Насильство має піти геть.

24 травня — останній день, коли можна долучитися до петиції до президента України про ратифікацію Стамбульської конвенції. Розказуємо, що це за документ, нащо він потрібен, — і як п’ять хвилин, що займе підписання цієї петиції, можуть змінити життя українських жінок на краще на багато років уперед.

Що це таке?

Повна назва Стамбульської конвенції — Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Складається вона з 81 статті та 12 розділів. При цьому (незважаючи, що більшість інформації стосується саме насильства щодо жінок), вже у четвертій статті додане уточнення, що жертва має бути убезпечена незалежно від її статі, гендеру, раси, матеріального становища, шлюбного статусу тощо. Тобто, її положення можуть бути застосовані відносно будь-якої людини, яка страждає від домашнього насильства [1]. Менше з тим, у преамбулі конвенції визнається, що жінки і дівчата мають більший ризик стати жертвами насильства.

Конвенція визнає злочинами фізичне насильство, сексуальне насильство (не лише зґвалтування, а й будь-які дії сексуального характеру без згоди жертви), злочини «честі», примусові шлюби, репродуктивне насильство (примус до народження дитини чи аборту, стерилізація без згоди), жіноче обрізання та інші види операцій що калічать, психологічне насильство, переслідування та домагання.

Країни-учасниці зобов’язуються викорінювати такі види насильства, вживаючи усі доступні для цього засоби, а також впроваджувати рівноправність жінок та чоловіків де-юре та де-факто, у тому числі і через скасування застарілих законів і норм, що закріплюють цю нерівноправність.

Історія та критика

Стамбульська конвенція — це не перший документ, що був прийнятий Радою Європи на захист жінок від насильства. До того у 2002 році було прийнято низку рекомендацій для країн-учасниць, а у 2006-2007 році стартувала кампанія боротьби з насильством проти жінок. А ще задовго до цих подій, у 1993 році, було ухвалено Декларацію ООН про викорінення насильства, спрямованого проти жінок.

Розробка конвенції почалася у грудні 2008 року із створення робочої групи CAHVIO (Committee for preventing and combating violence against women and domestic violence), до якої увійшли міжнародні представниці та представники від міністерств юстиції та міністерств соціальної політики (прав людини, гендерної рівності або національних аналогів). За дев’ять зустрічей робоча група випрацювала чернетку документу.

Чернетка була відкрита для публічного обговорення. Майбутня конвенція стала полем бою між консерваторами та лібералами, релігійними та правозахисними організаціями. Зрештою, в грудні 2010 року було затверджено фінальний текст конвенції.

Наразі конвенцію підписали 45 країн (Україна — серед них), але ратифікували всього 34. Різниця між підписом і ратифікацією в тому, що перше — це просто згода з положеннями конвенції, а ратифікація — це зобов’язання виконувати. Саме тому дуже важливо, щоби Україна була не лише серед країн-підписанток, а й взяла на себе відповідальність за впровадження положень конвенції в життя.

Положення Стамбульської конвенції критикують в основному за двома напрямами. Перший напрям — це «втручання у самобутність традицій та релігійних звичаїв» певних спільнот, які підпадають під дію конвенції (таких, наприклад, як жіноче обрізання чи подружнє зґвалтування, яке в деяких культурах не вважається злочином). Другий — це підозра, що положення про гендерно-зумовлене насильство та гендер взагалі стануть «підґрунтям для нормалізації одностатевих відносин та гендерно-небінарних та транс-осіб». Найгучнішою відмовою з другої причини стала заява Болгарії про неконституційність Стамбульської конвенції [2]. Ця подія стала однією з найбільш обговорюваних у 2018 році та спричинила нову хвилю дискусій та пропозицій поправок до документу. В листопаді 2018 року Рада Європи опублікувала на своєму сайті роз’яснення, де наголосила, що конвенція не ставить за мету біологічно урівняти жінок та чоловіків, втрутитися в родинні стосунки чи об’єднати поняття статі та гендеру. Єдиною її метою є боротьба із насильством.

Ідея ратифікації Стамбульської конвенції в Україні стикається з таким самим, але м’якшим спротивом. Втім, поточний український уряд каже, що шанси на ратифікацію є «дуже низькими» [3] через неприйняття конвенції Радою церков [4] .

