Зазвичай цифра 8 написана на дверях ззовні, щоби люди орієнтувалися в номерах квартир і могли потрапити туди, куди планували. Правила планування багатоквартирних будинків також пропонують розташовувати номер будівлі на її зовнішній стіні, там само й назву вулиці. Таким чином — вулицями, індексами маркуються координати профанного простору, оговорені та зрозумілі. Але уявіть, що цифра 8 розташована на дверях зсередини, і, виходячи з дому, ви потрапляєте у відповідну серію 3-го сезону «Твін Пікс». Як поводитися в місті, де не діють звичайні правила, а локації відрізняються не номерами будинків, а чимось іншим? Головне — не хвилюватися: в сакральному просторі теж є певні орієнтири.

Особливості сакральної географії

Сакральне — це формат існування або сприйняття простору, який кардинально відрізняється від буденного. Повсякденний простір ми звикли сприймати в кількісному форматі — з огляду на географічні координати, номери будинків, поштові індекси. Іноді вулиці мають певні якісні відмінності через їхні назви, але часто буває так, що вони називаються просто за номерами, як у Нью-Йорку або колись у Юзівці (перша назва Донецька, — Ред.). Кожна локація — навіть McDonalds — у профанному просторі є унікальною, може займати лише одне місце.

На відміну від цього, об’єкти сакральної географії відрізняються один від одного не розташуванням, а змістовим наповненням і цінністю в межах того чи іншого світогляду. Як в іконописі найважливіший об’єкт виноситься на перший план і збільшується в розмірах, так і на сакральній карті міста є локуси більш і менш важливі, і це не обов’язково церкви чи мечеті. Найбільш визначними та привабливими є, безумовно, локації, де здійснюється ритуал, але щоби потрапити до них, треба увійти в місто з точки зору сакральної карти.

Місцями входу є екстремальні точки, межові об’єкти, блокпости на кордоні з потойбічним, як будиночок Баби-Яги на кордоні з лісом. Ви можете увійти в ліс як профанний об’єкт повз цей будиночок, але в ліс як містеріальний простір — лише через нього.

Відповідно, першим і найзрозумілішим об’єктом сакральної географії є брама, місце початку й кінця дороги, місце сплати данини та перевірки документів. Тому, з точки зору сакральної географії, важливо освятити це місце, захистити. Наприклад, потрапляючи до середньовічного Києва через Золоті Ворота, людина спочатку проходила під церквою, яка була над ними, і одразу ж потрапляла на вулицю, по два боки якої були розташовані Ірининська та Георгіївська церкви, а прямо — Софійський собор. Брама в домодерному суспільстві часто мала ознаки входу в сакральний простір, упорядкований космос міста із зовнішнього неупорядкованого та непрогнозованого світу. В римській релігії брамами опікувався навіть спеціальний бог — Янус.
Окрім брами, є й інші об’єкти екстремального перепаду якісних характеристик простору, які можуть слугувати точками входу в сакральну карту. По-перше, це точки перетину між життям і смертю, якими є цвинтарі. Про сакральність народження та смерті пише у своїй статті Марина Препотенська, хоча можна додати, що з точки зору сакральної географії тафальний простір (місця поховань) є важливішим. Адже спеціального місця для народження традиційна культура часто не знає: перехід з небуття в буття через народження відбувався вдома чи в господарських приміщеннях (наприклад, у лазні). Тоді як місце переходу з буття до небуття через смерть є окремим локусом зі своїми якісними координатами та правилами маркування.

Читати ще: Релігійні топоніми у маршрутах міського транспорту

Також точкою входу до сакрального простору може слугувати межа освоєного простору міста й дикого простору природи. Етнографічні матеріали з різних культур свідчать про те, що ритуали ініціації та інші екстремально важливі події відбувалися за межами житлових зон, у дикій природі, яка також символізує в сакральному просторі хаос, невизначеність, а тому є забороненою для входу без спеціальних ритуальних дій або молитовних формул.

