У першій половині ХХ століття в Європі та Північній Америці з’явився новий вид архітектури, що характеризувався простими, часто білими стінами, широкими вікнами та  пласкими дахами, відкритими балконами, терасами та садами на дахах. І житлові, і громадські будівлі нового стилю вирізнялися великими скляними просторами і творилися  зі сталі та залізобетону.

Така архітектура була натхненна потягом до функціональності, гігієнічності, універсальності, демократичності та  економічності. У той час чітко оформилася сучасна заклопотаність свіжим повітрям і сонцем, простором, здоров’ям і санітарією. Тож саме  ці проблеми стали основоположними для розробки нових архітектурних і дизайнерських практик.


Архітектура і медицина завжди були тісно пов’язані. Так само, як медичні школи використовували зліпки частин тіла, архітектори використовували зліпки фрагментів історичних будівель для навчання. Дуже часто будова людського тіла використовувалася для демонстрації будівлі.

В етюдах Леонардо да Вінчі види в розрізі архітектурних споруд з’являються поруч із анатомічними малюнками. Він розумів будову і функцію мозку та матки  в архітектурному плані — ніби огорожі, що захищали свої секрети. Центральним орієнтиром для архітектури стало розчленоване, фрагментоване, проаналізоване, можна сказати медикалізоване тіло, що потребувало вивчення з певних позицій.

Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру
Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру
Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру
Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Позиція є просторовим і, до того ж, військовим терміном. Він передбачає рух, а отже можливість на деякий час побачити світ по-іншому. Сучасна архітектура — це не тільки предмет, який можна розглядати під різними кутами та з різних позицій, це сам по собі спосіб бачення. Точніше, сучасна архітектура — це спосіб зміни позиції, переміщення підґрунтя. Це встановило інтелектуальну мобільність, яка є не менш важливою, ніж більш очевидна фізична мобільність.

Щоб зрозуміти сучасну архітектуру та оцінити її в деталях, потрібно змінити  позицію і поглянути на це свіжим поглядом. Одним з найбільш типових і звичних для нас архітектурних стилів, що виник на початку ХХ століття і зараз зберігає свої позиції, є модернізм.Тож пропонуємо поглянути на нього з незвичного ракурсу.

Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру

Bauhaus Dessau, book, by Herbert Beyer, published by Artur Bodenthal, 1928, Germany. Museum no. L.4099-1978. © Victoria and Albert Museum, London


Якщо архітектурний дискурс із самого початку асоціював будівлю і тіло, то це було тіло, реконструйоване кожною новою проблемою громадського здоров’я. Можна стверджувати, що модерністська архітектура сформувалася під впливом туберкульозу. Повсюдний успіх модернізму залежав від його тісного зв’язку зі здоров’ям, а його інтернаціоналізм є наслідком глобального поширення хвороби. Принципи модерністської архітектури ніби були взяті прямо з медичного тексту.

Житло як аспект громадського здоров’я

До сучасної епохи дизайн лікарень імітував великі архітектурні традиції. Греки будували свої, що нагадували катарсичні театри; в середньовіччя та епоху Відродження були побудовані лікарні в стилі великих соборів; під час Реставрації вони нагадували палаци; потім для вікторіанців вони стали виявом муніципальної та благодійної допомоги.

Але дивна зміна відбулася на зорі сучасної ери — будинки стали нагадувати лікарні. Фактично вся архітектура перейняла білу стерильність і нейтральну чистоту медичного інтер’єру. Ще до того, як німецький мікробіолог Роберт Кох відкрив туберкульозну паличку в 1882 році, стандартний медичний підручник наводив у якості причини захворювання, серед іншого, «несприятливий клімат, сидячий спосіб життя в приміщенні, несправну вентиляція і брак світла».

Знадобилося багато часу, щоб змінити ці уявлення. Як пише Сьюзен Зонтаґ: «Вважалося, що хворому на туберкульоз допомагала, навіть лікувала, зміна навколишнього середовища. Панувала думка, що туберкульоз є вологим захворюванням, захворюванням мокрого і вогкого міста».

