Відносно новий науково-фантастичний жанр, опонент кіберпанку, розглядає інфраструктуру як форму оборони, а винахідливість, незалежність та оптимізм — як основу кращого світу для сучасників та їхніх нащадків.


Соларпанки пропагують майбутнє, в якому людству вдалося не лише установити екологічну рівновагу, а й досягти соціальної та гендерної рівності. Їхні ідеї частково втілюються вже сьогодні — це, наприклад, міське фермерство, стала архітектура та перехід на незалежні й відновлювані джерела енергетики.

Звідки він походить?

Про соларпанк заговорили шість років тому завдяки двом американським блогерам. Наприкінці серпня 2014 року блогерка з Міннеаполіса Луїз Олів опублікувала в Tumblr пост на 53 тисячі взаємодій. У ньому вона зібрала візуальні референси ще не обговорюваного тоді в медіа жанру соларпанк. Авторка описувала його як «баланс сталих енерготехнологій, екологічних міст і дивакуватої естетики».

«Уявіть, як красиво було б, якби нас оточували вітражі, що насправді є сонячними панелями? Технології вже розвиваються у цьому напрямку! А як щодо капелюхів із широкою облямівкою або парасольок, оздоблених сонячними панелями та портами для зарядки мобільного?», — писала блогерка.

Головними рисами естетики соларпанку Луїз проголосила архітектуру ар-нуво, вкриті зеленню публічні простори та едвардіансько-вікторіанське вбрання з рослинними мотивами.

За тиждень пропозиції Луїз увійшли до маніфесту соларпанку, який уклав уже інший американський блогер — фанат наукової фантастики Адам Флінн. Йому ж приписують і кристалізацію поняття «соларпанк».

Флінн зростав у найсухішій та найбільш сонячній частині Аризони. У студентські роки він вивчав інтелектуальну, технологічну та культурну історію, а після два роки викладав у Камбоджі. Там Адам уперше зіткнувся з результатами поганої інфраструктурної політики, централізації та корупції — він розповідав журналістам, що бензин у Камбоджі продавали у старих пляшках з-під коньяку Black Label, а фермерське електроприладдя вмикали від автомобільних акумуляторів.

Дещо із положень його маніфесту:

— Ми — соларпанки, бо в іншому випадку нам залишаються заперечення та відчай;

— Соларпанк про те, щоби прямо зараз зробити життя прекрасним для нас самих і, що важливіше, для майбутніх поколінь, тобто продовжити життя людини на видовому рівні, а не на індивідуальному;

— Нові речі в нашому майбутньому доведеться створювати з тих, що вже є, а старим потрібно буде знайти нове призначення (на відміну від модернізму ХХ століття, у якому «все зносили, щоби побудувати щось абсолютно нове»);

— Наш футуризм не нігілістичний, на відміну від кіберпанку, та уникає стімпанкового потенційного квазіреакціонізму. Наш футуризм — це винахідливість, продуктивність, незалежність і спільність;

— Соларпанк перебуває в опозиції, яка починається з інфраструктури як форми оборони. (Пізніше в інтерв’ю Dragonfly Флінн пояснив це так: «Ви зможете протестувати проти системи, якщо вам легко від неї відключитися. Впевненість у собі та сталість усієї спільноти допоможуть захиститися від репресій»);

— Соларпанк сповідує ідеали йоменів (вільних дрібних землевласників у феодальній Англії), свадеші (індійських антиімперіалістів), їхнього подальшого Соляного Маршу й інших традицій інноваційного інакомислення.

З ідеями соларпанку погоджуються не всі. До критиків жанру зараховують діячку демократичного соціалістичного та лівого феміністичного рухів Барбару Еренрейх та теоретикиню фемінізму Сару Ахмед. На їхню думку, ідеї «оптимістичного майбутнього», що зароджуються у капіталістичному суспільстві, все одно підкоряться панівній системі і тому не врятують людство.

