Харківська школа архітектури в межах своєї публічної програми організувала серію онлайн-подій під загальною темою «Плани на завтра». Під час однієї з них координаторка освітніх програм ХША Євгенія Дулько (Харків, Україна) та міська планувальниця і тьюторка школи Надія Ніліна (Нью-Йорк, США) говорили про вплив міського способу життя на розповсюдження коронавірусу й можливі зміни у міському просторі після пандемії. Пропонуємо основні тези дискусії.


Як Нью-Йорк «хворіє» на коронавірус

Нам дуже легко розмірковувати, перебуваючи у відносній безпеці самоізоляції, але не треба забувати, що не усі мають такі привілеї. Величезний прошарок наших співгромадян, які забезпечують життєдіяльність міста і держави, не може перейти на віддалений режим роботи. Працівники сфер транспорту, охорони здоров’я, безпеки, торгівлі щодня ризикують своїм здоров’ям, вирушаючи на роботу і додатково кілька годин перебуваючи у транспорті. Це актуально не тільки у США, але і в Україні, де економічна нерівність є доволі виразною та чимало громадян вимушені працювати далеко від дому.

Ще у 2014 році Барак Обама попереджав американців, що і країна, і глобальна спільнота не готові до пандемій. Він закликав інвестувати в інфраструктуру, доки економіка більш-менш стабільна та є гроші на такі вкладення. Перш за все ішлося про інфраструктуру інформації, сервіси великих даних, які би дозволили швидко комунікувати й обмінюватися знаннями про лихо (чи то епідемію, чи то землетрус) між різними відомствами. І, звісно, про фізичну інфраструктуру — дороги, громадський транспорт, те, що допоможе забезпечувати місто усім необхідним. Тоді його не почули, і зараз зреагували дуже повільно, що і дозволило хворобі настільки розповсюдитися.

Компактність та висока щільність населення — це своєрідна цінність міста

Безумовно, Нью-Йорк — важлива в глобальному контексті точка, і сюди з’їжджаються люди з усього світу. Це дуже цікавий приклад співіснування людей із різними бекграундами. Але місто не може бути влаштоване так, щоби ніде не було натовпів. Компактність та висока щільність населення — це своєрідна цінність міста.

Читайте також: Як архітектори відповідають на виклики пандемії

Були спроби звільнити певну кількість вулиць від автомобілів, щоби створити відкриті простори для пішоходів. Але вони були не надто успішними, зокрема через недотримання соціальної дистанції. Збільшення кількості зелених зон та пішохідних просторів — хороша ідея з точки зору психічного здоров’я, адже нам необхідні спілкування та взаємодія на противагу замкненим маленьким просторам, у яких люди змушені перебувати. Але в густонаселеному місті дуже важко дотримуватися необхідної дистанції під час бігу, прогулянки чи поїздки на велосипеді. Треба більше поліцейських, щоби контролювати дотримання правил, а у правоохоронців зараз достатньо інших задач.
У такому великому місті як Нью-Йорк основний фактор впливу на здоров’я — це стрес, постійне явище у мегаполісі з інфраструктурою, що поступово руйнується. А як відомо, стрес знижує імунітет. Другий фактор — специфіка системи охорони здоров’я, через яку чимало людей не має страховки чи заощаджень, щоби оплатити медичне обслуговування. Із цим пов’язаний третій фактор — люди вимушені ходити на роботу із більшістю хвороб. Умови міського життя в Америці не дозволяють людині хворіти вдома і таким чином сприяють розповсюдженню вірусів. У Нью-Йорку ще до коронавірусу щозими циркулює багато інфекцій, які швидко розповсюджуються.  Це не новина, але цього разу відреагували дуже пізно, хоча ще у січні можна було передбачити такий розвиток подій.

Найбільший виклик, який підсилив коронавірус,соціальне розшарування

Інформування про розповсюдження вірусу також могло бути кращим. У Нью-Йорку проживає більше 40 мовних груп. Для багатьох містян англійська не є рідною, і вони не знають її на належному рівні. Бувають оголошення різними мовами, але чи завжди вони доходять до адресатів? Не у всіх є смартфони й інтернет, не у всі райони доходить повна та актуальна інформація.

Найбільший виклик, який підсилив коронавірус, — соціальне розшарування. У Нью-Йорку усе добре зі статистикою, тому можна переглянути певні дані та зробити деякі висновки і кореляції. Більше хворих у районах із вищими порівняно із загальноміськими показниками бідності та безробіття. Багато житла там потребує ремонту, заражене комахами (тарганами, наприклад), які можуть бути тригерами інших хвороб (дихальної системи, зокрема). Цікаво, що у бідних районах краще розвинена веломережа, але це не надто покращує ситуацію.

