«Моєю концепцією внутрішнього і архітектурного просторів я дуже зобов’язаний азіатським традиціям. Коли мова йде про форму архітектури, структуру або технології, я багато чим зобов’язаний Заходу … Не має сенсу обговорювати, яким чином з’єднуються Схід і Захід».

Арата Ісодзакі

Премію Прітцкера, яку пафосно (і абсолютно заслужено) називають архітектурним аналогом Нобелівської, в 2019 році вручили 87-річному творцю архітектурних шедеврів, яким абсолютно непритаманна статичність. У своїх роботах він об’єднав Схід і Захід, як ніхто інший до цього. Знавець глибоких філософських ідей обох цих світів та, без перебільшення, класик японської архітектури – Арата Ісодзакі (Arata Isozaki). 

Довідка:

Прі́тцкерівська премія з архітекту́ри (Pritzker Architecture Prize) – щорічна нагорода в галузі архітектури, заснована Джеєм та Сідні Прітцкерами  у 1979 році. Розмір премії становить 100 тис. доларів США, лауреат також одержує бронзову медаль. Журі премії міжнародне та щороку змінює свій склад; переможця з числа номінантів визначають закритим голосуванням. До речі, Ісодзакі був членом першого покоління журі Прітцкерівської премії, між 1979 і 1984 роками. Одним з основних критеріїв присудження премії є іноваційний характер архітектурних ідей, що застосовувалися при проектуванні і будівництві.

Отже, хто такий Арата Ісодзакі?

Арата Ісодзакі народився в 1931 році в маленькому містечку Оіта, що на острові Кюсю, Японія. Закінчивши архітектурне відділення Токійського університету в 1954 році, Арата, натхненний своїм знаменитим викладачем, основоположником японського метаболізму Кендзо Танге, почав працювати в його майстерні, і лише в 1963 році заснував власну архітектурну фірму Arata Isozaki & Associates.

Захопившись роботою в стилі метаболізму, Ісодзакі тільки наприкінці 1970-х років прийшов до постмодернізму в архітектурі. Будівлі саме в цьому стилі зробили його ім’я знаменитим, а сам Арата впродовж усієї кар’єри визначає свій творчий стиль поняттям «маньєризм», що відрізняється підкресленою експресією елементів конструкції.

Як і маньєристи епохи Відродження, Ісодзакі відмовляється від наслідування природних форм, вважаючи за краще висловлювати свої внутрішні ідеї. Незважаючи на те, що творчість японського архітектора зазнала суттєвого впливу школи метаболістів, що не могло не відбитися в його роботах 60-х років, в результаті Арата вважав за краще віддалити свою архітектуру від політики і життя суспільства.

Серед його робіт – відомі стадіони, музеї, університетські кампуси, такі як Музей сучасного мистецтва міста Гунма, Музей сучасного мистецтва в Лос-Анджелесі, штаб-квартира Disney у Флориді, будівля адміністрації провінції Бергамо, Музей мистецтв Центральної академії мистецтв у Пекіні та інші. 

previous arrowprevious arrow
ArtTower Mito , Ібаракі, Японія — 1986-90
Катарський національний конференц-центр , Доха, Катар 2004-2011
штаб-квартира Disney у Флориді, 1990
 
next arrownext arrow

Робота Ізодзакі завжди була міждисциплінарною: крім міського дизайну, він працював над дизайном одягу, графіки, меблів і декорацій, також  співпрацював з художниками, зокрема в 1970-х і 1980-х роках Ісодзакі періодично працював зі своєю третьою дружиною, японською скульпторкою Айко Міявака (1929-2014), яка мала на нього великий вплив та дивним чином просякнула його твори інноваційними геометричними формами.

Також в 1985 році Ісодзакі також розробив редизайн інтер’єрів знаменитої дискотеки Palladium в Нью-Йорку як «будівлю усередині будівлі». c, раніше – зруйнований театр, став місцем неймовірних вечірок знаменитостей, включаючи Мадонну. Він був знесений в 1998 році.

