Розвиток автомобільної промисловості завжди був тісно пов’язаний із тенденціями розвитку суспільства, з його потребами і вимогами. Яких змін зазнав дизайн автомобілів за багато десятиліть у різних частинах світу, чому саме таких і які перспективи у цієї галузі, розповідає Кирило Степанян.

У попередньому матеріалі ми поговорили про те, як «дух часу» визначав зміну парадигми в царині автомобілебудування на користь менш декоративних та більш утилітарних дизайну і конструкції. Тепер же пропонуємо розглянути цю тенденцію поетапно, прослідкувавши усі провідні естетичні віяння та зміни протягом 1960–2020-х років.

«Дух пустки»: альтернативна культура в пошуках змісту «американської мрії»

Ще до біт-контркультури навколо Каліфорнії протягом 1930–1940-х років сформувалась течія «americana dream», яка співвідноситься із каліфорнійським постсюрреалізмом та кінематографічним неосюрреалізмом після «нової хвилі». Наступним кроком стала активна роль «контркультури» в розвінчанні зовнішніх рис американського міфу: книжка Джека Керуака «On the Road», написана 1951 року, по-новому розкрила потенціал осмислення межовості простору на шляхах Америки. У подальшому дорожні пошуки американського духу, що розгортались в InterState-просторі (тобто на дорогах національного значення), сформували цілий піджанр у межах «road story». За аналогією із жанрово-стильовою «північною готикою» та напрямами готистичного горору видається потрібним виділити своєрідну течію «InterState-gothic», де межовий InterState — це простір невизначеності, непередбачуваних зустрічей, перетинів, загадкових придорожніх місць, множинності шляхів, що перетинаються. Ідеальним прикладом мистецького осмислення містики доріг можуть слугувати фільми Девіда Лінча «Wild At Heart» та «Lost Highway».Дорожня мережа пов’язує локальні світи штатів та поселень, де може трапитись багато чого, і куди влада проникає у вигляді патрулів та служби шерифів. Виданий 1971 року «Fear and Loathing in Las Vegas: A Savage Journey to the Heart of the American Dream» підсумував троп пошуку американської мрії, її міфу, духу тасуті на просторі доріг, і з тим змалював колапс утопії наркокультури. Від біту до «гонзо» «контркультура» протягом кількох десятиліть не полишала теми схоплення духу пустки та включення вільної стихії хаосу, що панують в міжпросторі Америки.

Іншим довершенням цієї лінії стали «Badlands» (1973) Терренса Маліка. Подорож на «Каділлаку» до осердя внутрішньої та зовнішньої екзистенційної пустки були засновані на реальній історії серійного вбивці Чарлза Старквезера, що у 1958 році подорожував шляхами Америки в компанії дівчини-підлітка Керіл, вбивши семеро людей. Дорога смерті, прокладена Старквезером фундаментально вплинула на юного Стівена Кінга, остаточно визначивши вектор його подальшої творчості. 1969 року Кінг написав поезію «Dark Man» про внутрішню темряву, порожнечу, містичну пустку доріг і пустельні шляхи. Саме з цього вірша виріс «мультиверсум Алого Короля» та його «Темна вежа».

«Badlands» (1973) Терренса Маліка

Розвінчуючи та деконструюючи американській міф, «контркультура» оприявнила в ньому дух пустки. Зробила вона це настільки фундаментально, що опісля фрустрації американської нації вбивством Кеннеді ані «Велике суспільство» Ліндона Джонсона, ані висадка на Місяць не змогли відвернути перетворення світоглядної парадигми США та усього Заходу. Парадигматичний зсув тривав протягом 1960–1970-х років. А естетика гіппі-культури розчинила у зворотній «океанічності» психоделічного простору довоєнні «народні автомобілі» з їхнім бюджетним стрімлайном — символічним стало виконання мікроавтобусів VW у психоделічному забарвленні. А сам нью-ейджерський «Акваріус» в гіппі-виводі у своєму стильовому наслідуванні остаточно повернувся до автентичного квіткового та пливкого ар-нуво.