Межовим об’єктом є точки зіткнення стихій (берег річки чи моря), джерела, криниці, перехрестя. Безпечний вхід до таких просторів може маркуватися якимось сакральним об’єктом — каплицею, жертовником, хрестом тощо. Відповідно, екстремальний статус, а отже важливе місце на сакральній карті мають також пагорби (найвище місце) й печери (найнижче місце). Тоді як різкий перепад висоти на карті має перехідний, а отже небезпечний статус, і теж потребує фіксації, маркування у вигляді сакральних споруд згори та внизу такого переходу.

Пагорби та печери навантажені ще додатковим значенням — перші найчастіше є місцями відправлення офіційного державного культу, тоді як другі є місцем містеріальних культів, аскетичних практик тощо. Повертаючись до прикладу Києва, можна звернути увагу на розташування Михайлівського золотоверхого монастиря, Десятинної церкви чи пантеону Володимира, а також Києво-Печерської лаври. Так чи інакше, висота має значення.

Ритуал — злиття часу та простору

Як ми вже зазначали, об’єкти сакрального простору відрізняються не географічними координатами; найвищу цінність мають об’єкти, найближчі до смислового центру, axis mundi. Центр є ключовим поняттям сакральної географії. Дуже важливо — центр є не початком координат, а точкою найбільшої ваги для світогляду, який репрезентує сакральна карта.

Через якісний, а не кількісний характер центр може існувати в будь-якому місці на профанній карті міста, і навіть у кількох локаціях профанної географії водночас. У свою чергу сакральні локуси на однаковій відстані від центральної точки є фактично одним і тим самим місцем, навіть якщо вони відповідають кільком локаціям профанної карти.

 

Прояснюючи це на прикладі християнської сакральної географії, можна звернути увагу на те, що різні церкви в різних містах можуть бути присвячені одній і тій самій події чи особі. Ще точніше сказати, що кожен вівтар, де відбувається таїнство євхаристії, максимально наближається до центрального об’єкту — тіла Христова — і є місцем прориву в трансцендентне. Таким чином, кожен вівтар під час літургії стає центральною точкою християнського простору, теменосом, де проявляється божественна реальність.

Ритуал як сакрально значуща подія актуалізує водночас центральну точку сакрального простору та сакрального часу. За словами Михайла Бахтіна й Арона Гуревича, ритуал створює хронотоп і демонструє часовий вимір сакральної карти. Тому для його організації може бути потрібний не лише відповідний об’єкт на сакральній карті, а й відповідний час у сакральному календарі, де періоди так само відрізняються не кількісно, а залежно від ключової події циклу (Новий Рік, Великдень тощо).

Вам буде цікаво: Сакральна географія Нової Атлантиди

Більше того, за певних умов ритуал може актуалізувати в сакральному просторі локацію, яка в секулярному просторі знаходиться в іншому місці. Це може проілюструвати архітектурний комплекс «Український Єрусалим» у Зарваниці, який імітує найважливіші об’єкти сакральної географії Єрусалима, а в копію Гроба Господнього навіть вмонтований камінь із оригінальної єрусалимської споруди.

Під час освячення комплексу Глава УГКЦ Святослав охарактеризував його наступним чином:

«Ми сьогодні урочисто прикликали благодать Святого Духа для того, щоб освятити місце, яке є копією града Єрусалима, — місце, яке наш народ уже назвав Українським Єрусалимом. Немає в Україні кращого місця, де вперше в історії нашої землі споруджений Український Єрусалим,  ніж у Зарваниці. Це місце, яке сам Господь через свою Непорочну Матір обрав як місце зустрічі з українським народом».

На «Український Єрусалим» накладається те ж маркування, яке стосується Єрусалиму Ізраїльського, туди здійснюється паломництво, місце отримує статус Святої Землі.

Відповідно, паломництво як ритуал (не плутати з релігійним туризмом як секуляризованою практикою) передбачає не переміщення профанною картою, а актуалізацію сакрального простору. За певних умов під час цієї подорожі можна навіть нікуди не переміщуватися у профанному просторі. І така специфіка сакральної географії може стати у пригоді під час карантинних заходів, від яких, як показала новітня практика, ніхто не застрахований, включно з Єрусалимом, Римом і Меккою.

Читати далі: просторовий погляд на політеїзм

Текст: Руслан Халіков