Нещодавно у Києві завершився фестиваль Bouquet Kyiv Stage. Окрім виступів та вистав, важливою його частиною був дискусійний майданчик – «Бесіди під ясенем», які щодня відбувалися на подвір’ї Софії Київської. Ми побували на одній з таких бесід – з Марко Галаневичем, учасником гурту ДахаБраха – і, звісно, зробили запис і ділимося ним. 

Марко Галаневич сидить під ясенем. Люди навколо мружаться від надто яскравого сонця. «Ми хоч в тіні сидимо, а він – он, на самому сонці! Хоч би сонячний удар не схопив», — жінка використовує програму фестивалю, як віяло. «Та ти що! Це ж співак! Знаєш, які тяжкі умови часом бувають на концерті? Вони загартовані, як супергерої».  

Марко виглядає розслабленим і щасливим, поправляє кепку. Розмова починається. 

Марко Галаневич, «ДахаБраха»: «Завжди можна посадити ще одне дерево»

Про випадковості

Я дуже безсистемна людина, в мене не буває так, щоб вигадав якусь картинку в голові і йшов до неї з усіх сил. Я просто уважний до світу і до можливостей, який він пропонує. Якщо це цікаво – чому б не спробувати? 

Музикою я став займатися випадково – вчився собі на філолога, потрапив у театр Дах (випадково теж!), а там Влад Троїцький [організатор гурту – прим. ред.]. Він мене і познайомив з дівчатами [Ніною, Іриною та Оленою – учасницями гурту ДахаБраха – прим. ред.]. 

Схожа історія і з малюванням – випадково почав створювати якісь ілюстрації, малював в дорозі, між концертами. Музика, поїздки, тури – все це почало транслюватися у візуальні образи. Ще одна мова спілкування зі світом. Ні про що таке я й близько не думав у дитинстві.

Про вміння дивувати і дивуватись

Я не відкрию секрет, якщо скажу, що ми не захмарно-класні інструменталісти. Але в цьому є величезний ресурс – ми все робимо радше як діти, які досліджують світ: о, крутий новий інструмент, а як він звучить? Слухаємо. А якщо його ще потрусити? А якщо спробувати грати і стукати? І це так цікаво! Для мене це неймовірно важливий показник зросту, маркер внутрішньої еволюції – що все ще цікаво. 

Вам буде цікаво: Бизнес, тигр и искусство. Что творится в мире Ивана Вырыпаева

Марко Галаневич, «ДахаБраха»: «Завжди можна посадити ще одне дерево»

Не про гроші

Був період, коли театр переживав часи фінансових труднощів: грошей не було ні на що. Частина акторів пішла. Я не міг піти. Влад [Троїцький] вірив з такою силою – не те що в проект, чи в мене – в саме мистецтво, що одного цього було досить. Я приходив в театр і по-атомно відчував причетність до чогось більшого, важливішого, ніж я сам. Гроші – це було щось зі світу матеріального, а це був світ чистого мистецтва, творення нового. 

Про пошук свого місця

Я виростав в невеличкому селі в Херсонській області, і все, чого хотів – кудись вибратись, у велике місто. І коли я переїхав – то почав одразу все в себе вбирати: концерти, галереї, вистави. Така насиченість враженнями просто розривала перші два роки. З друзями ходили в класичні театри, для мене це було важливо – саме усвідомлення, що я так часто ходжу на вистави. Тому, коли потрапив в «Дах» – все змінилося. Я побачив, що може бути інакше – живі люди, теми, які хвилюють от прямо зараз, мінімум декорацій – і чіпляє це в сто мільйонів тисяч разів більше. 

Марко Галаневич, «ДахаБраха»: «Завжди можна посадити ще одне дерево»

Про щирість, яка рятує

Коли людина постійно оцінює світ критеріями «справедливо»-«несправедливо» і помічає, що другого все ж більше – є небезпека, що її з головою захлисне образа. На світ, на інших людей, на ситуації, які трапляються. І тоді не залишиться нічого, крім жалю до себе і бажання відокремитися від всіх. Це потрібно відганяти від себе. 

Мене рятує чесність з самим собою. Потрібно весь час запитувати: «Твоя душа задоволена тим, що ти робиш? Відчуваєш віддачу від людей? Наповнюєшся натхненням?». Якщо це так – то продовжуй працювати далі, попри все. 

Марко Галаневич, «ДахаБраха»: «Завжди можна посадити ще одне дерево»

Про міста майбутнього

Думаю, що міста майбутнього принципово відрізнятимуться від сучасних міст. По-перше, вони точно будуть еко-френдлі, а по-друге – існуватимуть у режимі саморегуляції, як мені здається.

Дуже подобається проект «плавучих міст» — це такі невеличкі простори в океані, на кожному з яких житиме близько 3-4 тисяч людей. Вони будуть об’єднані радше за інтересами та вподобаннями, ніж за нацією або мовою. Можливо, такі міста могли б навіть рухатись і на якийсь час приєднуватись до іншого міста-острова. Наприклад на час, коли там відбуватиметься концерт ДахаБрахи.

Про початок лісу

Завжди можна посадити ще одне дерево. Так, це не вирішить усіх проблем із забрудненням, із пластифікацією планети. Але, принаймні, це ефективніше ніж просто скаржитися на екологію і висловлювати загальну стурбованість таненням льодовиків.

Марко Галаневич, «ДахаБраха»: «Завжди можна посадити ще одне дерево»
Марко Галаневич, «ДахаБраха»: «Завжди можна посадити ще одне дерево»
Марко Галаневич, «ДахаБраха»: «Завжди можна посадити ще одне дерево»
Марко Галаневич, «ДахаБраха»: «Завжди можна посадити ще одне дерево»
Марко Галаневич, «ДахаБраха»: «Завжди можна посадити ще одне дерево»
Марко Галаневич, «ДахаБраха»: «Завжди можна посадити ще одне дерево»
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Записала Оксана Грушанська

Фото Bouquet Kyiv Stage