Місце як віддзеркалення соціології, історії, антропології, історії культури — головний об’єкт ленд-арту. І хоча звучить це досить новочасно, взаємодія з територією, місцем, точкою через мистецтво була відома з найдавніших часів. А у чому нині полягає феномен творчої дії у довкіллі? Про що мовлять мистецькі дії просто неба? Які межі втручання людини у простір і які місця для цього надаються найкраще? Про це поговоримо з Олександром Никитюком — митцем із Вінниці.

Художник працює із різними мистецькими практиками, проте головною серед них називає ленд-арт. Олександр Никитюк засновник і голова правління ГО «Лабораторія актуальної творчості», засновник і куратор міжнародного зимового ленд-арт фестивалю «Міфогенез» у Вінницькій області. Брав участь багатьох подіях, пов’язаних із ленд-артом, як ось фестиваль «Весняний вітер» у Києві, симпозіум ленд-арту «Простір покордоння» в селі Могриця на Сумщині, фестиваль «Хортиця» в Запоріжжі, «Фортмісія» на Львівщині. Подібні проєкти втілив у Польщі та Литві, у Південній Африці здійснив серію персональних експериментів.

— Доброго дня, пане Олександре. Поняття ленд-арту досить широке, проте його головні складові відомі — місце та мистецька дія. Розкажіть про своє розуміння цього виду мистецтва.

— Українською його називають мистецтвом довкілля. Ленд-арт — унікальна можливість творчого пошуку та надбання мистецького досвіду в діалозі з природними та природно-історичними територіями, бо дає митцю повну свободу вираження. Матеріалами та інструментами можуть бути фізичні стани матерії, погодне та сезонне різноманіття, природний або історично створений ландшафтний малюнок і навіть день чи ніч.

У процесі створення об’єктів ленд-арту багато непередбачуваного, відкривається багато нового та невідомого, що змушує до імпровізації, тому нерідко локації ленд-арту перетворюються на території творчого експерименту.

Мистецтво довкілля не має чітких кордонів, воно легко перетинається та взаємодіє з іншими напрямами сучасного мистецтва, як скульптура, інсталяція, художня фотографія, відеоарт, перформанс, акціонізм тощо.

Для мене мистецтво довкілля є напрямком, із яким я ідентифікую та ототожнюю себе як художник, хоча часто працюю і в інших жанрах.

Артерія пам`яті, с. Поповичі, Львівська обл., фестиваль ФОРТМІСІЯ,

синтез перформансу й енвайронмент арту. 2009 р. 

— Якось ви сказали: «Феномен творчої дії у довкіллі існував завжди, з того самого часу як homo habilis став homo sapiens. Як вважаєте, у чому причина цього потягу до творчої дії у просторі?

— Вважають, що ленд-арт заснували у 60-х роках минулого століття Денис Оппенгейм, Річард Лонг, Роберт Смітсон, Мішель Гейзер та інші. Проте, якщо поглянемо в глибину історії цивілізації, то помітимо, що вже на зовсім ранніх етапах еволюції людина маркувала свої території знаками, що несли певні сенси. Яскравим прикладом і доказом є залишки відбитків рук на різних поверхнях, а також багато подібних знахідок у місцях стоянок первісних людей.

Причина такого втручання, на мій погляд, пов’язана з розвитком інтелекту, як ознаки цивілізованості, потреби висловитись, передати інформацію нащадкам через візуальний образ. Також творчі дії були спробою узгодити середовища життя з уявою про світ — усе це підштовхнуло до появи первинної естетики, яка використовувала лише природний матеріал, а місцем такої дії, звісно, було лише довкілля.

— Ви історик, і багато ваших проєктів апелюють до минулого. Як ви бачите зв’язок історія-місце?

— Коли ленд-арт-митець працює з природно-історичним середовищем, насиченим власною історією та міфологією, він виконує роботу археолога, але не археолога-професіонала, чи нелегального «чорного» археолога, яких цікавлять тільки матеріальні історичні джерела — він виконує завдання археолога духу епох, завдання шукача духовних і сенсових скарбів.

Загадкове, с. Могриця, Сумська обл., Симпозіум. Простір покордоння. 2010 р. 

— Чимало ваших робіт пов’язані з Немирівським городищем. Що особливого у цьому місці?

— Коли я вперше потрапив на територію городища, зрозумів, що це місце унікальне для взаємодії митця та середовища.

Його історичний контекст вражає — це коло валів, які скіфи створили власноруч, а потім ці форми доопрацювали стихії та час. Городище має вигляд масштабного ленд-арт-проєкту — досить поставити акцент, і виникає новий сенс концептуального меседжу, виникає надновий міф. Коли поглянемо городище з висоти пташиного льоту, побачимо чітке контурне зображення ноги у давньому взутті, ніби спеціально створене. З самого початку діяльності на його території я та інші митці намагались створювати проєкти для зйомки з літака, «кукурузника», потім з метеозондів, пізніше з дронів.

Сучасна історія Криму, Крим, Тарханкут. 2009 р.

