Урбаністика наразі в тренді. Але формуватися вона почала не сьогодні й не вчора, і робила це не сама по собі. Починаємо серію розповідей про людей, які вплинули на розвиток містобудування та сьогоднішні концепції міста – інфлюенсерів урбаністики. В першій серії – будівник нового Парижу, барон Осман та «батько» громадських парків, Фредерік Олмстед.

Визначимо дефіниції: хто такий урбаністичний інфлюенсер?

Назва цієї статті в певній мірі комічна. Бо, по-перше, інфлюенсери – це неологізм, яким позначають людей, що вміють свою любов до красивого життя  вдало продемонструвати в соцмережах та спонукати широку аудиторію витрачати гроші на елементи отої дольче віти, і бажано побільше. Тим не менш, буквальний термін дуже чітко характеризує героїв нашої серїї – це люди, які вплинули. Вплив цей був різний – від побудови фундаменту до лише кількох, але дуже важливих цеглинок, без яких сучасний міський простір був би іншим.

По-друге, у нашій пострадянській Україні досі так і не сформувалося єдиної думки про те, що таке урбаністика, а в українській Вікіпедії навіть немає такого терміну. Натомість  там є такий дивний «звір» як «Геоурбаністика — наука, що досліджує просторову організацію міського життя, еволюцію і функціонування міських систем різного рівня». Проте, та ж тематика в решті  країн зазвичай називається urban studies чи urban planning, адже ця наукова суміш не тільки про міську архітектуру, громадський транспорт, вулиці і парки, а й в першу чергу, про людські взаємини.

Абсолютно помилковим було б складати список «кращих урбаністів», натомість хочемо познайомити читачів із важливими постатями, завдяки яким міста та міський простір, в тому числі й інтер’єрний, сьогодні є саме таким, яким ми його знаємо й бачимо. Маємо надію, що нам вдастся  продемонструвати широту урбанізму, який одночасно є сферою академічного навчання, ареною для художнього вираження і соціальних змін, а також міжгалузевим проектом розвитку суспільства. Отже, розпочнемо.

Жорж Ежен, барон Осман (1809-1891) – будівничий нового Парижу

Важко переоцінити міську спадщину барона Османа, префекта Сени під час правління імператора Франції Наполеона III. У період між 1853 і 1870 роками він використав свою посаду і повноваження, щоб перетворити середньовічний Париж на столицю світу. Інфлюенсери урбаністики: хто розбудував новий Париж та створив перші громадські парки

Париж 1850-х років не був таким прекрасним, як зараз. Це був лабіринт темних, вузьких, відчайдушно переповнених вулиць; сутінне та небезпечне місто з жахливими умовами життя в нетрях, епідеміями холери, та, як результат, високими показниками смертності.

У всьому місті було кілька відкритих просторів і лише два громадських парки. Через вузькі дороги затори були постійною проблемою, адже Париж був типовим середньовічним містом, з вулицями, прокладеними – скористаємося іронічним визначенням Ле Корбюзьє – «по ослиних стежках», а центр міста перетворився на киплячий горщик громадського невдоволення,  що вилилось у лютневу революцію 1848 року.

І от у 1853 році Жоржа Ежена Османа було призначено префектом департаменту Сена. Отримавши карт-бланш від імператора, нащадок гугенотів та лютеран озброюється  протестантською етикою і духом капіталізму та очолює монументальну справу реорганізації Парижу. На початку перед Османом була поставлена конкретна ціль – привести місто в належний вигляд до Паризької міжнародної виставки 1855 року, із чим він блискуче впорався. А далі почалась справжня будівельна «революція». 

Інфлюенсери урбаністики: хто розбудував новий Париж та створив перші громадські парки

Першим проектом барона з реконструкції міста було будівництво широких прямих бульварів, оточених деревами, що перетинали місто по центру, спроектованих достатньо широкими, аби вміщати кавалерію. Це дозволило полегшити навігацію Парижем та принесло на вулиці світло й циркуляцію. Старі будівлі та нетрі зруйнували, що відкрило шлях будівництву кращого житла для містян.