Volkswagen T1 Hippie Wagon

Однією з парадоксальних колізій поряд із рудиментами «океанічного» стилю на бюджетних авто виробництва СРСР та набутті «народним автомобілем» значення символу повоєнної «контркультури» і вольності, є те, що справжнім актуальним заповідником «детройтського бароко» після його краху в США став центр Карибскої кризи — острів Куба, де розкішні релікти відомі як «yank tank».

Криза «детройтського бароко»: утилітарний аспект та деестетизація

Безпосередній удар по віяннях, похідних від «детройтського бароко» (декорований «океанічний» стрімлайн з небезпечними гострими та засліплюючими хромованими елементами дизайну), пік якого припадає на середину 1950-х років, наніс активіст Ральф Нейдер. 1965 року він випустив книгу «Unsafe at Any Speed: The Designed-In Dangers of the American Automobile». Поряд із скандалом через провальну спробу концерну маніпулювати Нейдером та дискредитувати його, ведення федеральних стандартів безпеки змусило індустріальних гігантів переключитись на безпечніший, а отже менш ефектний та престижний дизайн. Американський міф у його «океанічному» аспекті почав в прямому сенсі слова дематеріалізуватись, а сама тенденція стала визначальною: утилітарний аспект «масового» автодизайну домінує до наших днів.

«Unsafe at Any Speed» (Ralph Nader)

Іншими факторами впливу були геополітичні пертурбації та їхній економічний вплив, зокрема — комплексна криза кількох десятиліть пов’язана із Війною Судного дня. З 1973 по 1983 рік тривала так звана «Хвора ера» (Malaise era) автоіндустрії.

Malaise era

Через такий тиск автомобілі втрачають свій декор та плавні форми. Відроджуються перпендикулярні обриси, які є поверненням до утилітарних аспектів міжвоєнного ар-деко в автодизайні, однак це нео-деко стало настільки утилітарним, що збідніння форм торкнулось і найбільш престижних лінійок автовиробників. І якщо Cadillac Eldorado ще зберігав помпезність, то пересічний Ford Granada в дизайні був кричуще нейтральним, і це був лише початок. Пік деестетизації автодизайну припав на вісімдесяті роки, однак з’явилася ціла низка напрямів, що протистояли цим викликам.

Спротив «Хворій ері»: від muscle cars до «касетного футуризму»

Ще в 1950-х роках співіснували два контрастні але переплетені полюси —протилежно розташовані на спектрі естетики populuxe: «океанічний» стрімлайн «детройтського бароко», який інтегрував аерокосмічний стиль у по-бароковому пишний корпус, і стрілчасті або ракетоподібні концепти. Ця утопія надихалась образами реактивного Jet Age та pulp-естетикою міжпланетарної «Raygun gothic». У підсумку googie став виключно популярним в архітектурі, особливо на шляхах —придорожні мотелі, закусочні.

У поєднанні із стрімлайном з’являлись литі ракетоподібні концепти, виразники космічної утопії — нового витка американської мрії, яка не хотіла помирати. Найбільш показовими є лінійка GM Firebird I–III (1953–1959) та Cadillac Cyclone (1959). За межами концептів машини для встановлення рекордів також шукали компроміс, ідеальний оптимум між стрімкими обтічністю та стрілчастістю. У 1957 році був розроблений MG EX 181, що розвинув швидкість 410 кілометрів на годину.

Концепт Lincoln Futura 1955 року займає в цій естетичній поляризації проміжне становище, поряд із концептом Ford Nucleon 1957 року, що взагалі посягнув на тривожно-утопічний образ атомного живлення автомобілів майбутнього. На початку 1960-х утопічну лінію довершили інші ефектні концепти Ford: мініатюрний Gyron 1961 року та багатоколісний Ford Seattle-ite XXI 1962 року.

У дійсності ж під тиском нових стандартів активно розвивались muscle cars — специфічний тип американських автомобілів з спортивним характером — які лише отримали черговий імпульс для агресивної експансії ринку. Ця культура, яка в кричущій маскулінності, була водночас запереченням «океанічності» «детройтського бароко», довгий час не допускала редукції до простої конструкції із домінуванням перпендикулярних форм. Втративши ж підтримку індустрії, вона продовжила розвиток у лоні Hot rod, а з 2000-х років поширилась мода на повернення muscle cars у новій варіації.