Утім, не завжди перераховані факти прямо пов’язані зі спалахами коронавірусу. Наприклад, можна помітити, що найвищий відсоток захворюваності та смертності серед іспаномовного населення. Так, мігранти часто не мають великого достатку та медичної страховки, але при цьому вони амбіційні, мають освіту та намагаються швидше працевлаштуватися.

На жаль, в Україні немає настільки детальних даних, і це дуже ускладнює прийняття рішень, які мали би засновуватися на цій інформації. Відсутність даних розв’язує руки політикам, створює сприятливі умови для стереотипів, дискримінації, маніпуляції та дисбалансу. Тому нам треба працювати над тим, щоб ці дані почали збирати, і на їхній основі можна було приймати виважені проєктні рішення.

Захист прав і дружба із сусідами

Пандемія увиразнила існуючі проблеми. Найближчим часом вони будуть лише поглиблюватися, перш за все через економічні труднощі. Зросте рівень бідності, безробіття та бездомності, у непростому становищі можуть опинитися етнічні меншини. Небезпечно і те, що влада багатьох країн відверто експлуатує коронавірусну кризу. І в цьому їм допомагають медіа, які створюють паніку, висвітлюють ситуацію однобічно, розв’язують руки політикам, які хочуть посилити контроль населення. Він буде повсюдний, усі ми опинимося під наглядом. Можуть бути прийняті нормативно-правові акти, які позбавлять громадян прав і свобод на тривалий період, і позбавитися цього законодавства потім буде украй важко.

Психічне здоров’я спільнот безпосередньо пов’язане із можливістю спілкуватися

Зараз соціальне дистанціювання важливе. Але, можливо, у майбутньому з ним доведеться боротися як із загрозою здоровому суспільству. Бо психічне здоров’я індивідуумів і спільнот безпосередньо пов’язане із можливістю спілкуватися, допомагати одне одному, висловлювати та обговорювати свої думки, робити спільні справи. Тож варто замислитися над тим, якими будуть простори для спільнот у майбутньому.

Сьогодні через обмеження пересування ми не можемо використовувати усе місто, хоча і у «мирний час» у цьому не було постійної потреби. Мікрорайон, у якому ми проживаємо, стає більшою цінністю. Імовірно, у майбутньому фокус зміститься саме на децентралізацію міста та на розвиток менших територіальних одиниць.

Вам буде цікаво: Коронавірус проти демократії

Є кілька популярних ідей, пов’язаних із поняттям компактного міста, про те, що усе необхідне має бути розміщене на відстані до 15-20 хвилин пішки. Цього легше досягти у побутовому плані, але не треба забувати, що значна частина населення проживає на дуже великій відстані від робочих місць. Державні гроші, які виділяються на інфраструктуру, варто розподіляти так, щоби забезпечити людей цією компактністю.

Відвернути кліматичну катастрофу

У багатьох країнах ігнорують глобальні зміни клімату, але для міських планувальників у найближчі роки це буде найголовнішим викликом. Спостерігається стагнація ідей: чимало рішень обмежуються технічними аспектами, а розмов про економічні та політичні фактори уникають. Ще один суперечливий момент — екологічна справедливість. У будь-якому місті є необхідність десь розмістити підприємства чи інші об’єкти, що забруднюють довкілля (сміттєпереробні заводи, наприклад). Деякі райони мають сформовані та згуртовані спільноти, які готові відстоювати свої інтереси. А у деяких громад менше сили та важелів впливу на загальноміську та державну політику, тож на їхній території більше подібних небезпечних об’єктів. Тож треба стежити за балансом у цьому плані.

Є серії рекомендацій щодо публічних просторів у контексті глобальних змін клімату. Наприклад, зони, де дощова вода зможе йти у землю, а не у каналізаційні стоки. Особливо актуально це там, де кількість дощів збільшується, а каналізація погано очищується перед зливом у водойми. Містобудівникам майбутнього слід проєктувати простори так, щоб там було місце не тільки для людини, а й для інших живих істот. Потрібні рішення на рівні дизайну, які дозволять скоротити споживання енергії, враховуючи особливості кліматичних зон.

Соціологи дискутують, як містяни реагуватимуть на заборони і від чого погодяться відмовитися з огляду на глобальні зміни клімату. У цьому плані показова реакція на обмеження пов’язані з коронавірусом. Хтось обурюється, а хтось бере на себе відповідальність залишатися вдома і дотримуватися правил. Але коронавірус не дістанеться усіх. А як відреагує суспільство на зміни, які зачеплять кожного? Наприклад, на пропозицію відмовитися від централізованого опалення чи частих поїздок на автомобілі? Ефективними такі загальні заборони чи обмеження будуть тоді, коли людина розумітиме, як конкретно її дії чи бездіяльність вплинуть на загальну ситуацію.