1860 року околиці Парижу були приєднані до міста. З дванадцяти округів воно зросло до двадцяти, що змусило Османа розширити свої плани, зокрема, щодо нових бульварів, які з’єднували б усі округи з центром міста)

Інфлюенсери урбаністики: хто розбудував новий Париж та створив перші громадські парки

Одним з найбільш вражаючих внесків Османа є велике озеленення міста. Тільки уявіть, лише за 17 років було посаджено 600 000 дерев, що дало Парижу 2 000 га парків і зелених насаджень! Тривалий час жодне місто не могло конкурувати із його садами і парками.

Створені парки та відкриті простори дозволили Парижу стати «прогулянковим» містом; тут приємно просто пройтись пішки без жодних незручностей. Парижани стікаються до парків, а прогулянка стає звичайним способом насолоджуватись часом. Це також дало поштовх розвитку магазинів і бутиків – звісно, це ж Париж, тут треба виглядати шикарно, навіть коли просто гуляєш.

Барон Осман, можливо, зруйнував деякі старі будівлі – але відреставрував і зберіг багато старожитностей, зокрема храмів та синагог. Він також звернув особливу увагу на архітектурні деталі громадських будівель та інфраструктури: садові огорожі, кіоски, публічні пісуари та ліхтарні стовпи. Осман прекрасно розумів, що такі, на перший погляд, незначущі дрібнички міського простору і надають ту необхідну родзинку. Іншим його значним вкладом  є багатоквартирні будинки Османа, які виходять на бульвари Парижу. Він розглядав будівлі не як самостійні структури, а як частину єдиного міського ландшафту.

Перебудував барон і те, що знаходиться під Парижем. Будівництво нових бульварів вимагало редизайну труб, каналізації та тунелів під вулицями. Осман вірив у важливість для міста гарних каналізаційних і водопровідних систем: хоч їх і не видно, та від них залежить здоров’я і комфорт містян. Окрім чистої води та доброї каналізаційної системи, заслугою барона є  побудова підземного лабіринту, який забезпечив газ для опалення і освітлення Парижа, що, в свою чергу, дозволило встановити газові світильники у громадських і приватних місцях, і місто почали освітлювати вночі. Вперше Париж був Містом Світла.

Зрозуміло, що ці зміни спричиняли значні витрати. За власними оцінками Османа, реконструкція Парижу перемістила 350 тисяч людей, 20 років парижани жили серед котлованів та безперервного будівництва, а в масштабній перебудові була задіяна п’ята частина паризьких робітників.  

Інфлюенсери урбаністики: хто розбудував новий Париж та створив перші громадські парки

Історична тканина міста була зруйнована, і деякі сучасники висміювали новий вид Парижу як «тріумфальну вульгарність». Незважаючи на все, що він зробив, Осман був зрештою звільнений від своїх обов’язків. Але «османізацію» вже було не спинити – вона поширилась в Європі наприкінці ХІХ століття, формуючи вигляд Брюсселю, Риму, Відня, Стокгольму, Мадриду, Берліну, Кельна, Барселони.

Відчутний вплив Османа був і за межами Європи. Його робота надихнула дизайн Центрального парку в Нью-Йорку та City Beautiful Movement у Сполучених Штатах. Американський архітектор Даніель Бернем також інтегрував деякі з планів Османа у свої проекти.

Сьогодні вулиці та будівлі в стилі Османа є чудовим прикладом практичного урбанізму, де інтереси містян – в центрі міського планування, навіть якщо тактика префекта багато в чому й була сумнівною.

Фредерік Лоу Олмстед (1822-1903) – «батько» громадських парків

«Який архітектор благородний … так той, хто з далекосяжною концепцією краси, проектуючи силу, креслить контури, пише кольори, стає будівельником і направляє тіні картини, настільки великої, що на ній Природа буде працювати протягом декількох поколінь, перш ніж робота, яку він організував для неї, продемонструє задум повністю» — Фредерік Лоу Олмстед. 

Інфлюенсери урбаністики: хто розбудував новий Париж та створив перші громадські парки

Джон Сінгер Сарджент. Портрет Ф. Л. Олмстеда (1895)


Дизайнер  культових громадських парків і ряду найдавніших передмість Америки, Фредерік Лоу Олмстед зараз відомий як батько-засновник ландшафтної архітектури. Дійсно, блискучий поліматик Олмстед допоміг докорінно змінити підхід до концепції громадських парків в цілому, особливо підкреслюючи доступність парку для різних верств населення – усіх рас, статей та віросповідань, бідних і багатих.

