Матеріал було вперше опубліковано російською мовою на сайті «Блог технократа». Український переклад публікується зі згоди автора.

Частина 1: COVID-2019: наслідки та тенденції.

Основний фокус прогнозів по наслідках «корона-кризи» зараз припадає на економіку. Це зрозуміло, адже зміни вже відчувають на собі мільйони людей. У цьому матеріалі я хотів би поговорити про те, як пандемія вплине на міста. Ідеться не лише про міський простір загалом, а і про те, як зміняться наші квартири.

Криза мегаміст

Уже зараз неозброєним оком видно, що основні епіцентри пандемії – великі міста. Наприклад, у США найбільша кількість заражених припадає на Нью-Йорк, у Іспанії – на Мадрид. Щоправда, є важливий момент – не всі мегаполіси однаково піддаються пандемії. Скажімо, у Нью-Йорку з високою щільністю пішохідних переходів і значною часткою користувачів громадського транспорту серед населення цей показник значно вищий, аніж у тому ж Лос-Анджелесі. Чому? Бо основна частина забудови останнього – це розмазана по ста кілометрах прибережних територій «одноповерхова Америка», якою зручніше пересуватися у автівках. Очевидно, що чим менша щільність населення і чим більша частка тих, хто користується особистим транспортом, тим нижча швидкість розповсюдження інфекції.

На глобальному рівні це може спричинити зменшення привабливості мегаполісів як місць постійного проживання, відтік мешканців до передмість та регіонів із меншою щільністю населення. У середньостроковій перспективі – сповільнення зростання перенаселених мегаполісів і активніший розвиток урбанізованих територій із меншою щільністю населення. Каталізатором цього процесу однозначно стане тренд на підвищення ролі дистанційної роботи й освіти.

Чи означає це початок епохи «занепаду мегаполісів»? Гадаю, ні. Якщо згадати історію, пандемії хвилями прокочувались по різних континентах упродовж століть. Наприклад, Рим. На піку його слави у Вічному Місті мешкало 1,2 мільйони людей. У VI столітті нашої ери після епідемій та варварських нашесть його населення зменшилося до двадцяти тисяч. Санітарія у європейських столицях ще в середині ХІХ століття являла собою жахливе видовище, а епідемії були регулярним явищем. Створення централізованої каналізації в тому ж Лондоні почали тільки 1858 року після «Великого смороду».

Прикладів можна навести чимало. Тому йтиметься радше про вдосконалення систем громадської безпеки, міської інфраструктури, масової діагностики здоров’я населення. Міста вдосконалювалися після великих криз, і пандемія коронавірусу 2020 року не стане виключенням.

Які ще наслідки витікають із цього факту?

Найбільш очевидний – автоцентризм великих міст навряд чи щезне у найближчому майбутньому. Плани деяких урбаністів пересадити всіх у громадський транспорт поки лишатимуться мріями. Під час спалахів подібних епідемій громадські транспортні системи стають критичним фактором розповсюдження інфекцій. Звісно, у машини всі також не пересядуть, найімовірніше, йтиметься про прийнятний баланс громадського й особистого транспорту.

Другий наслідок – зменшення частки будівель із масовим перебуванням людей. Перш за все це зачепить торговельно-розважальні центри та навчальні заклади. Роздрібна торгівля вже років п’ятнадцять як переходить у онлайн, сервіси на кшталт Glovo роблять те саме із громадським харчуванням. Пандемія коронавірусу пришвидшить цей процес. Навряд чи вона поставить хрест на магазинах як таких, і шопінг, безумовно, нікуди не подінеться, але існуючим торговельним центрам рано чи пізно доведеться перепрофілювати площі під інші функції. А інвестори думатимуть десять разів, перш ніж вкладатися у нові мегамолли.

Ситуація з освітою також зрозуміла. Найближчим часом будуть відпрацьовані технології та сервіси, пов’язані з дистанційним навчанням. Як мінімум – для школярів слово «карантин» перестане бути синонімом до «канікул». Як максимум – традиція фізичної присутності студентів на лекціях зійде нанівець. Чи вб’є це студентські кампуси? Знову ж таки, навряд чи, адже окрім лекцій є ще лабораторні заняття, які ефективніше все ж таки проводити офлайн. Тож з’являтися в альма-матер пару разів на тиждень студенти все ж будуть. Але, гадаю, що фраза «лекція на потоці» втратить зміст для майбутніх поколінь.

Імовірно, частково це торкнеться і офісних центрів. Перехід працівників на віддалений режим роботи не тільки зручний для працівників, але і менш витратний для власників компаній. Потреби в офісних площах будуть скорочуватись.