Але повернімось трішки назад у часі. У другій чверті XIX століття, після серйозних спалахів холери в Європі, офіційна заклопотаність міської гігієною була зосереджена головним чином на епідемічних захворюваннях із водним шляхом передачі. Поступово почало з’являтися розуміння, що умови проживання в оселях можуть також впливати на здоров’я мешканців, хоча спочатку акцент був зроблений на їхню антисанітарію, а не на переповненість і відсутність сонячного світла.

Після 1882 року акцент на проблеми громадського здоров’я дещо змістився, якщо спочатку увага влади і медиків зосереджувалась на забезпеченні чистою водою і ефективними системами каналізації, то тепер почалося  вивчення поганого фізичного стану міського робітничого класу з високим рівнем захворюваності на туберкульоз і респіраторними захворюваннями.

У 1878 році французький архітектор Еміль Трелат, на той час президент Громадської організації суспільної медицини і гігієни праці, представив на першому Міжнародному гігієнічному конгресі документ про житло для робітників «Cités ouvrières, maisons ouvrières». Він наголосив на необхідності забезпечити покращений стандарт житла для швидко зростаючого французького міського робітничого класу. За допомогою статистики захворюваності він продемонстрував, що нижчим рівень інфікування був серед робітників, яких переселили у нове «гігієнічне» житло.

Безперечно, такі спроби забезпечити гарне соціальне житло як аспект суспільної охорони здоров’я  вплинули на появу архітектурного модернізму. Саме цей стиль, заснований на практичних вимогах до дизайну і підтримуваний дослідженнями та експлуатацією нових матеріалів і технологій, таких як залізобетон і сталева конструкція, добре підходив для ведення більш гігієнічного способу життя.

Лікування сонцем і свіжим повітрям

Після ідентифікації туберкульозної палички (Mycobacterium tuberculosis), але до вражаючих результатів, отриманих в результаті відкриття Зельманом Ваксманом стрептоміцину в 1940-х роках, методи лікування туберкульозу були відносно простими — світло, повітря і гігієна. Вони стали не просто естетичної турботою ранніх модерністів: тодішні архітектори, по суті, боролися з хворобою за допомогою дизайну.

Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру

On a porch at the Trudeau Sanatorium, patients were wheeled out in their beds for fresh air and companionship. One patient is wearing goggles against snow glare. (Alfred Eisenstaedt/The LIFE Picture Collection/Getty Images


Результатом цього став санаторно-курортний рух, де будівлі були спроєктовані так, щоб забезпечити найкращими ліками від туберкульозу: відпочинком, свіжим повітрям і сонячним світлом. Санаторії почали з’являтися в Європі в середині ХІХ-го століття, з курортів в Сілезії (тепер Польща), Німеччини та Швейцарії. До речі, Давос колись був «столицею туберкульозу» в Європі. На території сучасної України санаторний рух  зародився в Криму, зокрема в Ялті.

Серед перших, спроєктованих в стилі «модерн», були спеціально побудовані санаторії для лікування туберкульозу та інших хронічних захворювань. Варто зазначити, що вони були одними з найбільш технологічно досконалих будівель перших десятиліть ХХ століття. Поєднуючи в собі ідеї здоров’я, гігієни та легкості в догляді, вони справили значний вплив на модерністську архітектуру і дизайн меблів між двома світовими війнами. Суворі білі кімнати були зручними для прибирання і водночас здавалися бездоганно чистими візуальними символами гігієни та здоров’я.

Ці установи, першим з яких був санаторій імені Германа Бремера Görbersdorf, зазвичай розташовувалися в спокійній, лісистій місцевості. Незважаючи на різні режими, які відображали відмінності ставлення керівників медичних установ, деякі архітектурні особливості важливу роль відігравали важливу роль  для усіх  ранніх дизайнів санаторіїв.

