Карантин, який зачинив культурні установи до кращих часів, незабаром закінчиться. Але чимало елементів міського середовища (і музеї зокрема) залишаться недоступними для великої групи людей з інвалідністю. Розбираємо, які практики доступності українські «сховища скарбів» уже використовують чи могли би взяти на озброєння.

Дотик

Враховуючи те, що основна функція музеїв — збереження творів мистецтва, торкатися їх кожному не можна, навіть у спеціальних рукавичках. Тому ми і бачимо у виставкових залах предмети під скляним куполом чи загороджені мотузковим бар’єром. Утім, деякі колективи знайшли альтернативні способи для тактильного ознайомлення із 3D-експонатами. Наприклад, роблять 3D-копії.

У музеї Ханенків у Києві вирішили відтворювати предмети, які там зберігаються, за допомогою кераміки. Катерина Гоцало, провідна наукова співробітниця музею, розповідає: обрали глину, тому що вона приємна на дотик і максимально наближена до оригінального  матеріалу предмету, який відтворюється. Така тактильна копія майже нічим не відрізняється від самого твору, і головне — її можна чіпати руками.

У цьому музеї також організовують екскурсії з використанням тактильних елементів і навіть ароматів. Катерина Гоцало розповідає: «Найбільше всім подобається наша картина, яка розповідає про виготовлення шоколаду в Іспанії у XVI–XVII століттях. Ми відтворили деякі предмети, щоби вони були подібні на ті, які зобразив художник. Крім того, пропонуємо під час екскурсії понюхати аромати, наприклад, спеції чи какао-боби, які люди, зображені на картині, використовували колись для створення гарячого шоколаду як дуже дорогого напою. Ми ніби імітуємо ритуал, коли, розглядаючи картину, можемо помацати зображені на ній предмети, доторкнутися до них і понюхати. Ми залучаємо самих відвідувачів до сприйняття мистецтва, до його обговорення. Ця тактильність цікава всім незалежно від будь-яких особливостей людей, але для незрячих відвідувачів це особливо важливо».

До таких екскурсій мають бути готовими і працівники музею. Своїм досвідом поділилася Оксана Потимко, керівниця ресурсного центру освітніх інформаційних технологій НУ «Львівська політехніка», що працювала над доступністю львівського музею «Арсенал»: «Я сама незряча людина, і мене завжди цікавило те, що дозволяє таким як я комфортніше почуватися в будь-якому середовищі, зокрема і в музеї.

Пристосування музею до потреб людей із порушеннями зору вимагає одразу кількох речей. По-перше, самого працівника музею потрібно навчити мистецтву коментувати, вести екскурсію, розповідати про експонати у деталях. На щастя, в музеї «Арсенал» є вдосталь предметів, яких можна торкатися. Це і кольчуги лицаря, і мундири, гармати, рушниці». Окрім того, можна скористатися аудіогідами з інструкцією і кнопками зі шрифтом Брайля.

У Косівському музеї народного мистецтва і побуту Гуцульщини відкрили адаптовану етнографічну виставку  «Одяг, люди і мистецтво».  У її створенні брала участь Кіра Степанович, старша наукова співробітниця Педагогічного музею України й аудіодескрипторка. За її словами, виставка має кілька планшетів зі зразками тканин, ниток, фрагментів одягу, вишивки і прикрас. Уся інформація дублюється шрифтом Брайля. Для вишивки та виробів із бісеру виготовили тактильні зразки із пластику. Це важливо, щоби показати, наприклад, шви, бо по нитках складно орієнтуватися. Також кожен шов має спеціальний опис. Ще в рамках проєкту виготовили копії двох старовинних весільних  костюмів, які всі охочі мали змогу поміряти.

Кіра розповідає, що для створення схожих експонатів обов’язково звертається за консультацією: «Я маю друзів із порушеннями зору, які є активними споживачами культурного продукту. Коли роблю концепт адаптації, то разом із кількома, зазвичай чорновими, зразками надсилаю їх або зустрічаюся особисто. Консультанти дивляться, перечитують і дають поради. Тому зразок переробляється доти, поки не стає зрозумілим».