Олмстед народився в Хартфорді, штат Коннектикут, і у 14 років отруєння сумахом серйозно вплинуло на його зір, що обмежило його освіту. Будучи учнем інженера-топографа протягом короткого періоду часу, він отримав основні навички, необхідні для подальшої кар’єри. Опісля займався журналістикою, а відвідавши Європу, зацікавився ландшафтним дизайном. Досвідчений архітектор Калверт Вокс запросив його разом взяти участь в конкурсі на проектування Центрального парку Мангеттена, і у 1858 році вони виграли з планом, який поєднував в собі елементи англійського розкішного саду з більш формальним, геометричним французьким ландшафтом.

Офіційно Фредерік Олмстед став головним архітектором Центрального парку, а Калверт Вокс – його помічником, при цьому кожен з партнерів сконцентрувався на певній ролі, в рівній мірі беручи участь в створенні Центрального парку. Вокс, як кваліфікований фахівець в області проектування і втілення будинків, займався здебільшого різними будівлями: мостами, павільйонами, човновими станціями і т.д., в той час як Олмстед визначав загальну стратегію розвитку, відповідав за дизайн і естетичне сприйняття в цілому. Спираючись на інтуїцію і попередній досвід, він приймав рішення про зміну ландшафтів на тій чи іншій ділянці парку, перетворення їх на рукотворні гаї, галявини і водойми, що імітують природні об’єкти.

У цьому плані він вийшов далеко за рамки традиційного садово-паркового мистецтва, в якому визначальну роль грали садівництво та озеленення. Наприклад, на думку Олмстеда, галявина, що споруджена з окремими деревами і за формою нагадує пісочний годинник, повинна була притягувати до себе відвідувачів на зразок виру, а комбінація темного листя на передньому плані і світлого на задньому створювати ілюзію більшого простору. Олмстед, як і раніше, поєднував посаду керівника і в цій якості займався адміністративною роботою, яка не цікавила Вокса.

Одне з нововведень, придумане Олмстедом і Воксом, що раніше не зустрічалося в садово-парковому будівництві, — це поділ доріжок на кінні (зараз велосипедні) і пішохідні, що полегшувало рух для різних груп відвідувачів. На їхньому перетині будувалися транспортні розв’язки, для чого зводилися додаткові мости, кожен з яких мав унікальну архітектуру. Для карет створювалися так звані «місця відпочинку для візків», прообрази майбутніх паркінгів. Олмстед прагнув забезпечити високоякісні, дійсно громадські місця для насолоди усіх – принцип, який не був широко поширений в той час.

Далі, провівши два роки під час громадянської війни на посаді голови санітарної комісії США, агентства з надання допомоги, де Олмстед зацікавився окремими проблемами громадського здоров’я і їх взаємозв’язком із  факторами навколишнього середовища, він возз’єднався із Воксом. З середини 1860-х років вони спроектували Проспект-парк в Брукліні, Чиказькі парки Ріверсайд і паркову систему в Баффало, Нью-Йорк.

Інфлюенсери урбаністики: хто розбудував новий Париж та створив перші громадські парки

Дизайнери припинили співпрацю в 1872 році, і Олмстед продовжив роботу над знаменитим зараз бостонським парком «Смарагдове намисто», Монреальським королівським парком Маунт і озелененням Чиказької всесвітньої ярмарки 1893 року, а також цілою купою інших парків, бульварів і університетських містечок (всього більше 350-ти). Після його смерті сини Олмстеда Джон Чарльз Олмстед і Фредерік Лоу Олмстед-молодший продовжили займатися сімейною справою.

Житлові комплекси Олмстеда також справили великий вплив, підкресливши вигнуті вулиці, що протікали по місцевому рельєфу. У ранніх передмістях, зокрема Ріверсайд, Іллінойс та Кедваледер-Хайтс в Трентоні, штат Нью-Джерсі, Олмстед вперше розробив планування вулиць і елементи дизайну, такі як вуличні провулки і розриви між будинками, які широко копіювалися в майбутніх законах про міське зонування та будівельних нормах і правилах, допомагаючи встановити візуальний характер американського передмістя.

Текст: Наталія Марків-Буковська


Джерела: