Продовжуємо ділитися розповідями музейників про інклюзивні практики, можливості та виклики, що постали перед ними під час пандемії. Заступниця директора з розвитку Одеського художнього музею Олександра Ковальчук — про віртуальну діяльність музею, підтримку прихильників, яка допомогла пережити карантин, та необхідність міцного зв’язку зі своєю аудиторією на різних рівнях.
Попередня частина: Після карантину. Національний музей Голодомору-геноциду
Перехід в онлайн
— Міжнародна рада музеїв ICOM щороку обирає іншу тему свята саме для того, щоби музеї відрефлексували свою діяльність у світі, що постійно змінюється. Для українських інституцій «Музеї за рівність: різноманіття та інклюзія» — це складна тема. Адже у нас немає жодного приватного чи державного музею, який би був максимально інклюзивним, починаючи від інфраструктури, яка не пристосована для маломобільних груп, і закінчуючи спеціальними подіями.
Святкова програма Одеського художнього музею складалася з 21 заходу на трьох платформах: Instagram, Facebook, Zoom. Заходи відбувалися щогодини. Залежно від платформи ми мали три умовних напрями. Почнемо з екскурсій експозицією, яку ми представили під новим кутом — з погляду різноманіття: національного, релігійного, квір-спільнот. Також зробили екскурсію, яка супроводжувалася сурдоперекладом. Ми плануємо продовжувати цю практику, завантажуючи відео на наш ютуб-канал.
Ще були публічні дискусії у прямих ефірах в інстаграмі. Наприклад, із Тетяною Соловей (Buro 24/7) ми говорили про зміни у музейному світі, виставки-блокбастери та їхній вплив на навколишній світ, природу та її ресурси, свідоме споживання культурного продукту. Також розмовляли з Ольгою Шишовою з PinchukArtCentre та Ганною Рудик із Музею Ханенків про інклюзивні програми. Нам здається, що саме вони мають найбільший досвід у цій галузі.
Була ще лекція Павла Голубєва про квір-світ Костянтина Сомова. Це, мабуть, єдина частина нашої експозиції, яка дійсно пов’язана із квір-світом. На жаль, ми не змогли зібрати цілу екскурсію музеєм, яка би стосувалася життя ЛГБТ-спільнот — чи то героїв і героїнь картин, чи то митців/мисткинь. Ця тема ще потребує дослідження, бо через табуйованість її недостатньо вивчали.
Була в нас і серія майстер-класів для дітей. Один захід ми супроводжували сурдоперекладом, а в інших запропонували створити щось таке об’ємне, що допомогло би діткам, які не мають можливості добре бачити, зрозуміти, що зображено на картині. А по завершенню створення виробу самі учасники й учасниці заплющували очі та вивчали предмети на дотик.
Комунікація під час карантину
— Коли всі в один момент стали наче виключеними із життя, саме культурні проєкти подарували можливість розвантажити психіку та пристосуватися до нових умов. Ми не могли пройти повз. Найбільшою мотивацією та натхненням для нас стало те, що майже всі інституції та культурні організації відчинили свої двері до експозицій онлайн. Надавши змогу людям, які територіально або з інших причин не могли раніше потрапити у музей, театр чи оперу, познайомитися з мистецтвом ближче.
Стало зрозуміло, що тим компаніям, які зупинять свою комунікацію з аудиторією, буде значно важче повернутися до звичного режиму роботи після пандемії. Тож першим ділом ми запустили онлайн-екскурсії, що стали для нас цікавим експериментом. Ми поділили їх так, щоб одна екскурсія повністю охоплювала конкретний зал. В онлайні нас дивилося чимало людей із різних регіонів України і навіть світу — від Білорусі до США. Під час кожного стріму нам писали: поганий звук, убийте оператора, придбайте нормальний телефон, так не має знімати музей, у вас жахливе зображення, картини не видно через скло, в якому все віддзеркалюється. Аудиторія була вимогливою, але були і люди, які дякували нам, просили продовжувати, робити таке частіше.
Попри це все, для нас настав складний період: ми розуміли, що не можемо навіть виконати фінансові зобов’язання перед нашими працівницями і працівниками. Тому запустили акцію #OFAMNeedsHelp із проханням підтримати музей. Ми запропонували людям декілька варіантів: безпосередні благодійні внески, можливість оформити сертифікат на екскурсію після карантину або придбати щось у нашій сувенірній лавці — футболки, шкарпетки, магніти, шопери та інше. І ця акція перевищила всі наші сподівання: ми очікували зібрати приблизно 50-60 тисяч гривень, але загалом на 20-ті числа травня сума досягла приблизно 250 тисяч гривень.
Така підтримка дала нам можливість зробити багато речей: ми видали зарплату співробітникам і співробітницям за квітень і травень, придбали петлички та новий айфон для запису онлайн-екскурсій та іншого цифрового контенту. Також в планах купити стабілізатори, щоби бути добре оснащеними технічно і покращити якість відео. Замовили також нову сувенірну продукцію, наразі розробляємо шкарпетки для дітей 12-24 місяці, боді та нагрудники для немовлят.
У планах — залишити формат онлайн-екскурсій, тому що це дозволяє побачити музей усім охочим, які з будь-яких причин не можуть нас відвідати в Одесі. І також розвивати наш ютуб-канал, де будуть лекції, екскурсії та інші цікаві формати в професійній якості.
Інклюзивність музею
— Є два аспекти, що стосуються доступності культурних інституцій. Перше — це те, що музеї не можуть робити самостійно. Для цього необхідна воля та бажання власників, якими зазвичай є обласні чи міські ради. Також майже всі музеї розташовані в будівлях, які є пам’ятками архітектури місцевого або національного значення. Тож на їхню реставрацію та інклюзивне перепланування потрібен дозвіл і залучення шалених коштів.
Інший аспект — це те, що може втілити команда. Тобто, програма для тих, хто фізично може дістатися музею: для людей із порушеннями зору, слуху або іншими особливостями. Два роки тому ми робили конференцію для музейної спільноти і запросили експертів та експерток із інклюзивних програм. Співробітники і співробітниці майже плакали, бо були розчулені розповідями про інклюзивний досвід інших: як це потрібно втілювати, чому це має бути у музеях. Але щоби ці програми реалізовувати, потрібна сміливість і внутрішня готовність безпосередньо кожного члена команди. На жаль, дуже складно знайти наукових співробітників і співробітниць, які будуть готові працювати з людьми з ментальними чи фізичними порушеннями, на зарплату 3 700 гривень на місяць. Це дуже складне питання.
Але ми стараємося, і у нас вже розроблено два проєкти, які стосуються людей з порушеннями зору. Зараз, ми шукаємо фінансування для їхнього втілення. А під час карантину ми підготували програму для людей із порушенням слуху і в найближчі три-чотири місяці сподіваємось впровадити її.
Можна скептично ставитися до інформації, яку культурні установи надають зараз безкоштовно. Її стало так багато, що ти навіть не цікавишся усім. Але ми віримо, що для людей, які хочуть бути в культурному контексті, відчувають емоційний зв’язок із інституцією, це потрібно. І ми бачимо це за результатами нашої роботи, активністю аудиторії, кількістю відгуків та учасників і учасниць акції #OFAMNeedsHelp. Людям важливо бути на зв’язку і в гарному сенсі привласнювати музей, мати не лише емоційний зв’язок із ним, а й речовий — шкарпетки, хустинки, футболки, магніти на холодильник.
Читати далі: Після карантину. Національний художній музей
Записала Лілія Галка