Слух

Почути мистецтво люди з порушенням зору можуть завдяки аудіодескрипції — детальним звуковим описам предметів. Окрім озвучування, важливим також є письмовий опис музейних експонатів, який має бути простим і зрозумілим. Оскільки вивчити жестову мову працівникам музею досить складно, QR-код, через який відкривається текстовий опис експонату, може стати чудовою альтернативою.

Технології рухаються уперед, тож тепер у музеях часто розробляють інтерактивні екскурсії в додатках із доповненою реальністю. Так людина самостійно може знайомитися з музейними пам’ятками, маючи при собі тільки мобільний телефон.  Тут не потрібно додаткових пристосувань, наприклад навушників.

Такий додаток розробили в Національному художньому музеї України. Він «проводить» відвідувача найважливішими експонатами, тому що сприйняти всю кількість  інформації складно. Над додатком працювали 3D-дизайнерка Софія Брем, UX/UI дизайнерка Катерина Чухмара, розробник Данило Курило та культурологиня Аліна Перепелиця. Основні правила, яких вони дотримувалися під час його створення: має бути динамічно, легко та цікаво, щоби відвідувач сам знайомився з виставкою і орієнтувався, куди йти і на що дивитися.

Це не єдиний подібний додаток в Україні. Наприклад, у музеї «Острозький замок» зробили аудіогід із текстовою версією в мобільному додатку для людей із порушеннями слуху та зору і тих, що не користуються послугами екскурсійного супроводу. Андрій Брижук, заступник директора Острозького замку, розповідає: «Аудіогід створили на базі безкоштовного додатку «izi.travel», він легко встановлюється та не потребує використання спеціальних пристроїв, лише смартфон. Там є оглядова екскурсія по кожній експозиції, ми також додали музику під настрій і вказівки, як краще рухатися між залами».

Андрій каже, що працівники намагаються зробити музей максимально доступним, але цього доволі складно досягти у будівлі, якій 600 років.

Простір

Так, окрім доступності самої виставки, важливою є доступність і зручність простору музею. Ширина входу в приміщення має бути не меншою, ніж 80 сантиметрів. Плаский вхід у будівлю або пандус, наявність ліфту та місць для відпочинку, вікно каси та стійка реєстрації з пониженням — усе це бажано облаштувати.

Інформація для туристів має бути продубльована піктограмами, а опис експонатів повинен мати англомовну версію. Варто також забезпечити можливість самостійної купівлі квитків через інтернет або через термінали на місці. Біля приміщення музею, як і біля всіх громадських закладів, має бути парковка для людей з інвалідністю з відповідною позначкою.

За словами експертів проєкту «PRO.UD», які впроваджують концепцію Універсального дизайну в Україні, найбільш доступними вважаються музей історії Києва, в якому є пологий вхід та ліфт, і музей імені Тараса Шевченка, де є пандус, ліфт і універсальна туалетна кабіна.

Вам буде цікаво: Універсальний дизайн для пострадянських міст

Світовий досвід

Про доступне мистецтво, яке можна не тільки побачити, а й відчути і почути, в Україні тільки починають говорити, беручи до уваги приклади успішного впровадження нових технологій у музеях за кордоном. Наприклад, у Національній галереї Праги запустили проєкт «Доторкнутися до шедеврів». Завдяки спеціальним рукавицям люди можуть «торкнутися» до бюсту Нефертіті, який зробили ще в XIV столітті до нашої ери, і до однієї з культових робіт Мікеланджело — статуї Давида. Таким чином люди з порушенням зору можуть «побачити» ці шедеври. Як виявилося згодом, така можливість зацікавила й інших відвідувачів.

У музеї Смітсоніан у Вашингтоні окрім описів експонатів деякі екскурсії супроводжуються музичними виступами. Настрій мелодії краще дозволяє зрозуміти те, що пропонують оглянути в музеї. Одним із перших доповнену реальність для екскурсій почав використовувати Художній музей Клівленда. У додатку ArtLens можна знайти кожен експонат, який представлений в музеї. Після сканування відвідувачі бачать на екранах телефонів інформаційні матеріали про предмет.

Із розвитком технологій музейні експозиції зможуть конкурувати з іншими способами проведення часу, зацікавлюючи усе більше відвідувачів. Використання аудіогідів давно програє додаткам на телефонах, а торкнутися копії експонату іноді набагато зручніше, ніж роздивлятися його.

Текст: Ірина Пельц