Зараз в очах світової громадськості саме Арата Ісодзакі займає місце головного сучасного японського архітектора, змінивши на п’єдесталі пошани великого Танге, а інший великий японський архітектор Тадао Андо, лауреат Прітцкерівської премії 1995 року, назвав Ісодзакі «Імператором японської архітектури». Затребуваний викладач, професор Токійського, Гавайського, Колумбійського університетів і Школи дизайну в Роуді, Ісодзакі також відомий як серйозний письменник і теоретик, який виступає в ролі тлумача західних ідей в культурному середовищі Японії.

Сучасна архітектура: відродження з руїн

Основа концепції «народження» сучасної архітектури Арата Ісодзакі полягає в його переконанні в тому, що спорудження нового часу виникають на місцях військових або природних катастроф. На думку японського архітектора, сьогоднішні архітектори змушені починати все з чистого аркуша, хоча протягом останнього десятиліття ці умови поступово переходили в звичну норму.

Яскравими прикладами, які доводять вірність теорії Ісодзакі, є як повоєнна Європа 50-х років минулого століття, так і територія колишнього ВТЦ в Нью-Йорку після 11 вересня 2001 року. На відміну від більшості своїх колег, Ісодзакі розмірковує не тільки над новими формами будівель, але і над тим, як ці форми руйнуються і знищуються. Образ зруйнованого міста або місця дає архітекторові певні переваги: ​​він абсолютно вільний у тому, що хоче побудувати. Арата і сам примудрився спроектувати життя після катастрофи. Для нього це стало абсолютним одкровенням.

Це показує його славнозвісна виставка «Зруйнована наново Хіросіма», вперше представлена ​​ще в 1968 році на Трієнале архітектури в Мілані і зруйнована учасниками студентських заворушень (пізніше була злегка модернізована і повторно відновлена ​​архітектором в 2005 році).

Технічно складна, що включає безліч дрібних, але дуже важливих нюансів експозиція була відтворена за збереженими старими схемами Ісодзакі. У центрі всієї виставки знаходиться інсталяція «Електричний лабіринт», яка стала архітектурною легендою одразу після своєї прем’єри в 1968. По краях композиції розташовані 16 обертових металевих панелей, які своєю формою імітують крила. На них нанесені гравюри, що зображують японських духів зла. Ці «крила» можна обертати руками, тоді вони реагуватимуть на сигнали, що надходять від інфрачервоного пристрою, відображаючи все навколишнє, як в дзеркалі. 

У центрі інсталяції розташовано великий екран з зображенням графічного силуету зруйнованої Хіросіми. На цей екран, постійно змінюючи один одного, проектуються плани «міст майбутнього», які японські ідеалісти створили ще в 60-х роках.

«Коли я був достатньо дорослим, щоб почати розуміти світ, моє рідне місто згоріло. Воно було в руїнах. Мене оточували тільки казарми і укриття. Мій перший досвід в архітектурі був продиктований відсутністю архітектури. Я почав думати, як люди можуть відновлювати свої будинки і міста».

Арата Ісодзакі

Все це перегукується з його теорією про міста, що зводяться на руїнах. За задумом Ісодзакі, відвідувач виставки ненароком виявляється в серцевині простору, де сконцентрована вкрай негативна енергетика. Сучасне місто, на думку архітектора, вбирає в себе величезну кількість негативної енергії, яка веде до того, що всередині кожної агломерації апріорі закладено руйнівний механізм, який рано чи пізно спрацює.

В своїх роботах він також інтегрує урбанізм. Так, розробляючи в 1962 році футуристичний проект «Місто в повітрі» для району Сіндзюку в Токіо, Арата об’єднує минуле і майбутнє: «піднесені пласти будівель, житлових будинків і транспортних засобів, підвішених над старіючим містом внизу, символізують швидкий темп урбанізації». 