Попри утопічний імідж жанру, Адам Флінн його таким не визнає — на його думку, соларпанк такою ж мірою високотехнологічний, якою і реалістичний. Нам не вдалося отримати ширші коментарі ні від нього, ні від Луїз Олів.

Де шукати соларпанк?

Передвісники жанру виникли ще у ХІХ столітті. Як приклад Флінн наводить два утопічні романи — «Погляд назад» американського християнського соціаліста Едварда Белламі та «Новини нізвідкіля, або Епоха спокою» британського соціаліста Вільяма Морріса.

У ХХ столітті подібної літератури теж було написано достатньо. Наприклад, у соціально-фантастичному романі Олдоса Гакслі «Острів» дія розгортається на вигаданому острові Пала, чиї мешканці вибудували ідеальне суспільство на основі індуїзму, буддизму та гностицизму. У «Марсіанській трилогії» Кіма Стенлі Робінсона йдеться про боротьбу людства за утопічне освоєння Марсу.

Частина США проголосила себе Екотопією в однойменному творі Ернеста Калленбаха. Там запанувала децентралізація, відновлювана енергетика, «зелена» архітектура, гендерна та сексуальна свобода, а також симбіоз технологічної винахідливості й екочутливості у мешканців. Флінн зараховує до зародків жанру також анархістську утопію Урсули Ле Гвін «The Dispossessed» і роман Октавії Батлер «Притча про сіяча».

Пік інтересу до соларпанку в пошуковиках припав на 2017–2018 роки. Тоді вийшли мультинаціональна збірка оповідань «Sunvault: Stories of Solarpunk and EcoSpeculation» та австралійська «Ecopunk!: Speculative Tales of Radical Futures». Утім, The Conversation пише, що сучасні літературні твори в жанрі соларпанку рідко знаходять крупних видавців, тому автори обирають самвидав або Kickstarter. Наприклад, коштом ентузіастів вдалося перекласти з португальської на англійську одну з улюблених соларпанк-антологій Флінна — «Solarpunk: Histórias ecológicas e fantásticas em um mundo sustentável» (Solarpunk: Ecological and Fantastic Stories in a Sustainable World).

Стосовно соларпанку в кіно — Флінн рекомендував звертати увагу на мультфільми Хаяо Міядзакі. Зокрема, село у «Принцесі Мононоке» в розпалі індустріалізації вчиться співіснувати з природою, а місто в «Небесному замку Лапута» потопає у висячих садах і заростях, що в цілому нагадує сучасне міське садівництво. Флінн також радив звернути увагу на художній фільм «Земля майбутнього: світ за межами», в якому є і конфлікт жителів із неекологічним режимом на планеті, і естетика футуристичних міст із відновлюваними джерелами енергії.

Соларпанкове ком’юніті зараховує до жанру також художній фільм 2018 року «Чорна пантера», головний конфлікт якого схожий на описані раніше — він будується довкола необхідності утопічного раю (Ваканда) ділитися своїми ресурсами й екологічно дружніми технологіями з іншим світом.

Соларпанк не оминув і відеоігри. Наприклад, у Sonic the Hedgehog головний герой знищує роботів-генераторів, щоб уникнути Поганого Майбутнього та врятувати довкілля, а наприкінці подорожі запускає альтернативну лінію, за якою світ починає жити в гармонії з технологіями. У грі Pokemon Всесвіт балансує між масштабною недоторканою природою та легкою промисловістю «зеленої» енергетики, а найпопулярнішим транспортом є найбільш екологічний — велосипед.

Урбаністичні ідеї соларпанку чітко виражені у сталому місті в Дубаї, яке так і називається — The Sustainable City. Це 46 гектарів покритої сонячними панелями житлової забудови з усією необхідною інфраструктурою. Резиденти The Sustainable City отримують субсидії на створення власного електространспорту, їздять на електрокарах або конях, вирощують рослинну їжу на місцевій урбан-фермі і можуть відвідувати мистецько-терапевтичний квартал Sanad. Про те, наскільки автономне житло в комплексі, згадок немає. Його вартість стартує від мільйона доларів.

Хто робить соларпанк в Україні?