Це були глибокі веранди, балкони, криті коридори і садові укриття, які були обладнані похилими кушетками для медицини або «лікуванням», про що йдеться в термінах Freiluftkur і Freiluftliegekur. Це був обов’язковий щоденний двогодинний період відпочинку  в тиші на відкритому повітрі.

Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру

Le Corbusier, chaise longue, 1928. © FLC/ADAGP, Paris and DACS, London 2004

Безлад вдома заборонений

Основні правила лікарні незабаром прийшли додому. Перші публічні антитуберкульозні гасла часто закликали: «Завжди спіть із відкритим вікном». Цей вислів пов’язаний зі «світлом і повітрям» (Licht und Luft), фразою, яка широко використовувалася санітарними та житловими реформаторами кінця ХІХ століття для зміцнення здоров’я і гігієни.

Бруд і пил у житлових приміщеннях містили мікроби, яких мали знищити свіже повітря і сонячне світло. Тому удома слід ретельно прибирати щодня, а вікна і двері щоранку відкривати, щоб впустити сонце і повітря, які знищать мікробів. Важкі портьєри і завіси, товсті килими і старі меблі з декоративними елементами треба викинути й замінити простими сучасними меблями і  шторами, що легко миються та перуться.

Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру

Wie Wohnen? Die Wohnung Werkbund Ausstellung, poster, Willi Baumeister, 1927, Germany. Museum no. E.266-2005.

© Victoria and Albert Museum, London


Ле Корбюзьє проповідував це в своїй книзі 1923 року «На шляху до нової архітектури». Він закликав читачів купувати тільки практичні меблі, а не декоративні предмети: «Якщо ти хочеш побачити поганий смак, йди до будинку багатіїв». Безлад був заборонений: «Тримайте свої речі в ящиках або шафах. (…) Будинок придатний для житла тільки тоді, коли він сповнений світла і повітря, і коли підлоги і стіни чисті. Майте на увазі економію в ваших діях, управлінні вашою родиною і в ваших думках».

Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру
Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру
Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Через це дизайнери меблів відійшли від різьбленого дерева й оббитих крісел: «Пил, що містить трубочки і інші бацили, які мешкають в оббивці, в ущелинах і, особливо, в декоративних елементах, є особливим  ворогом гігієни, що повинен бути знищений за всяку ціну». Так, Міхаель Тонет зробив стільці з гнутого дерева і очерету; Алвар Аалто використовував гнуту фанеру; Марсель Бройер — трубчасту сталь. Усе це підвищувало комфорт, полегшувало прибирання приміщень і дозволяло уникнути недоступних запорошених кутів.

Символічні асоціації з цілющою силою  світла, повітря або сонця вплинули на інтерпретацію модернізмом гігієнічних ідей для дизайну пласких дахів, балконів, літніх будиночків, терас і крісел з відкидною спинкою. На відміну від санаторіїв, нова архітектура була призначена для лікування тілесних та психічних захворювань у жителів  багатолюдних міст.

Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру
Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Частиною привабливості пласких дахів був додатковий відкритий простір, який міг використовуватися для прийняття сонячних ванн, тоді званих геліотерапією, та інших оздоровчих заходів. У 1925 році Ле Корбюзьє мріяв про місто, в якому будинок кожного громадянина буде світлий, просторий і гігієнічний. «Більше немає брудних, темних кутів. Все показано як є. Потім настає внутрішня чистота …».

Природні здібності до зцілення

Для своїх проєктів житлового будівництва для робітників ранні модерністи в Європі, такі як Бруно Таут і Пітер Беренс, черпали натхнення в санаторіях. У садибі Weissenhof в Штутгарті, побудованої для виставки Deutscher Werkbund 1927 року, Беренс спроєктував багатоквартирний будинок. Він «був натхненний макетом санаторію і надав кожному орендарю відкриту терасу на південній стороні», як Пол Овері написав в своїй книзі «Світло, повітря і відкритість».