Що таке концепція «ма» та чим японське розуміння простору різниться від західного

Ще одним  творчим звершенням Ісодзакі є включення до своєї роботи концепції «ма», яка визначає проміжні простори між об’єктами.

«Між простором, звуком і звуком, між паузами і паузами. Це називається «ма».

Простір важливий; між-простір є важливішим».

Арата Ісодзакі

Поняття «ма» або «простір-час» є звичайним явищем в японській культурі, але його роль як інформаційного елемента всієї архітектури, дизайну, зрештою міського планування в цілому, який впливає на всі етапи життя, зовсім далека від західних уявлень.

Для японців простір вимірюється інтервалами, або відстанями, розмірами навколо його країв, а не порожнечею всередині. Простір починається як відстань між двома точками, перш ніж він стає, наприклад, кімнатою, будинком або чимось ще. Це концепція, яка почалася в історії і міфології, коли чотири кілки були пов’язані один з одним мотузкою та розмежовували простір між приходом і відходом ками, або богів.

Простір також розуміється термінами прогресії сполучних точок між місцями; це безперервний, а не статичний досвід. Японська ідея простору завжди включає в себе рух до особливих відчуттів його природи: наприклад, при перетині саду ретельно збудованими сходинками або суворо регламентованим способом переміщення чайним будиночком, щоб найбільш сконцентровано усвідомити саму чайну церемонію. Тому рух і час є невід’ємною частиною японського визначення простору: таким чином народжується «ма».

Простір, який сягає від однієї точки до іншої, по суті двовимірний. Стіни та підлога візуалізуються як пласкі поверхні, які в кінцевому підсумку обмежують простір: він не представляється тривимірним або об’ємним з самого початку, як на Заході.

Це означає, що будівлі (або сцену в театрі) бачать не в тривимірному відображенні або в перспективі, а у вигляді тонких площин, що перекриваються, чи окремих частин цілого, що вимагають переміщення з однієї частини в іншу, щоб відчути загальну структуру або дизайн (для цього є прекрасне слово, коли частини паралельні і перекривають одна одну: «ґанко», себто «шлях польоту диких гусей»). У всякому разі, просторовий результат ще більш тонкий і складний.

Крім того, простір-час включає в себе ідею мостів, ланок і з’єднань, а також ребер, перетворень і змін, і ці поняття розглядаються як частина філософії в її найбільш широкому та всеохоплюючому сенсі. Космічний час, таким чином, розуміється як у найбільш універсальному і тривалому сенсі, так і в самих швидкоплинних аспектах досвіду. І це повністю домінує в  японській естетиці. Арата Ісодзакі блискуче проілюстрував цю тему на прикладах архітектури, ландшафту, скульптури і фотографії та показав, що «ма» — це місце, де живе життя; ма – це також інше слово для означення будинку.

Похожий материал: Четыре взгляда на пространство и время

Але разом з тим, він також з деяким викривленим захопленням показує нам, як навіть сама довершеність може перетворитися на кліше і неймовірний кітч. З його робіт ми дізнаємося, що «ма», яка починалася як священний ідеал, може набути найжахливіших атрибутів прагматичного і комерційного світу.

Все це в підсумку логічно привело до Прітцкерівської премії. «Володіючи найглибшими знаннями в галузі історії та теорії архітектури і будучи завжди в авангарді, Арата Ісодзакі ніколи не повторював уже існуюче, але завжди шукав щось нове», – наголошується в заяві журі. – «Його пошуки відображені в його проектах, які і до цього дня не вкладаються ні в які стилістичні рамки, знаходяться в постійному розвитку, завжди свіжі та актуальні ».

Arata Isozaki — Lecture 1977

Arata Isozaki — Recent Works 1986

Arata Isozaki 2013

Текст: Наталія Марків-Буковська

Джерела

  • 2019 Pritzker Architecture Prize Media Kit. Media Release Announcing the 2019 Laureate.