— Говорячи про фестиваль «Міфогенез» ви сказали, що «Головна концепція проєкту — визначення створення, продукування новітнього міфу Результатом є виникнення дискурсивного поля між глядачем і створеним художниками новим міфологічним простором». Розкажіть про міф ленд-арту.

— Міфи — це часто реальні історії про героїчні вчинки та героїчні особистості, які дійшли до нас крізь нашарування часу в зміненому вигляді, тож можна провести аналогію з сучасністю та створенням сучасного міфу.

Художники в зимовому проєкті «Міфогенез» перетворюються на героїв сучасного живого міфу, що вийшли з зони комфорту міських просторів, теплих квартир, теплих майстерень в суворий зимовий історично-природний простір й в суворих умовах творять мистецтво довкілля. Звісно, герої міфогенезу продукують нові ідеї (міфи) та намагаються донести їх глядачеві.

Цього року в час локдауну ми із співкураторкою проєкту Наталією Лісовою вирішили не зупинятись й провели «Міфогенез» в онлайн-форматі. Закликали художників протягом лютого створювати твори мистецтва довкілля там, де вони перебувають, й надсилати результати. Електронний каталог проєктів виклали у вільний доступ у фейсбуці.

Острів, Литва, ботанічний сад університету Вільнюса. 2018 р.

— Який простір найбільше надається до взаємодії? Приміром, чи є самодостатні місця, де дія нереальна чи непотрібна?

— Є території, готові для творчої взаємодії з митцями; території, які потребують актуалізації, або можуть стати цікавим художнім тлом до привнесених змін. Найчастіше митці ленд-арту використовують саме такі простори. Проте є території, які не те що не потребують втручання, а навпаки — будь-яке втручання руйнує їхню цінність через шкідливий вплив на важливий контекст їхнього існування або естетичну природну доцільність. Я не уявляю, на приклад, як можливо створювати ленд-арт у Долині нарцисів в Закарпатті, або Столовій горі в Кейптауні, тобто місцях, що вже є самодостатніми.

— Яка міра втручання у простір?

— Художники мистецтва довкілля намагаються мінімально, дуже обережно втручатись в природне середовище, максимально використовуючи природний, нешкідливий матеріал, найчастіше застосовуючи, знайдений на локації проєкту.

 У живописців є легенда, як молодий митець показав твір досвідченому художнику й попросив допомогти, тоді маестро взяв палітру з фарбами, пензлик й поставив декілька мазків-акцентів — від чого картина засяяла та заграла неймовірним живописним співзвуччям, дивуючи досконалістю. В мистецтві довкілля принцип акцентів теж головний.

— Як простір реагує на втручання?

 — Найчастіше природне середовище розчиняє в собі твори ленд-арту, вони зникають іноді навіть під час творення, але залишаються на світлинах або відеодокументах. Крім того, давно існують галереї та музеї ленд-арту у вигляді парків. Для цього митці створюють стаціонарні об`єкти на основі власних досліджень та досвіду.

— Ленд-арт нагадує магію увагою до дії, ефемерністю та водночас конкретикою складника, а найбільше тим, що предмети часто набувають сакрального значення, так мені здається. Але розкажіть про роль дії у ленд-арті, тим більше його часто сполучають із перформансом?

— Часто, на перший погляд, проєкти ленд-арту нагадують практики шаманізму, проте це тільки зовнішня схожість, внутрішній контекст, енергетика та завдання пов’язані лише з практиками візуального мистецтва, творчого пошуку й експерименту. Іноді митці торкаються і сакральних тем, але тільки концептуально. В мене, наприклад, є ряд проєктів, присвячених алхімії «Філософське каміння», де я порівнюю мистецький процес із алхімічним перетворенням через зміну цінності матерії в залежності від зміни контексту її представлення.

Створення об’єкту ленд-арту схоже на перформанс. Уже з середини 70-х років перформативні практики зайшли на територію ленд-арту й синтезуються з ним у різних можливих і неможливих ситуаціях. Найяскравіша представниця такого поєднання — американка Ана Мендьєта, а саме її серія «Силуети». В Україні з перформансом працюють та активно інтегрують його в ленд-артові проєкти Влодко Кауфман, Антон Саєнко, Наталія Лісова, Костянтин Зоркін.

TERRA INCOGNITA, с. Поповичи, Львівська обл., фестиваль ФОРТМІСІЯ. 2010 р.

— І наостанок. Як вважаєте, чи може бути ленд-арт ресурсом, котрий поглиблює зв’язок людини з природою (глобально) та своєю тілесністю (зокрема) у ці плинні часи диджиталізації та фізичного відчуження?

— Проєкти ленд-арту бувають групові, проте найчастіше це найбільш аскетична мистецька практика, де важливий особистий внутрішній та зовнішній контакт з територією. Особистий контакт із природним середовищем для людини важливий в будь-які часи й за будь-яких умов, а практика ленд-арту є одним із найкращих засобів для цього.

Спілкувалася Анна Золотнюк