробстцелла. Спочатку вона займається фотодокументацією робіт чоловіка, та коли за два роки його призначають керівником майстерні Баугаузу в Дессау, Гертруд лишається без роботи. Тепер вона майже не бере участі в житті школи – в суспільній свідомості вона має займатись лише родинними справами. Аби якось втішитись, в 1930-му році Гертруд починає створювати свою знамениту – тепер знамениту – серію автопортретів, «Маски». «В той час, удома, я була, так би мовити, нероба. І від нудьги я почала робити ці знимки… Це було моє єдине задоволення» (цит. за  Лессманн, «Die Maske»).

Фотографка без аудиторії

Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт

Автопортрет Гертруд Арндт, 1930


Фотографія не була чимось новим для Гертруд Арндт. Та якщо під час навчання в Ерфурті її цікавили будівлі та елементи міського простору, то в статусі «майстрині-дружини» вона звертає увагу на людей. Особливо вражають портрети її близької подруги Отті Бергер. Також Арндт робить дивовижні натюрморти. Вона грає з тінню, експериментує з нетиповими для того часу перспективами й методиками: ми бачимо на її роботах незвичайні косі ракурси, радикальні скорочення, різкі контрасти світла-тіні.

З лабораторними аспектами фотографії Гертруд познайомилася ще в Ерфурті. З 1929 року вона з чоловіком живе в одному з будинків, спроєктованих Ґропіусом: там вона облаштовує власну темну кімнату.

Як не дивно, Гертруд жодного разу не назвала себе фотографом, і майже ніхто не знав про її фотороботи. В одному з пізніх інтерв’ю вона говорить: «На початку, коли я прийшла до Веймара, ніхто не вмів добре фотографувати. Єдиною, хто вмів… була Лючія Могой. І я …» (тут і далі цитується з каталогу «The Hidden Museum»). Але тоді, у 30-х, єдиними, хто знали про її захоплення були чоловік Альфред, подруга Отті Бергер, а також Юст Шмідт, керівник відділу реклами в Баугаузі.

Мітла, шпагат та інше фото-приладдя

«Отже, я сіла на стілець без спинки. Апарат стояв перед великим вікном – у нас в Дессау були величезні вікна… У мене був цей старий фотоапарат без автоспуску: я взяла шматок чорного шпагату, закріпила його під круглим каменем, аби моя камера не впала. Стійки були такими хиткими – в ті дні у них іще не було залізних шипів. Я сіла дуже обережно і подивилася в камеру. Позаду у мене була мітла, на яку я повісила газету, щоб допомогти навести фокус: я штовхнула мітлу і, коли вона впала, апарат клацнув. Простіше кажучи, саме так були створені всі мої «маскові» фотографії».

Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт

Self Portrait. Gertrud Arndt


Сьогодні ці 43 фотографії є одними з найбільш часто згадуваних автопортретів першої половини ХХ століття. За власним визнанням, Арндт створила ці маски-портрети лише для себе. Тим не менше, коли через півстоліття, у 1979 році, їх було вперше представлено широкій аудиторії в ессенському Музеї Фолькванг, Гертруд висловила радість, що тепер їх побачать інші. 

Іще один цікавий аспект в цих роботах – момент протесту. Багаті, пишні оксамити, дорогі мережива та дешеві тканини із квітковим малюнком стилістично несумісні з усюдисущим Баугаузом і його закликом до мінімалізму. А через текстиль – єдиний матеріал, який їй було дозволено вивчати як жінці, Гертруд розкрила обмежене становище жінки.

Всього 13 років художнього життя

Гертруд Арндт була активною художницею всього 13 років. Зовнішні обставини виявилися сильнішими – попри її бойовий характер, попри шлюбний контракт… В 1931 народилася донька Олександра, і пріоритетом Гертруд стало піклування про дитину. В 1937 році народжується син Хьюго.

Після Другої світової війни сім’я опинилась в радянській окупаційній зоні, в 1948 році вони виїхали звідти в Дармштадт, де Гертруд житиме вже до самого кінця. В ці роки вона фотографувала рідних, робила світлини для контори чоловіка, де також виконувала креслення для його проєктів – та про цей період її життя нам відомо нікчемно мало.

У 1970-х відбувся сплеск зацікавлення Баугаузом. У 1979 році, вже після смерті чоловіка, Гертруд отримує міжнародне визнання разом із виставкою в Музеї Фолькванг. У 1994 році компанія Vorwerk налагоджує серійне виробництво килиму за її дизайном.

Гертруд Арндт померла в 2000 році, у віці майже 97 років. Завжди життєрадісна, вона запропонувала друзям та родині після її смерті «влаштувати радісну вечірку у стилі Баугаузу».

Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт

Вона знаходить себе чи ховається?

«Вона знаходить себе чи ховається?» — запитує мистецтвознавиця Сабіна Лессманн, переглядаючи «маски». Гертруда Арндт не залишила нам відповіді на це питання.  

Хоч на перший погляд її фотографії здаються результатом веселих експериментів – у патріархальному кліматі Баугаузу вони ставили однаково складні питання і щодо ролі жінок в суспільстві, і щодо природи творення самого мистецтва. Елементи соціальної рольової гри та сексуальні стереотипи, притаманні роботам фотографів наступних поколінь, легко зчитуються на «маскових» фото. Гертруд впевнено грає з жіночими архетипами та образами: на одному автопортреті ми безпомилково впізнаємо мотив із Клімта, на іншому – вона в образі Луїзи Брукс; деякі маски виглядають як кадри з німого фільму, інші – чуттєві і плотські, як тіла «дівчат Тіллера» [одна з найвідоміших танцювальних труп початку століття, прим. авт.].

Своїми роботами Арндт не розказувала якусь конкретну історію і не серіалізувала їх навколо певної теми. Це були просто миттєві, сирі, кришталево чисті емоції, зафіксовані на плівці. Можна стверджувати, що вони стали концептуальними і так торкають нас і тепер тому, що їх глядач може самостійно написати історію кожної фотографії – вони продовжують свою творчу подорож в нашій свідомості. 

Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт
Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт
Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт
Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт
Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт
Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт
Жінки Баугаузу: Гертруд Арндт
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Текст: Наталія Марків-Буковська


Використано джерела: