Перший матеріал із серії про український фемінізм — інтерв’ю із продюсеркою Радіо Культура, координаторкою з гендерних питань кампанії проти сексизму в медіа та політиці «Повага» Іриною Славінською. Поговорили про те, які зміни відбулися в медійному просторі за останні роки, яку роль відіграли події Революції Гідності у розвитку фемінізму та репрезентації жінки у ЗМІ, як «Повага» допомагає журналістам дотримуватися стандартів і реагувати на нерівність.

Про трансформації медійного простору за останні роки

— Я не рефлексувала про зміни у роботі ЗМІ від Дня незалежності України і до сьогодні, оскільки за збігом обставин стежу за цим полем лише з 2006 року. Проте за ці 14 років моєї професійної діяльності зміни разючі. Якщо сказати грубо, то це шлях від «соромно бути жінкою» до усвідомлення існування жіночих голосів і важливості жіночих досвідів.

На сторінках медіа звучать голоси феміністок — не тільки науковиць, але й фахівчинь інших галузей. У першу декаду двохтисячних важко було уявити широку дискусію про рівність прав жінок і чоловіків із політикинями, бізнес-вумен, журналістками, освітянками, військовими. Сьогодні ж важко уявити галузь українського життя, де не було би феміністок чи місця для розмови про більш справедливий світ для жінок і чоловіків.

Факторів, які вплинули на зміни в медійному просторі, є дуже багато, тому я зупинюся на тому, що пов’язаний із моєю роботою. З 2015 року маю честь бути частиною команди кампанії проти сексизму в медіа та політиці «Повага». Ми починали в точці, коли треба було ще знайти медійників і медійниць для розмови про репрезентацію та роботу жінок у медіа. Вийшло так, що колег про це просто ніхто раніше не питав. А ми спитали!

Думаю, так було створено додатковий простір для відвертої розмови. Вкупі з розвитком окремих медіа у бік кращого дотримання стандартів це дало чудові результати. Сьогодні в багатьох редакціях системно відбуваються важливі зміни – і в контенті, і в організації праці, як то пропозиція рівних зарплат, дружнє до родини робоче середовище тощо. Важливим флагманом у цих змінах має бути робота великих медіа з нетоксичними власниками, як то діяльність Суспільного та інших незалежних ЗМІ.

Аудиторія також трансформувалася. Важко говорити про це конкретно, оскільки великих досліджень саме реакцій аудиторії я не бачила. Але навесні 2019 року на запитання «Хто, на вашу думку, більшою мірою залучений/повинен бути залучений до політичного життя — чоловіки чи жінки» 62% респондентів/ок відповіли, що хочуть бачити більш збалансоване представництво жінок і чоловіків у політиці, на відміну від поточної ситуації. Такими були результати загальнонаціонального опитування Національного Демократичного Інституту, яке пройшло у травні 2019 року після другого туру президентських виборів. Упевнена, що це яскраво свідчить про те, що аудиторія не просто готова, а прагне більш справедливої репрезентації та представленості жінок і чоловіків – як у політиці, так і в медіа.

Сьогодні ми ще далекі від такої справедливості. Наприклад, дослідження Інституту масової інформації про представленість жінок у регіональних медіа  та в онлайн-медіа свідчать, що жінки в ролі експерток і героїнь новин присутні аж ніяк не в 50% випадків, хоча жінки і становлять половину населення України.

Від редакції: Згідно із даними за грудень 2019 року, жінки-героїні у журналістських матеріалах зустрічаються лише у 26%, тоді як чоловіки — у 74%. Кількість експерток скоротилася з 24% (лютий 2019) до 15%. Політикині згадувалися лише у 10,4% матеріалів. У регіональних ЗМІ жінки-експертки зустрічаються не більше ніж у 28% від загальної кількості. А у стрічці новин не більше 29% згадок про жінок.

Як написано в гаслі наших колег із однойменного сайту, жінки — це 50% успіху України. Саме тому справедливо було би створювати умови, в яких жіночі та чоловічі голоси звучатимуть однаково гучно. Про це нещодавно написав Вадим Карп’як у своїй колонці для «Поваги» із поясненнями, чому жінок-експерток можна рідше зустріти в медіа, зазначивши, що ця проблема не лише пострадянська.

Про вплив революції та війни на зображення жінки в медіа

— Я впевнена, що 2014 рік став переломним. Саме на Євромайдані жінки-учасниці чітко артикулювали гасло «Половина Майдану». І саме там почалася дискусія з метою проблематизувати «звичні» образи героїв. Наприклад, прийшло усвідомлення, що на Майдані зібралися і герої, і героїні, усі вони відважно виконували свої обов’язки і внесли свою частку. Для мене важливо, що саме після Революції Гідності до парламенту було обрано більше жінок, ніж було раніше,  в наступному скликанні їх також додалося. Це вплинуло і на роботу медіа — сьогодні вже частіше, хоча й досі недостатньо, можна почути політикинь. Не всім журналістам і редакторам ці зміни даються легко, тому досі можна зустріти сексистські висловлювання чи навіть атаки на жінок у політиці.

Від редакції: Конкретним прикладом може слугувати ситуація, яка трапилася із одеською депутаткою Лілією Леонідовою 8 серпня 2017 року. Тоді на центральних вулицях міста були вивішені плакати із написом «Леонідова Лілія Василівна: відпочинок депутата». Також 24 червня 2017 року її побили невідомі особи з гаслом «Не лізь у своє діло». Цю ситуацію депутатка пов’язує із продажем одеської землі лише за аукціоном. Із сексизмом та ж депутатка стикається і в робочий час. Це може бути спричинене тим, що образ жінки в політиці суперечить звичним уявленням про її роль у суспільстві.

Також є проблема з повагою до жінок у медіа, що проявляється навіть на рівні звертання, як це було під час пресконференції Зеленського. Вислови типу «Діаночко, давайте не забирати так багато часу» і зневажливий тон у розмові з професіоналкою — це теж прояв сексизму. Саме тому «Повага» багато працює з цією темою, аби досягнути нульової толерантності у ЗМІ до сексизму.

Початок російської агресії та розвиток українського війська у воєнних умовах створили простір для обговорення нової в незалежній Україні теми — роль жінок на війні. Виник рух «Невидимий батальйон», почали говорити про дискримінацію жінок на фронті, зокрема недоступність бойових посад, яку тепер уже подолано. Медіа також почали створювати матеріали про жінок на фронті, військовослужбовиць. Тут теж виникають проблеми з сексизмом, але ми з командою кампанії «Повага» допомагаємо медіа більш відповідально працювати з цією темою зокрема та загалом зі стереотипами щодо «нежіночих» професій.

Про сексистський контент у медіа

— Велику роль тут грає обізнаність редакцій, навички гендерно чутливої журналістики. Важливою є і гендерна чутливість топ-менеджменту, і щоденна робота працівників нижчих ланок. Я впевнена, що формальні та неформальні лідери кожної команди можуть багато змінити в щоденній практиці своєї редакції. Ми часто жартуємо, що гендерна чутливість у редакції поширюється, ніби вірус. Саме тому «Повага» важливою складовою своєї роботи вважає проведення тренінгів для студентів і студенток факультетів журналістики та для журналістів і журналісток.

Також ми публікуємо реакції на сексистські публікації в медіа — для нас принципово не тільки вказати на помилку, але й показати, які існують шляхи для виправлення та зміни ситуації.

Кампанія «Повага» багато уваги приділила історії про загибель на українській антарктичній станції «Академік Вернадський» одного із учасників 25-ї експедиції — кухаря Василя Омеляновича. Ми провели розмову про те, які проблеми та чому виникли з висвітленням цього трагічного випадку. Для мене дуже важливим у цій ситуації став той факт, що тільки два національних медіа обрали такий сумнівний ракурс для того, аби розповісти історію про загибель полярника. А також готовність регулятора говорити та стежити за коректним висвітленням таких чутливих тем: Нацрада зустрінеться із представниками тих медіа, які висвітлили подію з порушенням журналістських стандартів.

На мою думку, глядачі та глядачки дуже добре помічають подібний контент, бо він застарілий і не відповідає сучасним цінностям. Коли по всьому світу в рамках руху #metoo топові голлівудські акторки та інші жінки й чоловіки говорять про пережите насильство, коли в Україні виникає рух #янебоюсьсказати, коли підприємства світу переглядають свої корпоративні практики та роблять їх більш справедливими… На цьому тлі сексизм у медіа дуже контрастує, це позавчорашній день. Впевнена, аудиторія не хоче і не буде таке споживати.

Щоби правильно та чітко висвітлювати події у ЗМІ, потрібно дотримуватися стандартів. А от із довірою аудиторії історія довша та складніша. Наприклад, Радіо Культура — це команда дуже якісних фахівців, кожна і кожен із яких є знавцями своєї справи. Гуру радіодрами, класичної музики, аудіокнижок, глибоких розмов — усі працюють у нас. Ми вже 17 років даємо всій країні унікальний контент, якого не існує в жодному іншому медіа.

Крім суто мистецької тематики, нашій команді цікаві новини та суспільні тренди. Деякі ракурси погляду можемо запропонувати тільки ми — знаковим тут для мене став проєкт «Невже культура не на часі?», в якому ми під час президентської та парламентської кампаній аналізували передвиборчі обіцянки кандидатів стосовно культури. Такого більше ніхто не зробив. Звичайно, нам довіряють.

Запорукою довіри до кампанії проти сексизму «Повага», частиною якої є сайт,  є наша ретельна робота — ми пропонуємо фахові новини, аналітику, інтерв’ю… Є місце і для оперативного інформування, і для вдумливого  аналізу, і для створення єдиного в своєму роді майданчика для розмови про подолання сексизму в медіа та політиці.

Про особливості роботи Українського радіо

— Я працюю продюсеркою Радіо Культура, продовжую бути ведучою авторської програми «Права людини понад усе». Вона має просвітницький характер, спрямована на якісніше інформування широкої аудиторії Українського радіо про права людини та можливість їхнього захисту. Кожен ефір я намагаюся робити максимально конкретним, запрошую і правозахисників/правозахисниць, і людей, які готові поділитися своїми особистими історіями. Тому тут звучать голоси тих, кого зазвичай не чути в інших медіа.

Звичайно, в цьому контексті обговорюємо теми гендерної рівності, прав ЛГБТ, й ейджизм — дискримінацію за ознакою віку, захист від свавілля правоохоронних органів, права затриманих, ситуація в пенітенціарній службі, трудові права тощо.

Аудиторія на такі предметні ефіри завжди реагує бурхливо. Не дивно, адже люди хочуть впізнавати себе та свій досвід у кожному ефірі. Емоції бувають різними —  хтось відчуває сильну емпатію, хтось рішуче з чимось не погоджується. Але нас єднає одне — не може бути різних точок зору чи компромісів щодо прав людини. Кожна особа в Україні має бути захищена — як це і визначено в Конституції та інших законах і кодексах. Це фундаментальна цінність.

Бесідувала Лілія Галка