Чи не найяскравішим «інноваційним інакомислителем» України зарекомендував себе перформер, винахідник філософії «Фрипулья» та монументаліст Федір Тетянич. У 1970–80-х роках Тетянич виготовляв мобільне екологічне житло — Біотехносфери, призначене для порятунку людини від техногенної катастрофи.

За словами сина та дослідника його творчості БогданаЛюбомира ТетяничаБублика, в основу батькової філософії лягли «нескінченність і жива єдність». «Твоє Я і навколишній світ є неподільними, продовженням одного цілого, — каже Тетянич–Бублик. — Батько нерідко називав свою діяльність роботою для суспільства, а у своїх маніфестах часто застерігав людей і навертав їх до справді етичного ставлення, критикуючи етичні системи сучасності».

«Флоре, фауне и человеку
Не избежать беды
Там, где от них
Охрана окружающей среды», — писав Тетянич у своєму вірші-маніфесті.

Тому і для будівництва Біотехносфери він закликав використовувати сміття та вживані матеріали. «Біотехносфера складалася з 72 деталей, які поділялися на три типи: трикутник, меншу трапецію, більшу трапецію. Частини мали точні розміри та складалися таким чином, щоби внутрішній діаметр сфери дорівнював 240 сантиметрів. Як окремі частини модулі могли мати безліч модифікацій: бути шлюзом чи ілюмінатором, обладнуватись вбудованими пристроями. Верхні, наприклад, оптимально було облаштовувати сонячними панелями. Вони також могли складатися у персональний транспорт — автомобіль, човен або навіть літаючий транспорт. Цілі серії [сфер] могли переміщуватися на рухомих платформах або на власних колесах, ногах тощо».

зображення біотехносфери у місті Попасна

Тетянич–Бублик розповідає, що батько розробляв і концепції біотехносферного девелопменту: «На певній місцевості вони поєднувались одна з одною через ілюмінатори «людопроводами», тобто шлюзами циліндричної форми, які слугували основою інфраструктури».

зображення біотехносфери з людопроводами

У 1980-х Федір Тетянич зробив три Біотехносфери на замовлення СРСР: однією оздобили депо в Луганській області, іншою — готель «Росія» у Смоленську, а третю встановили на автобусній зупинці в Київській області. Однак сьогодні доля творінь Тетянича точно невідома — пишуть, що їх усі знищили.

зображення біотехносферної платформи в полі

Нещодавно український соларпанк заявив про себе і у прозі. У 2019 році видавництво «Рідна мова» випустило 500 екземплярів утопічного роману Саші Камінської «Error». За сюжетом, психотерапевт-невдаха із Землі знайомиться із представницею позаземної культури Септум, яка почала піклуватися про довкілля та здоров’я цивілізації, переживши глобальну катастрофу. «Головний герой намагається вижити на ідеальній планеті з позиції звичайної людини, мало зацікавленої в розвитку, самопізнанні та інших нудних «проблемах першого світу», — розповідає авторка про зображені в романі конфлікти.

Мети створити саме соларпанковий твір у Камінської не було — назву жанру вона дізналася вже після завершення роботи над романом. «Моя книга не масова, це не бойовик і не комікси, вона про більш комплексні речі, над якими довелося би думати, — каже письменниця. — Я писала її для себе».

Перед тим як усе ж знайти видавництво, готове до соларпанку, Камінська отримала більше двадцяти відмов. Уже готове продовження, яке перевидадуть разом із першою частиною, бо випускати один соларпанковий роман у підлітковій серії виявилося не найкращим рішенням для видавця.

Нішевість утопічних жанрів, на думку літературного критика та письменника-фантаста Володимира Арєнєва, зумовлена тим, що на їхньому тлі нецікаво будувати драматургію. «Враховуючи, що соларпанк як більш-менш сформований рух і на Заході виник не так давно, не дивно, що у нас про нього взагалі мало хто знає. В Україні зараз узагалі вкрай мало наукової фантастики як такої», — каже критик.

Текст: Ріта Дудіна