П’ять років професор Гері Тейлор (Gary Taylor) вивчав ранні праці Шекспіра, знаходячи в них нові й нові зачіпки, що вказували на інше ім’я — Томас Ватсон (Thomas Watson), повідомляє The Guardian.

Томас Ватсон був одним із найпопулярніших драматургів XVI століття. Тоді про нього говорили всі, але, на жаль, жодна його п’єса не побачила сьогодення, і його ім’я було забуте. Між тим, саме Ватсон першим переклав англійською італійські мадригали та почав писати свої. А ще був учасником багатьох вуличних пригод і одного разу навіть врятував життя свого колеги Крістофера Марлоу (Christopher Marlowe), вступившись за нього у бою з відомим історії лише за доповіддю слідчого Вільямом Бредлі, та вбивши його на місці.

Авторами п’єси «Арден з Фавершема», вперше опублікованої у 1592 році — першої англійської побутової драми, яка нам відома — називали багатьох людей, зокрема Томаса Кіда (Thomas Kyd). Проте зрештою вчені погодилися, що анонімна п’єса (здебільшого та разом із усіма ключовими сценами) належала перу Вільяма Шекспіра (William Shakespeare).

Трагедія розповідає глядачам про змову жінки з Фавершема зі своїм коханцем. Вони вбивають її чоловіка, але потім вона не в змозі виправдатися і «змити з себе кров». Такі ж мотиви та навіть звороти можна побачити у трагедії Шекспіра «Макбет».

Проте професор Тейлор, один із провідних дослідників творчості Шекспіра, зараз заявляє, що майже у кожній сцені є стилістичні, біографічні й історичні посилання саме на Ватсона. Він стверджує: хоча Шекспір, скоріше за все, був співавтором, більшість текстів належить саме забутому нині драматургу.

У 1595 році Вільям Клерк (William Clerke) навіть назвав Шекспіра «спадкоємцем Ватсона» у своїй праці Polimanteia — але досі вчені не знали, що ці слова потрібно було розуміти настільки буквально. «Ми шукали письменника, здатного написати настільки чудову п’єсу. Ватсоном та його трагедіями захоплювалися задовго до того, як Марлоу чи Шекспір стали знаменитими», — каже Тейлор.

Його співавтор, доктор Рорі Лунен (Rory Loughnane) додає: «Те, що Тейлор ідентифікував руку Ватсона в «Арден із Фавершема»… це велика знахідка, що до того ж допоможе нам зрозуміти ранню кар’єру Шекспіра. Хоча він і забутий нині, Ватсон був обдарованим у всьому, і, як і його близький друг Марлоу, був відомим поетом, перекладачем та драматургом. Ватсон також мав дуже сильні зв’язки з письменницькими колами Лондона. Його співпраця з Шекспіром, якому тоді було за двадцять, показує кола впливу, якими рухався амбіційний чоловік зі Стратфорда на початку своєї кар’єри.»

Тейлор також заперечує участь Томаса Кіда у написанні «Ардена із Фавершема». «Ватсон підходить набагато більше усіх інших письменників, що працювали у 1580-х чи на початку 1590-х. Корінний лондонець із юридичною освітою, що народився у 1550 році та вважався раннім маестро трагедії своїми сучасниками, Ватсон має усі ті ж біографічні деталі, які раніше наштовхували вчених на думку про Кіда», — каже він.

У своєму дослідженні Тейлор порівнює деталі з біографії Ватсона та стиль його вцілілих творів із подіями трагедії. Так, порятунку чоловіка героїні п’єси під час першого замаху не було в історичних документах, проте у творі його рятує друг, майже так само, як Ватсон колись сам врятував Марлоу. Також дослідження показує, що деякі літературні звороти та особливості трагедії взагалі не притаманні нікому з тодішніх письменників окрім Ватсона.

«Якщо Ватсон справді написав «Арден із Фавершема», нам потрібно серйозно зважати на можливість, що він написав і інші п’єси до вересня 1592 року, до своєї смерті», — підсумовує Тейлор.

Текст: Дар’я Цепкова