Звісно, це навряд чи зачепить сфери, де фізична присутність працівника є необхідною умовою, – наприклад, виробництво та сферу обслуговування. До того ж, у «дистанційної» роботи та навчання є свої «підводні камені», про які я розкажу нижче.

Smart City та системи моніторингу містян

Скептики зараз говорять: мовляв, паніка навколо коронавірусу – наслідок масової істерії, яку роздмухали ЗМІ. Хочу відзначити, що колективна пам’ять людства травмована століттями епідемій та пандемій. Уперше за останні сто років людство переживає пандемію такого масштабу. Однозначно, цей факт перерозподілить пріоритети, пов’язані з розвитком міських систем моніторингу.

Уже зараз у деяких київських магазинах проводиться вимірювання температури відвідувачів, і за явних ознак хвороби охорона відмовляє у доступі. Ця практика однозначно стане одним із обов’язкових заходів після пом’якшення умов карантину. Цілком можливо, це увійде в повсякденність, як і рамки, що перевіряють, чи покупець не виніс чогось зайвого, себто – неоплаченого. Утім, подібні речі будуть корисні не лише в магазинах, але й у інших місцях масового перебування.

У більш віддаленій перспективі системи охорони здоров’я та громадської безпеки стануть ще щільнішими. Цифрова «історія хвороби» та системи відеонагляду дозволять відстежувати інфікованих людей та усі їхні контакти. Частково така методика вже була протестована у Сінгапурі, де епідемію вдалося придушити за рахунок оперативного встановлення всіх, із ким контактувала інфікована людина.

Тепер про актуальне для сотень мільйонів людей, що сидять на карантині. Про бум дистанційної освіти та переформатування роботи «білих комірців» із офісів не говорить хіба що лінивий. При цьому, здається, мало хто звертає увагу на той факт, що можливість організувати ефективну дистанційну роботу або навчання впирається у той факт, що сучасні планування квартир цю функцію не враховують.

Мало хто живе, як Пилип Пилипович із «Собачого серця», у семикімнатній квартирі з кабінетом, операційною та бібліотекою. У більшості випадків планування «бюджетної» квартири дає можливість мешканцям відпочити, поїсти та привести себе до ладу. Для нормальної роботи потрібні не тільки стіл і стілець. Потрібні ізольовані – хоча би тимчасово – «кутки», де людині не заважатимуть зосереджено працювати та говорити із колегами. А якщо в сім’ї не один віддалений працівник, то і таких робочих місць потрібно більше.

Звісно, питання вже зараз можна вирішити переплануванням, звукоізоляційними перегородками, шторами та купівлею додаткових меблів. Але мені здається, що незабаром архітектори та проєктувальники будуть враховувати цю потребу та планувати квартири з урахуванням одного-двох робочих місць. Причому йдеться не тільки про можливість поговорити, не заважаючи іншим, або про гарне тло: мова про можливість реалізації в таких просторах технологій віртуальної та доповненої реальності.

Тобто частина фізичної площі квартири за допомогою AR/VR перетвориться на частину спільних віртуальних просторів. Для «бюджетного» житла це будуть, імовірно, тимчасово ізольовані площі – обніс перегородкою, і вперед. У більших квартирах можуть з’явитися спеціальні кімнати для онлайну, такі собі міністудії, де можна буде також організувати нормальне освітлення, записати відеоролик. Можливо, те ж саме станеться і з офісами. «Переговорні» будуть обладнані не тільки інтерактивними дошками та проєкторами, а й «розширеними» засобами доступу до інтернету – мережами 5G та VR-гарнітурами.

Останнє за списком, але не за значенням. У матеріалі «Місто за обрієм. Міський простір. Частина 1» я писав, що цифрові технології, зав’язані на AR/VR, призведуть до появи міського мультипростору. Гадаю, що пандемія COVID-2019 прискорить як процес розвитку мережі в цілому та бум 5G, так і трансформацію поняття робочого середовища. Якщо раніше робочий простір був однозначно зав’язаний на реальність, то зараз це вже не обов’язково. Поки що люди проводять робочі зустрічі як конференції у Zoom, Google Meet та Skype, але з часом на нас чекає поява повноцінних віртуальних просторів для роботи, спілкування та розваг. Міський мультиверсум буде однією з таких форм.

На цьому все. Перелік тенденцій звісно, не повний, тому – продовження в наступному випуску.

Текст: Станіслав Шульга

Більше подібних матеріалів також знайдете на сайті «Блог технократа» http://www.technocrats.com.ua/

Сторінка автора у Facebook — https://www.facebook.com/datadigger