Ще одна загроза — ожиріння, спричинене малорухливістю та неправильним харчуванням (в Америці це можна назвати епідемією). Це про образ життя — людина не має часу та можливостей багато рухатися, не має розуміння, як правильно харчуватися. Бідніші прошарки населення багато працюють та живуть далеко від роботи, тому не мають часу на пробіжки та прогулянки. Вони не мають можливості платити за якісні продукти, натомість їдять набагато більше вуглеводів, щоб компенсувати витрати енергії та нестачу гормонів щастя. На цю ситуацію слід впливати комплексно — корегуванням форми міста, зміною політик, просвітницькою роботою.

Читайте ще: Коронавірус змушує переосмислити інфраструктуру для епохи біологічного ризику

Освіта має бути доступною не лише для еліт. Одна із причин інформаційного вакууму та засилля фейків — якраз низький рівень освіченості. Це проблема і з професійної точки зору, адже людям із бідніших верств населення доводиться докладати більше зусиль, щоби отримати гідну освіту і стати висококласним фахівцем.

Почати із себе, закінчити генеральним планом

Поняття міського планування достатньо широке. Основний напрям — визначення державної та міської політики щодо соціальних та екологічних питань, житла, громадського здоров’я і, врешті-решт, фізичного простору. Але лише невелика частина діяльності планувальників пов’язана із архітектурою та містобудуванням. У ситуації, що склалася, у цих фахівців є й інші завдання окрім дизайну вулиць та будинків.

Містопланувальники не повинні обслуговувати виключно інтереси еліт. Вони повинні нарощувати базу аргументів, спираючись на статистичні дані та наукові знання, набувати сучасних навичок, розширюючи спектр своїх можливостей. Тоді до них, можливо, почнуть дослухатися політики.

Цим фахівцям слід зосереджуватися на конкретних завданнях, вирішення яких відкладати небажано. Наприклад, у світі досі відсутня дієва концепція соціального житла, хоча були спроби пошуку рішення. Недоступність житла ставить цивілізацію під загрозу. Далі — непристосованість міст до потреб літніх людей і дітей. Завжди на порядку денному питання громадського здоров’я, рекреаційних просторів і зокрема зелених зон у містах, що стрімко розростаються.

Водночас кожна людина, необов’язково пов’язана із міським плануванням і розвитком, мусить мати громадянську позицію. Зараз це як ніколи важливо. Ми мусимо сфокусуватися на розвитку  власних районів і спільнот, уже не можна бути пасивними споживачами благ міського середовища. Навіть точкові дії, як то кілька висаджених дерев на своїй вулиці, матимуть велике значення.

Краще повернутися до мінімалізму і не купувати зайвих речей і продуктів

За можливості слід підтримувати локальний бізнес, складати ланцюжки поставок із максимально наближених до міста виробників продуктів і товарів. Чим менше ми будемо купувати на глобальному рівні, тим менше ми витрачатимемо зайвих коштів на транспортування і тим нижчим буде навантаження на довкілля. Взагалі, краще повернутися до мінімалізму і не купувати зайвих речей і продуктів, підживлюючи таким чином консьюмеризм. Пандемія вже змусила нас переглядати пріоритети на індивідуальному рівні, відмовлятися від переплат за речі не першої необхідності. Це ж стосуватиметься і способу життя в цілому — чи подобається нам наше житло і професія, чи готові ми витрачати кілька цінних годин на поїздки на роботу, потрібен автомобіль чи ні  тощо.

Далі: Ефективне управління спільнотами

Віддалена зайнятість після кризи може стати набагато популярнішою. Але з іншого боку, робота з дому може з часом негативно позначитися на нашому здоров’ї. Не всі з нас мають у своїх житлах ергономічні офісні меблі або хоча би окремий куток для роботи. У багатьох будинках немає відповідного освітлення та вентиляції. Працюючи з дому, людина може рухатися набагато менше, аніж у перегонах між автобусами, метро, та офісом. Плюс складні психологічні моменти — відсутність живого зв’язку із командою, наприклад.

Треба розуміти, що лише невеликий відсоток населення може дозволити собі не мати прив’язки до фізичного місця роботи. Але потреба налагодити діяльність в онлайн-форматі може стати поштовхом до розвитку технологій та до появи несподіваних креативних рішень у сферах, які до цього не допускали дистанціювання працівника.

Записала Дар’я Трапезнікова