Індустрія, однак, відзначилась спробою впровадити на ринок гранично брутальні дорожні версії сток-карів, виведених за межі овальних треків, на яких ці монстри могли досягати швидкості до 391 кілометрів на годину. Обмежена кількість Dodge Charger Daytona та Plymouth Superbird вийшла на ринок 1970 року, але цей тип автомобілів не прижився. Ринкові сток-кари відзначились потужним високими задніми антикрилами та пониженою сплющеною носовою частиною. Вони стали проміжною ланкою між аеростилем та подальшим «касетним футуризмом» 1980-х років.

Серійні сток-кари та muscle cars

Cadillac Eldorado Fleetwood 1959–1970-х років є показовим взірцем мутації — шляху від набуття редукованих рис стрімлайну до граничного «епохе»: герметичний стиль, який концентрував внутрішню потугу для символічного напруженого стримування і призупинки, спроби затримати зсув парадигми та уповільнити трансгресію форм. Здійснював він це акумулюючи перетворений і адаптований спадок традицій і уникаючи подальшої деградації спрощених форм. Цікаво, що автентичний стиль Ескоріалу та контрреформаційного бароко також були своєрідними «епохе»: акумулювали екстатичні сили поривання, нейтралізували розповзання інтегративної матриці, і перетворювали розімкнуті форми через перезібрання їх. В свою чергу подібні символічні функції розмикання та концнтрації несли в собі «океанічне» «детройтське бароко» та hot rod.

Ἐποχή (ἐποχή) Ескоріал та Cadillac Eldorado Fleetwood

Наведемо показові приклади естетизації та естетично-стильового рівайвелізму в кризових умовах. Нео-деко у «Старому світі» та США втілилось у дизайні моделей Aston Martin Vantage 600 і Bentley Continental T, яперехідні від стрімлайну форми — у Maserati 3500 GT.. Не можна не згадати і дорожню версію Hummer H 1, а також Jeep Wrangler.

Пов’язаний із тенденціями повернення до перпендикулярних форм (нео-деко), герметизацією та диджиталізацією «касетний футуризм» вплинув на серійні автомобілі, хоча більшість його безпосередніх взірців відома нам за концептуальними творами ілюстратора Сіда Міда. Його прототипи з’явились у1982 році в протокіберпанковому неоново-нуарному творі Рідлі Скотта «Blade Runner».

Syd Mead

У свою чергу серійний DeLorean DMC-12 (1981–1982) завдяки серії фільмів «Back to the Future» став одним з впізнаваних символів темпоральної фантастики та хроноопери.

DMC-12, машина часу з франшизи «Back to the Future»

Спортивні та псевдоспортивні серійні автомобілі протягом 1970–1980-х років стали поєднувати прямокутні форми та рудименти стильових рішень аеростилю та сток-карів. Зокрема з’явились приховані висувні фари (чи не вперше задіяні в Cord 810-812 — стрімлайнових моделях 1936–1937 років), масивні антикрила, «NACA Duct»— запозичених з реактивної авіації забірники, котрі досягли крайнього виразу в концепті Chevrolet Turbo Titan III 1966 року. Показовими в цьому напрямі є Lamborghini Countach, Ferrari 512 S Modulo і Ferrari Testa Rossa. «Касетний футуризм» у його найвищому виразі втілився у конструктивних рішеннях кузовів, екстер’єрі та інтер’рі Aston Martin Lagonda, а також низці концептів Lamborghini.

Віяння рівайвелізму: пролонгація традицій стрімлайну

Попри всі колізії тенденції стрімлайну продовжували розвиватись майже безперервно протягом другої половини ХХ століття, «просідаючи» лише на перетині 1970–1980 років. Парадоксальним чином масова герметизація форм задля підвищення безпеки дійшла до самозаперечення, коли між 1975–1980 роками активно витіснялись перпендикулярні фари європейського типу та блок-фари.