Модернізм і медицина злилися в санаторії Пайміо Алвара Аалто поблизу Турку на південному заході Фінляндії. Відкрита в 1932 році семиповерхова будівля мала балкони в кінці кожного житлового крила, тому слабшим пацієнтам не потрібно було далеко ходити, щоб дістатися до них. Більш мобільні пацієнти приймали сонячні та повітряні ванни на терасі на даху.

Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру

The patients’ wing at Aalto’s Paimio Sanatorium

Аалто створив більше, ніж структуру – він також спроєктував внутрішні приміщення, меблі та світильники, призначені для пришвидшення одужання. Наприклад, раковини в Paimio мінімізували шум, щоб не заважати сусідові по кімнаті, а також не плескалися, щоб запобігти поширенню мікробів.

Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру

A sink from Paimio in the Design Museum, Helsinki

Можливо, найвідоміший з усіх дизайнів меблів Aalto, знаменитий стілець Paimio був виготовлений із гнутої березової фанери, що спрощувало його очищення. Сидіння було розташоване під кутом, щоб полегшити дихання пацієнта. Стілець залишається у виробництві донині.

Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру
Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

У 1920-х і 1930-х роках меблі, спочатку виготовлені ​​для санаторіїв і лікарень, стали модною фішкою для домашнього використання серед європейського і американського середнього класу. Саме цей діалог між формальними принципами модернізму і підходами до дизайну, орієнтованого на конкретний об’єкт і орієнтований на людину, робить цей проєкт повчальним і цікавим для нас  і сьогодні.

Невипадково Пайміо був побудований посеред лісу з величезною кількістю відкритих балконів та великими вікнами. Ще один фокус модерністських архітекторів — ретельно продумане природне середовище, що оточує санаторій. Віддалені лікувальні заклади не лише забирали пацієнтів із брудних переповнених міст, а й прищеплювали їм дбайливе та захоплене ставлення до природи.

Світло та стерильність: як туберкульоз змінив архітектуру

У 1929 році Richard Neutra побудував Lovell Health House, який був  маніфестом про те, яким має бути «здоровий» будинок, ключовими елементами якого є багато сонячного світла і свіжого повітря


Рубен Рейні, почесний професор ландшафтної архітектури в Університеті Вірджинії, вказує на Ле Корбюзьє: «Звичайно, у нього був плаский дах [на багатьох будівлях], але у нього також був вид на пасторальні ландшафти. Ландшафт як елемент зцілення дуже, дуже важливий для самих модерністів, сама ідея створення зовнішнього приміщення в приміщенні».

Через п’ятдесят два роки після відкриття Пайміо було проведено кілька перших емпіричних досліджень впливу природи на фізичне зцілення. Екологічний психолог Роджер Ульріх оглянув пацієнтів лікарні, у яких була кімната з видом на зелений листовий пейзаж. Опубліковане в журналі Science в 1984 році, його дослідження показало: коли всі інші аспекти їхнього лікування були рівні, пацієнти з вікном, що виходить на дерева, мали менше хірургічних ускладнень, швидше одужували і потребували значно менше знеболювального, ніж ті, у кого з вікна було видно цегляну стіну. Відвідайте сьогодні нові лікарні, і ви побачите приклади інтеграції природи в лікувальний процес, будь то атріум, наповнений природним світлом, або кімнати для пацієнтів із видом на зелені насадження.

Оцей вплив медичної проблематики на модернізм є однією з причин асоціювання руху з холодною стерильністю (а модерністська одержимість гігієною була реальною) і породжує помилкове уявлення про те, що модернізм нібито був холодно-байдужий до людських турбот. Та, безперечно, це не так — модерністи були дуже антропоцентричні, вони чітко орієнтувалися на комфорт людини. Це надихає архітекторів і сьогодні.

Текст: Наталія Марків-Буковська