Статистика та дослідження

Гендерне насильство в Україні є великою проблемою. Український флешмоб #ЯНеБоюсяСказати, започаткований Анастасією Мельниченко, дозволив сотням та тисячам постраждалих від насильства вперше розказати свої історії. Багато з них, на жаль, знову стали жертвами глузування та знецінювання — що красномовно показує ставлення до домашнього насильства в українському суспільстві.

Соцопитування 2009-2010 року, проведене «GfK Ukraine. Growth from Knowledge» показало, що 44% опитаних потерпали від насильства в сім’ї хоча б раз. Дослідження Українського центру соціальних реформ 2007 році показує, що в сільській місцевості близько 25% одружених жінок зазнавали насильства. Здебільшого це було насильство з боку їхніх чоловіків. Наразі від домашнього насильства в Україні страждає понад 1 мільйон жінок, і лише трохи більше половини українців може дати визначення насильства [5]. Велику тривогу у правозахисників викликає поточна ситуація із карантином через коронавірус: водночас зі спалахами хвороби по всьому світу фіксуються спалахи домашнього насильства, і Україна не є виключенням.

Чи змінить щось Стамбульська конвенція?

Наївно думати, що після ратифікації домашнє насильство просто зникне. Проте зобов’язання перед світом викорінювати його змусять уряд вживати реальних дій та звітувати за них. Жінки, що потерпають від насильства зможуть отримати притулок та допомогу в шелтерах, заборонні приписи щодо наближення агресора до жертви стануть законодавчою реальністю, а звернення до поліції через насильство стане набагато менш принизливим процесом, ніж зараз.

Насильство перестане буде «сімейною справою», а розголос та покарання за нього — «виносом сміття з хати». Воно стане тим, чим і має бути — неприпустимою дією, що має піти геть з цивілізованого суспільства.

Від редакції:

Багато українців звикли існувати ніби дещо окремо від держави і покладатися тільки на себе. Всі ці роки проблемами домашнього насильства переважно займаються поодинокі організації, активісти та активістки; кожен випадок вирішується «в індивідуальному порядку» і знаходиться у надзвичайній залежності від людського фактору — жінці або «пощастить» зустріти потрібних людей, які допоможуть врятуватися та почати життя наново, або ні; або «попадеться» порядний диспетчер в поліції і на виклик приїдуть вчасно — або ні; якщо справа доходить до суду, то суддя або проявить справедливість та принциповість — або ні.

Але за законами статистики, в більшості випадків стається це саме «або ні». Так не має бути. Допомога постраждалим та, що не менш важливо, превенція домашнього та гендерно обумовленого насильства працюватимуть тоді, коли будуть системно та законодавчо закріплені на державному рівні. Коли всі ці поняття отримають адекватне відображення у правовому полі, і юристи та правозахисники зможуть працювати з ними системно, коли почне напрацьовуватися відповідна судова практика, а справи вже не буде так легко розвалювати нібито за «відсутністю складу злочину».

Все це можливо лише тоді, коли наша держава визнає проблему домашнього насильства та насильства проти жінок — і першим кроком до цього є ратифікація Стамбульської конвенції. Витративши кілька хвилин на підписання петиції (процес складається з кількох кроків і триває менше, аніж закипає чайник, перевірено редакцією), ви дасте мільйонам українських жінок, з нинішніх поколінь та наступних, шанс прожити краще та щасливіше життя, де є місце безпеці та гідності — і немає місця приниженням та насильству.

Петиція знаходиться за посиланням https://petition.president.gov.ua/petition/87528

Текст: Дар’я Цепкова, Євгенія Селезньова


Джерела:

[1] Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence. Council of Europe Treaty Series – No. 210
[2] Bulgaria Court says ‘Istanbul Convention’ Violates Constitution. BalkanInsight
[3] У Зеленського кажуть, що перспективи ратифікації Стамбульської конвенції дуже низькі. Українська правда
[4] Всеукраїнська Рада Церков проти ратифікації Стамбульської конвенції щодо “гендеру”. Релігія в Україні
[5] Яким чином Україна збирається подолати насильство щодо жінок до 2030 року? УП.Життя