Протягом 1950–1960-х років родстери у «Старому світі» та США, європейські Gran Turismo та Berlinetta розвивались не менш динамічно, ніж суто американські muscle cars. Найбільш знані та показові тут: Mercedes-Benz 300 SL Gullwing, Cisitalia 202 і Renault Alpine A110. Ранньою, але вже перехідною формою до наступної формації дизайнерських рішень став Lotus Europа.

Химерні та мініатюризовані взірці повоєнного стрімлайну становлять окремі напрями загальної течії — тут слід згадати цікаві і подекуди унікальні конструкторські та дизайнерські рішення таких моделей як Zundapp Janus, FIAT Multipla і Citroën DS.

Біомімесис як наслідування та імітація екстер’єром природних форм і рішень був одним з напрямів стрімлайну ще з кінця 1930-х років, коли було зимітовано акулячі форми в моделі Graham Special Touring Sedan. Цю традицію продовжили Ferrari 250 GT (1961) та Chevrolet Corvette Mako Shark.

1953-1955. Alfa Romeo BAT (Berlina Aerodinamica Tecnica)
Gordini 17 S 1953
36275_rd
1948. Davis Divan (2)
1948. Davis Divan
1957. Zündapp Janus (1)
1957. Zündapp Janus (2)
Chevrolet Corvette Mako Shark I-II
previous arrow
next arrow
 

Новий виток стрімлайну припадає на дев’яності роки, хоча перші прояви можна зустріти наприкінці 1980-х, особливо серед концепткарів та суперкарів — японська Jiotto Caspita презентована вже 1989 року; слід згадати й Nissan Skyline GT-R V-Spec того ж року. Дев’яності роки стали переламними, коли більшість лінійок отримала редизайн, який засвідчив: стрімлайн повернувся. Прикладами такого неострімлайну є нові покоління Chevrolet Corvette, Mazda RX-7, суперкари Jaguar XJ 220 та Dodge Viper GTS і концепти позашляховиків Isuzu VX 2 (1998) та Jeep Wagoneer (2000).

Більшим консерватизмом або рудиментами попереднього віяння відрізнялись у 1990-і та на початку 2000-х років Lamborghini Diablo та Cadillac Eldorado. Серед представників інших класів авто слід згадати TVR, Marcos і, Skoda Octavia.

Тенденцією 2000-х років стало зближення між блобітектурою з її біоміметичними формами та автодизайном: неострімлайн органічно перетік у автомобільний аналог блобітектури, значно втративши в естетичному вимірі, набувши з тим рис кричущої стандартизації. Тим часом в концепткарах після активної фази граничного неострімлайну (Bentley Hunaudières 1999 року та Audi Rosemeyer 2000 року) стали проявлятись риси рівавелізму — мотиви касетного футуризму (у дусі моди на стиль 1980-х років), а на ринку розгорнулась серійна ревіталізація muscle cars з її поверненням до рис брутальної варіації нео-деко, їхньої гібридизації із сучасними стандартами та рудиментами неострімлайну. Це увійшло в популярну культуру, наприклад, у екранізацію аніме «Трансформери».

1996-Vector-M12
BMW_5-series_1995-1999
BMW_Z3_1.9L_1998
Chevrolet Caprice 1990s
2009-Dodge-Charger-police-car-1
Ford Mustang Boss 429
khyzyl-saleem-camarolowfinal
2021-2022. Tesla Cybertruck is an all-electric, battery-powered, light duty truck
khyzyl-saleem-cyber5
khyzyl-saleem-fancypants6
previous arrow
next arrow
 

Підсумовуючи, слід сказати про ще один приклад іронізування історії з прагнення максимізації комфорту і безпеки за рахунок деестетизації. Хоча постійна прогресія автомобільних конструкцій у бік безпеки пасажирів та пішоходів є надважливим досягненням, це оприявнило ще один соціальний феномен та парадокс: когнітивне викривлення, відоме як Peltzman effect (описаний у «The Effects of Automobile Safety Regulation» 1975 року), змушує водіїв, впевнених у власній безпеці, більш розслаблено і несерйозно сприймати дорожні небезпеки і загрози. Тим не менш стандартизована деестетизація не видається надмірною платою за уникнення вкрай високих дорожніх ризиків, яких можливо було б уникнути.

Автор: Кирило Степанян